Політехнічний інститут Ренсселера () — приватний дослідницький університет у Трої, штат Нью-Йорк, з додатковим студмістечком у Гартфорді, штат Коннектикут. Інститут був заснований у 1824 році бізнесменом та політиком Стівеном Ван Ренсселером і науковцем Амосом Ітоном для «застосування науки для досягнення загальних цілей життя» і є найстарішим технічним університетом в англомовному світі та Західній півкулі.

Головне студмістечко розташовується на площі 105 гектарів і побудовано на схилі пагорба. Воно виходить на місто Трой і річку Гудзон. Інститут керує бізнес-інкубатором на території студмістечка та Технопарком Rensselaer.

Інститут складається з шести основних шкіл, до яких входять 37 кафедр, з акцентом на науку та технології. Він класифікується як університет з дуже високим рівнем дослідницької діяльності.

Історія

1824—1900 рр

Американський бізнесмен та політик Стівен Ван Ренсселер заснував Школу Ренсселера 5 листопада 1824 року листом до преподобного доктора Семюеля Блетчфорда, в якому Ван Ренсселер просив Блетчфорда стати першим президентом школи. У листі він дав кілька розпоряджень. Він призначив науковця Амоса Ітона першим старшим викладачем школи та призначив першу шкільну опікунську раду. Школа була відкрита 5 січня 1825 року в Трої. Вартість навчання становила близько 40 доларів за семестр. Той факт, що школа залучала студентів навіть з Огайо та Пенсільванії, пояснюється репутацією Амоса Ітона. Перші успішні випробні чотирнадцять місяців призверли до реєстрації школи 21 березня 1826 року штатом Нью-Йорк. У перші роки свого існування Школа Ренсселера була більше схожа на магістратуру або аспірантуру, ніж на коледж, приваблюючи випускників багатьох старих закладів.

Під керівництвом Амоса Ітона Школа Ренсселера, перейменована в Інститут Ренсселера в 1832 році, була невеликим, але жвавим центром технологічних досліджень. Перші ступені інженерів-будівельників у США були присвоєні школою в 1835 році, і багато з найвідоміших інженерів-будівельників того часу закінчили школу. Серед важливих запрошених вчених були американський фізик Джозеф Генрі, який раніше навчався під керівництвом Амоса Ітона, і американський коваль та винахідник Томас Девенпорт, який продав Інституту перший у світі робочий електродвигун.

У 1847 році випускник Інституту Бенджамін Франклін Ґрін став новим старшим викладачем. Раніше він ретельно вивчив європейські технічні школи, щоб зрозуміти, як можна було вдосконалити Інститут Ренсселера. У 1850 році він реорганізував школу в трирічний політехнічний інститут з шістьма технічними школам. У 1861 заклад став називатись Політехнічним інститутом Ренсселера. У 1862 році будівля інституту була знищена пожежею. Колумбійський університет запропонував інституту об'єднатись, що означало б, що інститут переїхав би з Трої до Нью-Йорка. Зрештою пропозиція була відхилена, а студмістечко переїхало до передмістя Трої. Заняття тимчасово проводилися у Вейл-хаусі та в будівлі Тройського університету до 1864 року, коли інститут переїхав до іншої будівлі.

Одна з перших латиноамериканських студентських організацій у США була заснована в Політехнічному інституті Ренсселера в 1890 році. Клуб Hispano Americano був заснований міжнародними латиноамериканськими студентами, які в той час відвідували інститут.

З 1900 року У 1904 році інститут вчетверте постраждав від пожежі, коли його головний корпус був повністю знищений. Однак під керівництвом президента Палмера Рікеттса Політехнічний інститут Ренсселера пройшов період академічної експансії та розширення ресурсів. Призначений президентом у 1901 році, Рікеттс лібералізував навчальну програму, додавши кафедру гуманітарних наук, природничих наук та ділового адміністрування на додаток до Вищої школи (магістратура та аспірантура). Він також розширив ресурси інституту та перетворив його на справжній політехнічний інститут, збільшивши кількість пропонованих ступенів з двох до дванадцяти у різних галузях, таких як, електротехніка, машинобудування, біологія, хімія та фізика. Під час головування Ріккетта кількість студентів зросла з приблизно 200 у 1900 році до 1700 у 1930 році.

Інший період розширення стався після Другої світової війни, коли ветерани, що повернулися, використовували свої пільги на освіту за Законом про реінтеграцію військовослужбовців 1944 року, щоб відвідувати навчальний заклад. Житловий комплекс «Пагорб першокурсників» () був відкритий у 1953 році, після чого було завершено будівництво їдальні Commons у 1954 році, ще двох корпусів у 1958 році та додаткових трьох корпусів у 1968 році. У цей же період (1966 р.) Герта Регіна Ленг була призначена першою жінкою-викладачем Політехнічного інституту Ренсселера. Тепер вона вшановується в інституті щорічною серією лекцій. У 1961 році навчання в інституті досягло значного прогресу завдяки побудові лінійного прискорювача Ґерттнера, найпотужнішого на той час у світі, і наукового центру Джонссона-Роуленда. Нинішня будівля Студентської Спілки була відкрита у 1967 році.

У наступні десятиліття інститут постійно зростав, додаючи нові будівлі та укріплюючи зв'язки з промисловістю. «H-будівля», яка раніше використовувалася для складського зберігання, стала домом першої інкубаторської програми інституту, першої такої програми, спонсорованої виключно вищим навчальним закладом. Невдовзі після цього Політехнічний інститут Ренсселера вирішив інвестувати 3 мільйони доларів у розвиток території, що розташовується у 8 кілометрах від студмістечка для створення технопарку Rensselaer. У 1982 році законодавчий орган штату Нью-Йорк виділив інституту 30 мільйонів доларів на будівництво Центру промислових інновацій імені Джорджа М. Лоу — центру досліджень і розробок, які фінансуються промисловістю.

У 1999 році Політехнічний інститут Ренсселера привернув увагу, коли став одним із перших університетів, який запровадив обов'язкову програму використання ноутбуків. Це був також рік, коли Ширлі Енн Джексон, колишня голова Комісії з ядерного регулювання за часів президента США Білла Клінтона, стала вісімнадцятим президентом інституту. Вона запровадила так званий План Ренсселера — амбітний план відродження інституту. За цим планом було досягнуто багато успіхів, і Джексон користується постійною підтримкою опікунської ради інституту. Однак її стиль керівництва не сподобався багатьом викладачам; 26 квітня 2006 року викладачі Політехнічного інституту Ренсселера проголосували 149 голосами проти 155 за висловлення недовіри Джексон. У вересні 2007 року діяльність викладацького сенату інституту була призупинена на чотири роки через конфлікт з адміністрацією інституту. 3 жовтня 2008 року Політехнічний інститут Ренсселера відсвяткував відкриття Центру експериментальних медіа та виконавських мистецтв, вартістю 220 мільйонів доларів США. Того ж року національна економічна криза призвела до ліквідації 98 штатних посад в інституті, що становило приблизно п'ять відсотків робочої сили. Розширення будівництва студмістечка, однак, продовжилося із завершенням будівництва спортивного містечка East Campus Athletic Village вартістю 92 мільйони доларів США та відкриттям нового гуртожитку Blitman Commons у 2009 році. Станом на 2015 рік в інституті були відновлені усі штатні посади. Того ж року розпочався ремонт гуртожитків North Hall, E-Complex і Quadrangle, який пізніше був завершений у 2016 році, щоб розмістити найбільший перший курс в історії Політехнічного інституту Ренсселера.

У липні 2022 року Мартін А. Шмідт, колишній ректор Массачусетського технологічного інституту, став дев'ятнадцятим президентом Політехнічного інституту Ренсселера.

Рейтинги В рейтингу американських університетів на 2024 рік, що складається виданням US News & World Report, Політехнічний інститут Ренсселера посів 60 місце. В рейтингу «Навчальний заклад з найкращою цінністю», який також складається US News & World Report, інститут обійняв 128 місце. В рейтингу навчальних закладів з найкращою програмою з інжинірингу, що також складається US News & World Report, інститут посів 34 місце. Крім того, інститут посів 94 місце в рейтингу найкращих навчальних закладів для ветеранів та 252 місце — в рейтингу «Соціальна мобільність».

В рейтингу видання Forbes за 2023 рік інститут посів 140 місце. В рейтингу американських університетів видання Washington Monthly за 2023 рік інститут посів 109 місце. В рейтингу коледжів на 2024 рік, що складається виданням The Wall Street Journal, інститут посів 34 місце.

Студмістечка (кампуси) Головне студмістечко розташоване на території 111 гектарів на пагорбі з видом на Трою та річку Гудзон. Навколишня територія в основному складається з житлових кварталів, а місто Трой лежить біля підніжжя пагорба. Студмістечко поділено навпіл 15-ою вулицею з більшістю спортивних і житлових приміщень на сході та навчальними корпусами — на заході. Через вулицю проходить пішохідний міст, який з'єднує обидві частини. Велика частина студмістечка представлена низкою будівель у стилі колоніального відродження, побудованих у перші три десятиліття 20 століття. Загалом студмістечко пройшло чотири етапи розширення.

1824—1905 Політехнічний інститут Ренсселера спочатку розташовувався у центрі Трої, але поступово перемістився на вершину пагорба, звідки відкривається вид на місто. Будівлі, що збереглися з того часу, включають будівлю колишньої хімічної лабораторії Вінслоу, яка входить до Національного реєстру історичних місць. Зараз у будівлі розміщується Лабораторія соціальних і поведінкових досліджень.

Рікеттс-кампус, 1906—1935

Президент інституту Палмер Рікеттс керував будівництвом університетських будівель в стилі колоніального відродження, які надають більшій частині студмістечка виразного архітектурного стилю. Будівлі, зведені в цей період, включають Будівлю Карнеґі (1906), Лабораторію Волкера (1907), Лабораторію Рассела Сейджа (1909), Піттсбурзьку будівлю (1912), Чотирикутні гуртожитки (1916—1927), Тройську будівлю (1925), Амос Ітон-хол (1928), Ґрін-білдінґ (1931) і Рікеттс-білдінґ (1935). Також у цей період був побудований «Підхід» (1907) — масивні багато прикрашені гранітні сходи на західному краї студмістечка. Спочатку сходи з'єднували інститут із залізничною станцією Troy Union, але зараз знову слугують важливою сполучною ланкою між містом та університетом. У 1906 році за підтримки випускного класу 1886 було завершено будівництво поля «86 Філд», яке слугувало стадіоном для інститутської футбольної команди до 2008 року.

Післявоєнне розширення, 1946—1960

Після Другої світової війни студмістечко знову значно розширилось. На східній околиці студмістечка було побудовано дев'ять гуртожитків, цей район згодом назвали «Пагорбом першокурсників». Був перезібраний стадіон Houston Field House (1949) після того, як його перемістили по частинах з його початкового розташування в Род-Айленді. У 1953 році інститут придбав Вест-хол, який спочатку був побудований у 1869 році як лікарня. Будівля Вест-холу була внесена до Національного реєстру історичних місць у 1973 році.

Ще однією унікальною будівлею є Воргісовський обчислювальний центр. Спочатку це була каплиця семінарії Св. Йосипа, вона була побудована в 1933 році та придбана інститутом в 1958 році, і після реконструкції служила бібліотекою інституту з 1960 року до завершення будівництва нової Фолсомської бібліотеки в 1976 році. Фолсомська бібліотека, розташована поруч з обчислювальним центром, має зовнішнє бетонне оздоблення, розроблене, щоб гармоніювати зі світло-сірою цеглою каплиці; в архітектурному плані це зразок сучасного стилю бруталізму.«Mid-century Modern in Troy » [event announcement]. 7 October 2017.