Карола Рут Вестхаймер (), до шлюбів Зіґель (); 4 червня 1928 — 12 липня 2024), більш відома як Докторка Рут, — німецько-американська секс-терапевтка, секс-просвітниця, ведуча ток-шоу, письменниця, викладачка і особа, яка пережила Голокост. Авторка автобіографії.
Життєпис
Ранні роки Карола Рут Зіґель народилась 4 червня 1928 року в селищі Візенфельд, що зараз є частиною німецького міста Франкфурт, в сім'ї ортодоксальних євреїв. ЇЇ батько, Юліус Зіґель, був процвітаючим продавцем-оптовиком. Її мати, Ірма Зіґель (до шлюбу Ханауер), була дочкою скотаря. Батько навчав Каролу основам юдаїзму та регулярно водив її до синагоги у Франкфурті. У своїй автобіографії Вестхаймер згадує, що у Франкфурті вона відвідувала єврейську ортодоксальну школу Самсона Рафаеля Гірша.
Коли Каролі було 10 років, незабаром після Кришталевої ночі, у 1938 році її батька забрали до табору. У своїй автобіографії вона так описує цей епізод: «Постукали в двері, і в квартиру зайшли кілька великих чоловіків у блискучих чоботях. Мама плакала, а я нічого не говорила. Я страшенно злякалася і теж почала плакати. Вони сказали мені заспокоїтись. Чоловіки були ввічливими — не було ніяких ударів, нічого жорстокого, — але вони наполягли, щоб мій батько пішов з ними. Так він і зробив… Я бачила, як він вийшов з дому, трохи зігнутий, в окулярах, вусатий, невисокий, худорлявий. Біля узбіччя стояла велика вантажівка, в якій тримали ще кількох чоловіків. Я пам'ятаю, що двигун вантажівки дуже шумів, коли він працював на холостому ходу. Перш ніж залізти, батько обернувся й помахав рукою; він спробував усміхнутися, але не втримався. На його обличчі було занадто багато болю».
Тоді, у 1939 році, її мати та бабуся в рамках операції «Кіндертранспорт», організованої з метою рятування єврейських дітей, відправили Каролу до Швейцарії, де вона 6 років жила в дитячому будинку. Пізніше її батька випустили, і він повернувся до сім'ї. Мати Юліуса Зіґеля відмовлялась покинути Франкфурт, і Зіґелі залишились у місті. У 1941 році Зіґелів відправили до єврейського гетто у Лодзі, Польща. Карола більше не побачила своїх батьків та бабусю. Лише наприкінці 90-х років вона знайшла імена свого батька та бабусі в записах, знайдених в Аушвіці. У 2018 році під час перебування у Єрусалимі вона знайшла додаткові записи про свою матір: біля імені матері було німецьке слово verschollen, що означає «зникла», і не було відомостей про те, як саме померла її мати.
Швейцарія За спогадами Вестхаймер, дитячий будинок, до якого вона потрапила, знаходився у швейцарському селі Гайден. У ньому були хлопці та дівчата. Хлопці відвідували школу, а дівчат навчали бути служницями. Карола потоваришувала з одним із хлопців, який їй передавав книжки, за якими їх навчали у школі. У дитбудинку існувала система, за якою старші діти наглядали за молодшими. Коли Каролі виповнилось 10 років, їй довелось наглядати за групою шестирічних дітей. У своїй автобіографії Вестхаймер зазначає, що коли вона навчалась у Нью-Йорку, вона зв'язалась з деякими людьми, які разом із нею перебували у тому швейцарському дитячому будинку. Відповідно до Вестхаймер, у більшості з тих дітей життя склалось добре. «Вони жили по всьому світу, але жоден із них не став злочинцем, ніхто не вчинив самогубства, і надзвичайно високий відсоток з них досягли значних професійних успіхів», — пише Вестхаймер. Вона пояснює це тим, що діти переважно походили з німецьких єврейських родин середнього класу, і тим, що в цих дітей була власна система підтримки — ці діти були більш близькими ніж брати та сестри, і підтримували одне одного. У Швейцарії Карола стала сіоністкою, оскільки була переконана, що наявність єврейського дому допоможе залікувати рани, нанесені Адольфом Гітлером.
Палестина Із закінченням війни, наприкінці 1945 року Карола покинула Швейцарію та поїхала до Палестини. Спочатку вона жила в кібуці. Друзі вмовляли її змінити її ім'я, оскільки воно звучало надто по-німецьки. Вестхаймер вагалася, чи робити це: вона побоювалась, що через зміну імені її не знайдуть родичі, яким, можливо, вдалося врятуватись. Тому вона просто взяла своє друге ім'я, яке їй дали при народженні — Рут. ЇЇ кібуц займався тим, що вирощував помідори та оливки. Рут працювала на полях, збираючи врожай. Згодом вона покинула кібуц та переїхала до Єрусалиму, де почала навчатись у вчительській семінарії, щоб стати вчителькою у дитячому садку.
У 1948 році Рут приєдналась до Гаґани — єврейської партизанської військової організації. Вона пройшла підготовку як снайперка, але свої навички застосовувала лише у навчальній стрільбі. У 1949 році Рут зазнала поранення під час атаки на Єрусалим. У 1950 році вона одружилася з молодим ізраїльським солдатом.
Франція Разом з чоловіком Рут переїхала до Франції. Там він вивчав медицину, а Рут — здобула ступінь з психології в Сорбонні. Крім того, працювала у дитячому садку. За спогадами Вестхаймер у Парижі вони з чоловіком спочатку жили у квартирі без гарячої води у районі робітничого класу в ХХ окрузі, однак скоро переїхали до квартири, що знаходилась поблизу Сорбонни, щоб її чоловіку було зручніше добиратись до місця навчання. Також за її спогадами, однією з проблем, з якою вона зіткнулась, працюючи в дитячому садку — це мова. Дитсадок, в якому працювала Рут, був садком для єврейських дітей з різних країн, Китаю, Марокко, Ємену. На той момент Рут володіла тільки німецькою мовою та івритом. Однак багато батьків дітей у цьому садку були в концентраційних таборах та не хотіли чути німецьку. І тому, за визнанням самої Рут, їй довелося посилено покращувати своє володіння їдишем та французькою. В автобіографії вона згадує, що також підробляла викладанням івриту французьким єврейським дітям і під час літніх канікул працювала у літніх таборах.
У Франції Рут розлучилася з першим чоловіком та одружилася з французом, з яким поїхала до США.
США Незабаром Рут розлучилась із другим чоловіком. Приїхавши до Нью-Йорку, вона побачила в місцевій німецькомовній газеті оголошення про надання стипендій для навчання в Новій школі соціальних досліджень (зараз — Нова школа). Рут подала заявку та її взяли навчатись у магістратурі з соціології. Рут навчалась по вечорах, а вдень працювала покоївкою. Вона переїхала до квартири, що розташовувалась у районі Вашингтон-Гайтс, який також називали «Четвертим Рейхом» та «Франкфуртом-на-Гудзоні». Вестхаймер проживала в тій квартирі до своєї смерті.
У 1959 році Рут Вестхаймер здобула ступінь магістра соціології в Новій школі соціальних досліджень. У 1960 році почала працювати науковою співробітницею в Школі охорони здоров'я Колумбійського університету. Там вона працювала до 1967 року, коли їй запропонували роботу в Американській федерації планування сім'ї (). Вона погодилась і стала керівницею проєкту в клініці у Гарлемі. Зокрема, вона керувала дослідженнями освіти щодо контрацепції та післяпологового догляду. В ході своєї роботи вона опитувала молодих матерів, які часто були підлітками, про протизаплідні засоби, які вони використовували, а також про їхнє сексуальне життя. Це був її перший досвід дослідження сексу. Вестхаймер також заочно навчалась у Колумбійському університеті, щоб здобути ступінь доктора у педагогіці. Вона вирішила написати докторську дисертацію про Американську федерацію планування сім'ї. Зрештою, вона написала дисертацію про фельдшерів, яких наймали, щоб мотивувати пацієнток клінік повертатись для післяпологового догляду та консультування щодо контрацепції.
Вестхаймер найняла та навчила 12 фельдшерів знаходити та опитувати жінок, які не повертались до клініки для післяпологового догляду. Проєкт виявився не дуже успішним, оскільки жінки так і не повертались до післяпологового догляду, але Вестхаймер виявила, що їй вдалося мотивувати жінок, яких вона наймала фельдшерками. Усі вони отримали кращі роботи, а деякі здобули атестат про середню освіту в результаті їхньої роботи.
У 1965 році Вестхаймер стала громадянкою США. У 1970 здобула ступінь доктора в Колумбійському університеті.
Зрештою Вестхаймер вирішила бути секс-терапевткою. Вона вирішила навчатись у Корнелльському університеті під керівництвом Гелен Зінґер Каплан — австро-американської секс-терапевтки та засновниці першої у США клініки сексуальних розладів. Вестхаймер отримала клінічний досвід у секс-терапії під керівництвом Чарльза Сільверстайна — прихильника ЛГБТ-руху та автора книги «Радість гей-сексу» ().
На початку 1970-х Вестхаймер також працювала позаштатною викладачкою сексуального консультування у Леманському коледжі в Бронксі. Крім того, вона викладала курси з сексуальної освіти в Університеті Аделфі, Мерімаунт-Мангеттен-Коледжі та у Педагогічному коледжі Колумбійського університету. На додаток, Вестхаймер займалась приватною практикою секс-терапії. У 1977 році вона перейшла працювати до Бруклінського коледжу. У тому ж році її звільнили з Бруклінського коледжу з причин, які вона не називає. Професор Гелен Слоун, голова Програми з людської сексуальності, заявила, що Вестхаймер звільнили, тому, що «ми не думали, що вона була кваліфікованою. Вона подала на нас до суду… але програла по кожному пункту. Ми вважали, що її робота була дуже поверхневою, а ми були набагато більше зацікавлені у якості».
Початок медіакар'єри Вестхаймер так згадує про початок своєї медіа-кар'єри. У штатах Нью-Йорк, Коннектикут та Нью-Джерсі існували закони, які зобов'язували кожну радіопрограму мати компонент громадського значення. До Медичного центру Корнелльського університету, де тоді Вестхаймер навчалась на секс-терапевтку, надійшов лист із питанням, чи не погодиться хтось з працівників виступити з приводу зустрічі адміністраторів громадських справ. Ніхто не хотів цього робити, адже за це не платили грошей, а Вестхаймер погодилась. Вона виступила на філадельфійській радіостанції із промовою, присвяченою використанню радіо для сексуальної освіти. Вже через тиждень після виступу радіоведуча запросила Вестхаймер на інтерв'ю на недільному ранковому шоу. Одразу після інтерв'ю Вестхаймер запропонували 15 хвилин ефірного часу на радіо після півночі по неділях. «Так я працювала протягом одного року. Я це розвивала. Я казала людям надсилати мені запитання, і я відповідала на них. Ми записували по вівторках».
Аудиторія з ентузіазмом сприйняла передачу Вестхаймер. До радіостанції приходили тисячі листів. Коли радіостанція запропонувала футболки з написом «Секс в неділю» () як рекламний хід, було отримано 3500 запитів на футболки. І вже через рік після її першої промови на радіо, у 1981 році її шоу «Сексуально кажучи» () було надано більше ефірного часу: з 10 до 11 вечора по неділях. Один із слухачів назвав Вестхаймер «Бабусею Фройд». ЇЇ часто стали так називати, на що Вестхаймер відповідала, що вона була недостатньо старою для «бабусі», і просила її називати «тітонька Фройд». Вже у лютому 1982 року «Сексуально кажучи» стало рейтинговим шоу для дорослих від 18 до 34 років. Кількість дзвінків на радіо збільшилось з 200 до 3000 на вечір. В ефір передавалось лише до 30 дзвінків.
Скоро філадельфійська радіостанція запропонувала Вестхаймер шоу вихідного дня та надала їй машину, яка привозила її до місця роботи.
Пік медіакар'єри (1983—1990)