Великий государів титул царя Петра I: «Божою милістю ми, пресвітліший і наймогутніший великий государ і великий князь Петро Олексійович всієї Великої і Малої і Білої Росії самодержець: Московський, Київський, Володимирський, Новгородський, цар Казанський, цар Астраханський і цар Сибірський, государ Псковський, великий князь Смоленський, Тверський, Югорський, Пермський, В'ятський, Болгарський та інших, государ і великий князь Новагорода Низовскої земелі, Чернігівський, Рязанський, Ростовський, Ярославський, Білозерський, Удорський, Обдорський, Кондійський і всієї північної країни володар, і государ Іверської землі, Карталинських і Грузинських царів, і Кабардинських земель, Черкаських і Горських князів та інших багатьох держав і земель Східних і Західних і Північних Отчич і Дідич, і спадкоємець, і государ, і володар».
Государів титул («титла царська велика» і «титла царська мала») — найменування титулу імператора Російської держави, куди входять повне перерахування земель (царств, князівств тощо), входили на той час у його володіння.
Змінювався у зв'язку зі зміною правителя на престолі та в процесі загарбання нових земель Росією.
Значення Спотворення государевого титулу піддавалося покаранню. Найменування московського/російського монарха государевим титулом в повному обсязі часто ставало предметом дискусії з послами іноземних держав: «[Цар посилав до Варшави] зі скаргою на уповноважених від короля, які приходили до Москви, що вони у своїх паперах царського титулу не дописували, до безчестя государя, і з вимогою стратити винних смертю».
Підвищеною увагою до питання царського титулування відзначено час царювання Олексія Михайловича. Титул дедалі більше перетворювався на видозмінювану, рухливу формулювання, з допомогою якої вирішувалися як масштабні, і поточні політичні завдання.
«Великий» та «малий» титул Існували два типи титула:
Великий — повний і розлогий. Малий — короткий.
Використовувався в написі на великокнязівської чи царської печаті, яка також була двох типів — Велика і Мала, залежно від вжитого титулу. Кожна з них прикладалася до тих грамот, де згадувався і відповідний царський титул, щоб не порушувався закон суворої відповідності між титулом государя в грамоті та на печатці.
Хронологія
Малий государів титул Івана IV
«Іван Божою милостю господар всія Русі, Великий князь Володимерський, Московський, Новградський ті інших».
Дмитро Шемяка і за ним Василь II Темний на своїх монетах використовували титул «господар всія Русі» (або «господар землі Руської»). Іван III слово «господар» змінює на «Божою милістю господар» (іноді «Божою милістю великий господар», а також із захопленням сусідніх держав включав в титул назви найбільш значних ліквідованих держав (наприклад, великих князівств). 1501 року були включені Уральські титули (Удорський, Обдорський та Кондійський). Також з титулу було вилучено по батькові, а додана Болгарія. Василь III додає титул «государ Псковський» 1509 року «великий князь Смоленський» 1514 року. Іван IV додає в Великий государів титул " «государ Лівонскоя землі» (або «государ Ліфляндський»), «Цар Сибірський», «Великий князь Смоленський і Полоцький» і починає титулувати себе «Цар». Лжедмитрій I затвердив такий зміст свого титулу «Ми, пресвітлвйший і непереможний Монарх Дмитро Іванович, Божою милістю, цісар і Великий Князь всієї Русії, і всіх татарських царств та інших багатьох Московської монархії підкорених областей Государ і Цар» (титул перестав вживатися після падіння Лжедмитрія). 1625 року цар Михайло Федорович додав «самодержець». За іншими даними, Михайло Федорович не отримав титул «самодержця», хоча і зберіг титули «цар» і «государ». При ньому ж в титул додається фраза: «Повелитель і Государ Іверської землі, Карталінських і Грузинських царів і Кабардинської землі, Черкаських і гірських князів». З 1654—1655 рр.Первоначально в титуле 1654 года были только «Великая и Малая Россия», а «Белая Россия» добавилась чуть позже, в 1655 году. за царя Олексію Михайловича титул був доповнений новим формулюванням «… государ, цар і Великий князь всієї великої і малої і Білої Русії самодержець» в результаті війни з Річчю Посполитою і завоювання Московією ряду територій. Ряд найменувань був введений в царський титул указом 1667 року після Андрусівського перемир'я, коли були приєднані Гетьманщина і Смоленщина, на великій державній печатці царя Олексія Михайловича, так само як царів Іванна і Петра Олексійовичів стала напис:
«Найсвітліший і державнейший великий государ і великий князь Петро Олексійович всієї Великої і Малої і Білої Русії самодержець: Московський, Київський, Володимирський, Новгородський, цар Казанський, цар Астраханський і цар Сибірський, государ Псковський, великий князь Смоленський,Тверський, Югорський, Пермський, Вятський, Болгарський та інших, государ і великий князь Новагорода Низовські землі, Чернігівський, Рязанський, Ростовський, Ярославський, Білозерський, Удорський, Обдорський, Кондійський і всієї північні країни король, і государ Іверскої землі, Карталінських і Грузинських царів, і Гірських князів та інших багатьох держав і земель Східних і Західних і Північних Отчич і Дідич і спадкоємець і володар».
З 1682 року співправителями були Іван і Петро і найменування титулу писалися у множині. До 1689 р., поки регент при малолітніх царях була царівна Софія, вона також згадувалася в титулі, який починався в той час словами: «Божою милістю, ми, Великі государі, царі і великі князі, Іоанн Олексійович, Петро Олексійович, і велика Государиня благовірна царівна і велика княжна Софія Олексіївна всієї Великої і Валої і Білої Русії самодержці…». Після видалення Софії згадка про неї з титулу виключається. За результатами Ништадтського миру включений титул «Князь Ліфляндський, Естляндський і Карельський». З 22 жовтня (2 листопада) 1721 фраза великого титулу «Великий государ, цар всієї великої і малої і Білої Русії самодержець» змінювалася на «Ми, Петро Перший, імператор і самодержець Всеросійський», титул «государиня цариця і велика княгиня» — на «її величність імператриця». 25 грудня 1761 року (5 січня 1762 року) — Петро III додає титули «спадкоємець Норвезький, Герцог Шлезвіг-Голстинський, Стормарнський, і Дітмарсенський, Граф Ольденбурзький і Дельменгорстський»ПСЗРИ (Собрание первое). Т. 15. С. 876 (№ 11392).. 2 (13) липня 1762 року — при Катерині II скасовується титул «спадкоємиця Норвезька, Герцогиня Шлезвіг-Голстинська, Стормарнська, і Дітмарсенська, Графиня Ольденбурзька і Дельменгорстська»ПСЗРИ (Собрание первое). Т. 16. С. 6—7 (№ 11590).. 2 (13) лютого 1784 року — Катерина II приймає титули «цариця Херсоніса Таврійського», «Велика княгиня Полоцька», «Велика княгиня Вітебська», «Велика княгиня Мстиславська»ПСЗРИ (Собрание первое). Т. 22. С. 17 (№ 15919).. Павло I додає до титулу члени «государ Іверської, Карталінської, Грузинської та Кабардинської земель» і «Государ Еверський» (мається на увазі прусське князівство Ієвер-спадкове володіння Ангальт-Цербстскіх)Впоследствии Александр I отказался от этого княжества в пользу голландского короля (см. ), а з 1798 р. також — «Великий Магістр орден Святого Іоанна Єрусалимського» (дана частина титулу після смерті Павла вживатися перестала).
18 (30) мая 1801 — Александр I отрекается от титула «Государь Еверский и Великий Магистр Державнаго Ордена Святого Иоанна Иерусалимского». 25 декабря 1808 (6 января 1809) — Александр I принимает титул «Великий Князь Финляндский»ПСЗРИ (Собрание первое). Т. 30. С. 750 (№ 23421).. 6 (18) июня 1815 — Александр I принимает титул «Царь Польский»ПСЗРИ (Собрание первое). Т. 33. С. 195 (№ 25875).. 25 марта (6 апреля) 1828 — Николай I принимает титул «Государь Армянския области»ПСЗРИ (Собрание второе). Т. 3. С. 331 (№ 1897).. 3 (15) ноября 1882 — Александр III принимает титулы «Царь Грузинский» и «Государь Туркестанский»ПСЗРИ (Собрание третье). Т. 2. С. 433 (№ 1159).. К концу монархического правления в России (1917 г.) большой титул Всероссийских императоров, согласно ст. 59 Свода законов Российской империи, формулировался так:
«Божію поспішною милістю, Ми, NN, Імператор і Самодержець Всеросійський, Московський, Київський, Володимирський, Новгородський; Цар Казанський, Цар Астраханський, Цар Польський, Цар Сибірський, Цар Херсоніса Таврійського, Цар Грузинський; Государ Псковський та Великий Князь Смоленський, Литовський, Волинський, Подільський та Фінляндський; Князь Естляндський, Ліфляндський, Курляндський і Семигальський, Самогітський, Білостоцький, Корельський, Тверский, Югорський, Пермський, Вятський, Болгарський та інших; Государ та Великий Князь Новагорода низовських земель, Чернігівський, Рязанський, Полотський, Ростовський, Ярославський, Білозерський, Удорський, Обдорський, Кондійський, Вітебський , Арменські; Черкаських і Горських князів та інших наслідний Государ і Власник; Государ Туркестанський, Спадкоємець Норвезький, Герцог Шлезвіг-Голстинський, Стормарнський, Дітмарсенський і Ольденбурзький й іншн, й інше, й інше».
В історіографії
Використання цифр в позначеннях титулів царів було вперше введено царем Петром I при прийнятті Імператорського титулу 1721 року — до цього моменту всі великі князі і царі іменувалися, як правило, за іменами і по-батькові. Першу спробу використати цифрові позначення у титулах великих князів і царів, правлячих до Петра, спробував запровадити Василь Татіщев у 1720-30 роках. Таким чином у нього Василь Дмитрович, син великого князя Дмитра Донського, іменувався великим князем Василем II, Іван Васильович Грозний іменувався великим князем Іваном V, а Іван Іванович Молодий — Іваном IV. Проте його нумерація не набула подальшого поширення. У 1740 році, коли на російський престол вступив Імператор Іванн Антонович, за рішенням Урядового Сенату і Святійшого Урядового Синоду офіційно була введена уточнююча цифрова приставка і його титул став звучати як Імператор Іванн III Антонович Всія Русі, його прадід отримав уточнений титул цар Іванн II Олексійович Всієї Росії, а цар Іван Васильович Грозний отримав уточнений титул цар Іванн I Васильович всієї Русі. Пізніше, 1818 року, Микола Карамзін у своїй «Історії Держави Російської» ввів в історіографію нове числення царів, починаючи від Івана Калити, таким чином Іван I Васильович (Грозний) став іменуватися як Іван IV Васильович, ця схема зберігається і до цього дняВ. Бойко-Великий, О славном титуле Первого русского Царя Ивана .
В образотворчому мистецтві
Образотворче втілення государевого титулу включало емблеми чи герби цих земель (див., наприклад, Царський титулярник). Часто він містився на рельєфах царських споруд.
«Найдавнішим написом з царським титулом є плита зі Спаської вежі, де напис дано латиною. У ній міститься дев'ять найменувань. Царський титул мала напис у фризі Грановитої палати, виконана з мідних листів. На жаль, її текст втрачено, тому можна лише припустити, що вона була написана російською мовою і мала давнє походження. Аналогічний напис із міді оперізував фриз Золотої Середньої палати. Вона була виконана за Івана Грозного в 1561 році і містила одинадцять найменувань».
У Музеях Московського Кремля знаходиться будівельна плита білого каменю зі Спаської вежі Кремля, що належить до 1491 року. На її лицьовому боці вирізьблений латинський текст, який проголошуєЗдесь и далее лигатуры разъединены, в квадратных скобках добавлены расшифровки, для читаемости латинский маюскул превращён в капитель, а в древнерусском тексте расшифрованы слова под титлами:
Плита була вмонтована під час грандіозної перебудови Кремля, затіяної Іваном ІІІ.