Австрі́йська кро́на () — грошова одиниця Австрії та Ліхтенштейну з 1919 року. Введена після розпаду Австро-Угорщини, ця валюта зазнала значної інфляції через економічні труднощі та політичну нестабільність в новій Австрійській Республіці. Ліхтенштейн відмовився від крони наприкінці 1920 року, перейшовши на швейцарський франк, а в Австрійській Республіці у 1925 році її остаточно замінив австрійський шилінг, який став новою офіційною валютою країни.

Емісію крони здійснював Австро-Угорський банк, а після його ліквідації в 1922 році — Національний банк Австрії.

Історія Розпад спільної валютної зони

Після розпаду Австро-Угорської імперії в 1918 році Австро-Угорський банк, який перебував у спільному управлінні Австрії та Угорщини, продовжував емісію австро-угорської крони, що залишалася спільною валютою Австрії, Угорщини, Чехословаччини та була в обігу на територіях, які увійшли до складу інших країн. Найважливішою проблемою, яку мали вирішити нові держави, була стабілізація курсу валюти та запобігання її подальшому знеціненню. Ініціативу виправити становище взяла Чехословаччина, чий уряд зажадав від Австро-Угорського банку припинити виплати з військових облігацій та кредитування урядів Австрії та Угорщини. Після переговорів між Австро-Угорським банком та новоствореними державами було вирішено дозволити державам самим призначати емісарів для контролю за емісією. Банк зі свого боку зобов'язався не надавати позики без відома всіх емісарів.

Австро-Угорський банк швидко порушив домовленості з урядами новоутворених держав, відновивши виплати за військовими облігаціями та надавши кредити австрійському уряду. Втративши довіру до банку, у 1919 році держави почали створювати власні національні кредитно-грошові системи. У січні 1919 року в Югославії та наприкінці лютого в Чехословаччині було проведено штемпелювання банкнот. Австрія ж займала відносно вигідне фінансове становище порівняно з сусідніми державами. У Відні розташовувалося головне управління Австро-Угорського банку, який тепер виконував функції Центрального банку валютного союзу країн-наступниць імперії, контролюючи емісію та кредитування. Тут також знаходилися друкарні для випуску банкнот. Фактично, Австрія мала контроль над грошовим обігом колишньої імперії, що робило її головним прихильником збереження єдиної валюти. Одним із наслідків цього стало масове проникнення нештемпельованих австро-угорських банкнот до Австрії, що створювало загрозу значного зростання інфляції.

Штемпелювання австро-угорських крон Після того, як уряди Югославії та Чехословаччини розпочали створення власних кредитно-грошових систем та провели штемпелювання австро-угорських банкнот, Австрія вирішила вийти з єдиного грошового простору. Виконавче розпорядження Державного управління фінансів від 27 лютого 1919 року, яке стосувалося штемпелювання банкнот на території Австрії, було оприлюднено 28 лютого. Процедура обміну розпочалася 12 березня 1919 року, через три дні після завершення чехословацької фінансової сегрегації. Австро-угорські паперові гроші, що належали резидентам Австрії, обмінювалися на попередньо штемпельовані банкноти, підготовлені австрійською державною друкарнею та Австро-Угорським банком. До обміну приймалися всі дійсні паперові крони, за винятком банкнот номіналом 1, 2, 25 і 200 крон. Початково планувалося завершити процес за 12 днів, однак через страйк залізничників та інші організаційні труднощі строки кілька разів переносилися, і обмін тривав навіть після запланованого кінцевого терміну 25 березня. На цей момент загальна сума обміняних грошей сягала близько 4,8 мільярда крон. 10 травня 1919 року валютний центр відокремили від центрального банку та передали під пряме управління Державного управління фінансів. Сім місяців по тому, відповідно до нового розпорядження Державного управління фінансів від 9 січня 1920 року, на штемпельовані банкноти почали обмінювати також номінали 1 і 2 крони, хоча спочатку цього не передбачалося.

Умови Сен-Жерменського мирного договору

Підписання Сен-Жерменського мирного договору 10 вересня 1919 року закріпило розпад імперії та встановило нові кордони у Центральній та Східній Європі. Згідно з умовами договору, новостворена Австрійська Республіка була зобов'язана проштемпелювати австро-угорські крони, що перебували в обігу на її території, а згодом замінити їх новими банкнотами. Цей процес розпочався ще в березні 1919 року, але після підписання договору він став обов’язковим. Також передбачалася повна ліквідація Австро-угорського банку та розподіл його активів і зобов’язань між державами-наступниками: Австрією, Угорщиною, Чехословаччиною, Італією, Польщею, Румунією та Югославією.

На першому етапі старі кронові банкноти, які залишалися в обігу, отримували надпечатку «DEUTSCHÖSTERREICH». Нові банкноти, що випускалися пізніше, все ще продовжували друкуватися від імені Австро-угорського банку, мали німецький текст на лицьовій та зворотній сторонах і ту саму надпечатку «DEUTSCHÖSTERREICH». З 1920 року на банкнотах почав з'являтися новий штамп «Ausgegeben nach dem 4. Oktober 1920». Другий етап розпочався у 1922 році з введенням нової серії крон із повністю оновленим дизайном, яка включала банкноти номіналом 1, 2, 10, 20, 100, 1 000, 5 000, 50 000, 100 000 та 500 000 крон, а пізніше — 10 000 крон. Третій етап відбувся у 1924 році, коли було введено нову валюту — шилінг.

Економічний спад Австрії

Австрія не змогла уникнути зростання інфляції, яке значною мірою було спричинено різким збільшенням військових витрат під час Першої світової війни. Ці витрати поглинали від 80 до 90 % довоєнного ВВП, що сприяло подальшому знеціненню валюти та посилювало інфляційні процеси в країні. Хоча значна частина військових витрат фінансувалася коштом облігацій, які активно продавалися серед населення, третину коштів отримали через пряме кредитування центрального банку. 1914 року були скасовані ключові обмеження для Австро-Угорського банку, включно з мінімальним золотим покриттям банкнот і забороною на кредитування уряду. В результаті, до кінця війни кількість банкнот в обігу збільшилася в 12 разів, що призвело до різкого зростання інфляції. До 1918 року рівень споживчих цін зріс у 11 разів порівняно з 1914 роком. Після війни ситуація ще погіршала: інфляція продовжувала стрімко зростати, досягнувши піка в 1922 році (див. Статистичні дані). З 1914 по 1922 роки ціни зросли більш ніж у 5 000 разів, а до 1924 року – майже у 14 000 разів. На додачу до воєнних боргів, державний бюджет Австрії був обтяжений новими витратами. До наявного апарату державної служби, залізниць і виплат по безробіттю, що дісталися у спадок від Австро-Угорської імперії, значних видатків вимагали також продовольчі субсидії. Центральний банк продовжував емісію грошей на вимогу уряду, що зрештою призвело до гіперінфляціїЗа визначенням , гіперінфляція тривала з жовтня 1921 року по вересень 1922 року. Керівництво банку усвідомлювало можливі наслідки такої політики, але через побоювання соціальних заворушень та анархії вирішило продовжувати цей курс. Гіперінфляція хоч і зменшувала боргове навантаження на уряд, водночас знищувала заощадження середнього класу, значно послаблюючи його фінансове становище.

Завдяки серії реформ і підписанню Женевських протоколів у жовтні 1922 року економічну ситуацію вдалося стабілізувати. Згодом, з уведенням шилінга як офіційної валюти, завершилося використання австрійської та австро-угорської крони, включно зі штемпельованими варіантами, як законного платіжного засобу в Австрійській республіці.

Наддруки на банкнотах Австро-Угорського банку Надпечатка «DEUTSCHÖSTERREICH» Назва нової австрійської держави — «Німецька Австрія» (), — офіційно використовувалася з 12 листопада 1918 до 21 жовтня 1919 року. Саме під цією назвою країна існувала в період проведення обміну банкнот на штемпельовані. Відповідно до умов Сен-Жерменського мирного договору, вона була змінена на «Австрійська Республіка».

25 березня 1919 року було офіційно завершене штемпелювання австро-угорських крон. Штемпель та надпечатка на банкнотах містили слово . Після цієї дати всі непроштемпельовані банкноти номіналів 10, 20, 50, 100, 1 000 і 10  000 крон, а з 1 вересня 1920 року — також 1 та 2 крони втратили статус законного платіжного засобу в Австрії. Навесні 1920 року це спричинило неочікувану хвилю фальсифікацій надпечаток. Недовіра населення до проштемпельованих банкнот зросла настільки, що розраховуватися кронами великого номіналу було практично неможливо. Це призвело до паніки, внаслідок чого ділове життя практично завмерло, а фондовий ринок майже припинив свою діяльність. Анулюванням підробок в Австрії займалася комісія з експертизи відбракованих банкнот (). Банківські касири отримали восьмисторінкову брошуру з інструкціями для виявлення банкнот з фальшивими надпечатками. Ці інструкції також описували процес анулювання підробок або проставлення штампа . 1 травня 1920 року було оголошено про підготовку термінового випуску 100, 1000 і 10 000 кронових штемпельованих купюр із новим оформленням. 3 травня на нетривалий проміжок часу в грошовий обіг випустили номінали 1 000 і 10 000 крон з новим додатковим штампом , який підтверджував справжність штемпеля «DEUTSCHÖSTERREICH». 8 травня 1920 року було введено банкноти 1 000 крон нового зразка, а 17 травня 1920 року в обігу з'явилась банкнота 10 000 крон; обидві банкноти мали однаковий дизайн. Банкноту номіналом 100 крон (також з німецьким аверсом і реверсом, але з горизонтальною надпечаткою), випустили тільки через два з половиною місяці, 31 липня 1920 року. Випуск банкнот з новим дизайном і надпечатками допоміг повністю подолати кризу та стабілізувати їхнє використання.

20 червня 1920 року було опубліковано розпорядження, згідно з яким банкноти Австро-Угорського банку, призначені для обігу в Австрійській Республіці, мали містити текст німецькою мовою з обох сторін купюри. Надалі номінали 1 000 і 10 000 крон зазнали модифікацій, зокрема, було повністю перероблено зворотний бік банкнот: угорський реверс замінили орнаментом із двома жіночими обличчями, розташованими дзеркально праворуч і ліворуч у верхній частині. На засіданні Генеральної ради Австро-Угорського банку 28 листопада 1921 року було повідомлено, що 31 жовтня 1921 року було розпочато випуск нової серії австрійських штемпельованих банкнот («II. AUFLAGE») з надпечаткою «DEUTSCHÖSTERREICH» номіналом 10 000 крон.

Проштемпельовані банкноти (1919—1921) Надпечатка «DEUTSCHÖSTERREICH» обрамлена стилізованою гільйошною рамкою розміром 56х20 мм. На банкнотах номіналом 1 і 2 крони вона була зеленою, а на інших номіналах — червоною або оранжево-червоною. Надпечатка розміщувалася на австрійській стороні банкноти, причому розташування могло бути горизонтальним або вертикальним залежно від типу банкноти. На купюрах номіналом 20, 1 000 і 10 000 крон вона могла бути розташована по-різному щодо герба (орла). Через труднощі повоєнного часу часто траплялися випадки помітного зсуву надпечаток відносно заданого розташування. Попри ці недоліки, через величезну кількість грошей в обігу такі купюри все одно використовувалися у грошовому обігу і сприймалися як дійсні.