Курт Цадек Левін (; 9 вересня 1890 року, Познань, тоді Німеччина — 12 лютого 1947 року, Ньютон, штат Массачусетс, США) — німецький і американський психолог. Навчався в берлінській гімназії, потім в університетах Фрайбурга, Мюнхена і Берліна, де отримав ступінь доктора в 1914 р. з 1922 по 1931 рр. викладав філософію в Берліні, але після 1932 р. практично постійно жив в США, де починав свою наукову кар'єру як професор-сумісник в Стенфорді (1932-1933); в 1930-х рр. викладав в Корнеллі, в Університетах Айови, Каліфорнії і в Гарварді; в 1940-х р. працював професором і директором Центру досліджень групової динаміки при Массачусетському технологічному інституті і консультантом різних державних установ; був провідним консультантом Комісії з питань внутрішніх взаємовідносин в співтоваристві Американського єврейського конгресу; віце-президентом Інституту етнічних проблем; членом і головою багатьох психологічних організацій, включаючи Французьке психологічне суспільство.
Основні роботи
"A dynamic theory of personality." (1935). New York: McGraw-Hill.
"Principles of topological psychology." (1936). New York: McGraw-Hill.
"The conceptual representation and measurement of psychological forces." (1938). Durham, NC: Duke University Press.
"Patterns of aggressive behavior in experimentally created social climates" (with Lippitt and White) (1939).
Lewin, K., and Gertrude W. Lewin (Ed.) (1948). Resolving social conflicts: selected papers on group dynamics [1935-1946]. New York: Harper and Brothers.
Lewin, K., and Dorwin Cartwright (Ed.) (1951). Field theory in social science. New York: Harper.
"Studies in group decisions" (1954) in D. Cartwright and A. Zander (eds), "Group Dynamics: Research and Theory." London: Tavistock.
Резюме Курт Левін був одним з найбільш різнобічних і схильних до новаторства фахівців в області соціальних наук в XX в. Його роботи цікаві фахівцям різних областей теорії і практики менеджменту - наприклад, здійснення організаційних змін, вирішення конфліктів, мотивації та лідерства. При цьому він був одним з перших, хто спробував побудувати мости між різними соціальними науками, включаючи і економіку.
Раннє Життя та Освіта Левін народився в 1890 році в єврейській родині в Могильно, повіт Могильно, провінція Позен, Пруссія (сучасна Польща). Це було невелике село з населенням близько 5 000 осіб, близько 150 з яких були євреями. Левін отримав ортодоксальну єврейську освіту вдома. Він був одним з чотирьох дітей, що народилися в сім'ї середнього класу. Його батько володів невеликим універсальним магазином, і сім'я жила в квартирі над магазином. Його батько, Леопольд, керував фермою разом зі своїм братом Максом; однак юридично ферма належала християнину, оскільки в той час євреям не дозволялося володіти фермами.
У 1905 році сім'я переїхала до Берліна, щоб Левін і його брати могли отримати кращу освіту. З 1905 по 1908 рік Левін навчався в гімназії Кайзерін Августа, де отримав класичну гуманістичну освіту. 1909 року він вступив до Фрайбурзького університету для вивчення медицини, але перевівся до Мюнхенського університету для вивчення біології. Приблизно в цей час він почав брати участь у соціалістичному русі та боротьбі за права жінок. У квітні 1910 року він перевівся до Берлінського королівського університету ім. Фрідріха-Вільгельма, де він все ще був студентом-медиком. До Великоднього семестру 1911 року його інтереси змістилися в бік філософії. До літа 1911 року більшість його курсів були присвячені психології. Під час навчання в Берлінському університеті Левін прослухав 14 курсів з Карлом Штумпфом (1848-1936).
Коли почалася Перша світова війна, він служив у німецькій армії. Через поранення на війні він повернувся до Берлінського університету, щоб отримати ступінь доктора філософії. Левін написав дисертацію з проханням до Штумпфа стати його науковим керівником, і Штумпф погодився. Хоч Левін працював під керівництвом Штумпфа над завершенням своєї дисертації, їхні стосунки не передбачали багато спілкування. Для своєї дисертації Левін вивчав асоціації, волю та наміри, але не обговорював це зі Штумпфом до свого останнього докторського іспиту.
Практика і теорія Одним з вагомих досягнент К. Левіна є розробка теорії та методології, що дозволяють зв'язати знання з практичною дією. Керівники, що працюють на «передньому краї» рішення проблем, нерідко виявляються не в змозі оцінити реальний внесок теоретиків соціальної поведінки, навіть якщо вони своїми результатами сприяють аналізу та подолання кризових ситуацій. Частково деяка поблажливість до вчених обумовлена тим скептичним ставленням менеджерів до теорії, яка, особливо серед англосаксів, нерідко асоціюється з чимось відмінним від практики; чимось незрозумілим. Однак К. Левін активно виступав проти подібної думки, заявляючи і наводячи свідчення, що з практичної точки зору немає нічого ціннішого, ніж хороша теорія. Без теорії наші спостереження подій стали б безсистемними, випадковими і отже недостатньо репрезентативними. Ця важлива істина як і раніше не до кінця усвідомлена багатьма керівниками фірм і консультантами і, особливо, авторами популярних книг, що містять «практичні» поради менеджерам на зразок різних вказівок про пошук «досконалості». Контрольні списки і блок-схеми, що складаються з гуртків і прямокутників, з'єднаних між собою лініями або стрілками, не мають великої цінності, якщо вони не створені на основі чітко сформульованих припущень (гіпотез) і не підтверджені практичними результатами.
Не існує якогось одного способу перевірки гіпотез. Однак, іноді для цієї мети придатні систематично контрольовані дослідження, супроводжувані ретельними статистичними вимірами - принаймні на початковому етапі. У загальному випадку К. Левін переконаний в тому, що кращий спосіб підтвердження правильності припущень полягає в їх перевірці в процесі практичної реалізації. Іноді такий підхід називається дія-дослідження (action research). Однак порядок розташування слів в його назві створює враження, що дія повинна передувати дослідженню. Насправді це можливо тільки в обмеженому числі ситуацій, - наприклад, коли дія ґрунтується на попередньо підтвердженої інформації. Однак частіше дії повинен передувати систематичний збір фактів, заснований на відповідних припущеннях. Щоб уникнути плутанини, К. Аржиріс, чия методологія у виділенні ролі в якості підтверджує процедури аналогічної методології К. Левіна, для опису свого підходу ввів у вживання поняття «науки про дію». Ф. Геллер використовував термін «дослідної дії» і стверджував, що він найкраще підходить для опису запропонованого К. Левіним методом.
К. Левін про процес змін Тим чи іншим чином всі соціальні науки зачіпають проблему зміни. Теоретики аналізують феномен зміни і головним чином намагаються виявити початкові умови і умови, що забезпечують успіх зміни установок, цінностей або поведінки. Практики ж більше цікавляться методами або процедурами, що допомагають здійсненню змін в людях або організаціях. Тут найбільш чітко проявляється той симбіоз теорії і практики, часта відсутність якого надає дисфункціональний вплив.
К. Левін (1954) запропонував триступеневу теорію зміни, що отримала надалі широке поширення. У будь-яких поточних умовах, що допускає бажана зміна, перший етап полягає в «розморожуванні» ситуації. Наприклад, що встановилася схема споживання, перш ніж будуть вироблені нові купівельні переваги, повинна бути розморожена. Розморожування поведінки або звичок виявляється надзвичайно складним, особливо, якщо вони існували протягом довгого часу і підкріплювалися проявами схвалення або досягненням успіху. Розморожування полегшується в періоди кризи або катарсису, які можуть зруйнувати обмеження, в рамках яких діють існуючі системи переконань, цінностей і дій. Якщо існуючі обмеження усуваються, то настає наступний етап, званий «рухом». На цьому етапі індивід або група відмовляється від колишніх переконань, цінностей або типів поведінки заради більш досконалих або більше бажаних. Нарешті, якщо перехід виявився успішним, то його результати повинні бути «заморожені», тобто необхідно забезпечити рівновагу сил розвитку і стабілізації, яке гарантує збереження новопридбаних переконань, цінностей і типів поведінки.
Триступеневий підхід до зміни вимагає інвестування значних ресурсів, а також заснованого на результатах досліджень знання умов, здатних полегшити етапи розморожування, руху і заморожування. К. Левін отримав докази правильності своєї теорії в ході проведених під час Другої світової війни серії експериментів зі зміни поведінки американських домогосподарок, працівників Червоного Хреста і молодих матерів. Традиційний метод дія-дослідження передбачає проведення безліч експериментів для перевірки різної ефективності лекцій і методів групових рішень щодо зміни споживчої поведінки. В даному випадку два методу ретельно приводилися у відповідність за своїм змістом, висловом думок експертів, розмірами груп і тривалості часу досвіду (близько 45 хвилин). В одному експерименті брали участь малі групи чисельністю від 13 до 17 осіб, складені з волонтерів Червоного Хреста, що займалися доглядом за хворими на дому. Дослідники поставили завдання домогтися збільшення споживання учасниками експерименту деяких видів яловичих субпродуктів в якості заміни м'яса, можливості виробництва дорого були обмежені. Ці субпродукти були вкрай непопулярні у населення, яка не любило їх за неприємні запахи, що видавалися ними в процесі приготування, і за те, що у багатьох вони асоціювалися з їжею для собак. Тому, мало хто розраховував на те, що в процесі експериментів легко вдасться домогтися зміни споживчої поведінки. Під час лекцій та в процесі групових обговорень надавалася інформація про енергетичну цінність субпродуктів і наявності в них вітамінів і мінеральних речовин, давалися докладні пояснення економічних і медичних вигод їх вживання і пропонувалися рецепти, що дозволяють мінімізувати такі фактори, як неприємний запах і неапетитний вигляд приготованих страв. У процесі групового обговорення ведучий заохочував розвиток дискусії і у відповідь на питання жінок-волонтерів надавав фактичну інформацію. У кінці експерименту провідний просив підняти руки тих його учасниць, які вирішили почати вживати в їжу яловичі субпродукти.
Дані про споживання до і після використання обох підходів показали, що лише 3% слухачок лекцій стали готувати страви з субпродуктів, в той час як серед учасниць дискусійних груп цей показник склав 30%. Схожі результати були досягнуті і в інших групах, наприклад, серед матерів, яких просили давати своїм дітям риб'ячий жир або апельсиновий сік. Групові рішення завжди були більш ефективними і в деяких випадках зміни в поведінці виявлялися більш значними через чотири тижні, ніж через два. Аналогічні дослідження, що охоплювали робітників виробничого підприємства їх безпосередніх начальників, дозволили виявити такі ж відмінності між ефективністю лекцій і групових обговорень.
Ці експерименти використовувалися для ілюстрації триступеневої схема здійснення змін, причому підняття рук означало схвалення пропозиції, а застосування розморожування уявлялося як спосіб консолідації позитивних намірів до прийняття нових зразків поведінки. Теоретичне пояснення цієї роботи також вказує на більш високі мотиваційні можливості залучення та активної участі учасників експерименту в порівнянні з пасивним прослуховуванням лекцій.
К. Левін також проводив досліди з іншим потенційно ефективним методом навчання і мотивації, який отримав назву методу «рівнів домагань», який міг використовуватися для роботи з окремими індивідами або групами і мав на увазі чотирьохетапну постановку цілей. На першому етапі з'ясовувалося питання про очікування індивіда або групи, що відповідало першого рівня домагань. На другому етапі оцінювалися фактичні дії індивіда або групи. На третьому етапі інформація про досягнуті результати подавалася індивіду або групі в якості сигналу зворотного зв'язку. На четвертому етапі проводилася нова оцінка очікуваної ефективності діяльності.