Нерелігійність, атеїзм і агностицизм — світогляд частини албанців (див. релігія в Албанії), поряд з переважаючими віросповіданнями ісламом і християнством. Більшість албанців ведуть світський спосіб життя і відкидають релігійні міркування, які формують або обумовлюють їхній спосіб життя.

Атеїзм в Албанії виник після періоду зростання антиклерикалізму та секуляризації в контексті зростання албанського націоналізму в пізній Османській імперії. У той час як автори цього періоду іноді використовували інвективи проти релігії, першим публічним захисником відмови від самої релігії був Ісмет Тото в 1934 році, а потім роботи Анастаса Пласарі в 1935 році. Починаючи з 1946 року під комуністичним правлінням в Албанії, релігія була спочатку обмежена, а 1967 року потім була заборонена публічна релігійна практика з прийняттям державного атеїзму Енвером Ходжою, хоча деякі приватні практики вижили, і залишалися такими до тих пір, поки обмеження не були спочатку послаблені в 1985 році, а потім зняті в 1990 році за його наступника Раміза Алії. Опитування, проведене ПРООН, показало, що значна більшість албанців погоджуються з тим, що націоналізм, відсутність релігії та заборона релігії під час комуністичного правління допомогли створити основи релігійної толерантності.

Нині оцінки чисельності нерелігійного населення дуже різняться. Серед населення, яке самооголосило себе атеїстами, наведено цифри від 2,5 % до 8 % чи 9 % тоді як інші оцінки нерелігійності повідомляють про цифри 39 % тих, хто заявляє, що є «атеїстами» (9 %) або «нерелігійними» (30 %), 61 % не сказали, що релігія є «важливою» для їхнього життя, і 72 % релігію «не практикують». Було виявлено, що багато албанців, які називаються мусульманами чи християнами, сповідують лише деякі обряди своєї віри або взагалі їх не сповідують. За дослідженнями, проведеними в 2008, 2009 і 2015 роках, Албанія виявилася 20-ю найменш релігійною країною в світі, де 39 % населення є релігійними.

Релігійна ідентичність в Албанії зазвичай визначається атрибуцією, як правило, сімейною історією, а не фактичною практикою.De Rapper, Gilles. «Religion in Post-Communist Albania: Muslims, Christians, and the idea of 'culture' in Devoll, Southern Albania». Anthropological Notebooks 14, 2(2008): Pages 31-45. Page 33: «Незважаючи на рівень релігійної практики і почуттів (який, звичайно, варіюється від людини до людини), кожен усвідомлює свою приналежність — принаймні за родинним походженням — до певної „релігії“ (fe), мусульманської чи християнської. Таким чином, можна сказати, що в Деволлі, як і скрізь в Албанії та на Балканах, людина належить до релігійної спільноти через атрибуцію, а не через прихильність. Належність до релігійної спільноти або „релігії“ — це не лише питання віри. Соціальні наслідки релігійної атрибуції помітні на різних рівнях суспільного життя». Незважаючи на повсюдну відсутність релігійної практики, певна антипатія до зовнішніх атеїстів була виявлена в опитуваннях,  і хоча є багато громадських діячів, які відкрито заявляють про себе як атеїстів, також були скарги на негативний публічний дискурс щодо атеїстів. Питання: У домінуючому дискурсі в Албанії стало цілком природним для атеїзму виглядати як щось дефіцитне порівняно з релігією. З іншого боку Тоталіталіст. Цитата: «Друге — це речення» вірно в Бога та/або інших універсальних цінностях ", як віра в Бога в категорії універсальних цінностей. Що не є*. Якщо віра в Бога була універсальною, то як би ті, хто би там Не вірите в Бога без універсальних цінностей?

Історія

У пізню османську еру, щоб подолати релігійні розбіжності серед албанців між членами місцевих мусульман-сунітів, православних християн, мусульман-бекташі та християн-римсько-католиків. Албанський націоналізм, як виявилося, мав тенденцію спонукати албанців нехтувати релігійними відмінностями, стверджуючи, що сектантський релігійний фанатизм, який викликає розкол, був чужим албанській культурі, і пропагував те, що деякі історики називають «громадянською релігією» албанізму.Duijzings, Ger. «Religion and the Politics of 'Albanianism'». In Schwandler-Stevens and Jurgen, Albanian Identities: Myth and History. Pages 61-62. Page 62: «націоналістична риторика оголосила її [релігію/міліта] неважливою (а релігійний фанатизм — чужим албанській душі)», стор. 61: "Від самого початку національні ідеологи пропагували своєрідну «громадянську релігію» албанства, яка знайшла своє втілення у відомій і впливовій націоналістичній поемі Васо Паші «О, бідна Албанія» («O moj Shqypni»): «Прокиньтесь, албанці, прокиньтесь від сну. Будемо всі братами, дамо клятву не ображати ні церкву, ні мечеть. Віра албанця — це албанство!» Відомий вірш Васо-паші «O moj Shqypni» сказав албанцям «присягнути не зважати [дослівно „не дивитися“] на церкву чи мечеть», бо «віра албанця — це албанство» ().

Албанські діячі національного відродження в ХІХ столітті, такі як Фаїк Коніца, Джані Врето та Зеф Джубані, часто у риториці були антиклерикальними (у 1897 році Коніца сказав: «Кожна релігія змушує мене блювати», або ), але вважається, що першим прихильником атеїзму в сучасній Албанії був Ісмет Тото, публіцист і революціонер, чия антирелігійна полеміка 1934 року Grindje me Klerin («Сварка з духовенством») була однією з перші відомі праці, які виступають проти сповідування самої релігії албанською мовою. За цим послідувала Sëmundja Fetare («Хвороба релігії»), ще одна важлива антирелігійна полеміка Анастаса Пласарі 1935 року. Вірш Blasfemi Міджені, якого багато хто вважав атеїстом, також відзначається як антирелігійний. Іншою важливою фігурою до того часу був політик і мер Ґірокастри Гісен Ходжа, дядько Енвера Ходжі, якого вважали «радикальним атеїстом і антиколонізатором». Його атеїстичні погляди вплинули на погляди Енвера Ходжі.

Під час свого правління Ахмет Зогу сприйняв ренесансні ідеали єдності, релігійності та європейської модерності та перетворив їх на саму ідеологію держави.

Під час комуністичної ери Албанія перейшла від простої світської держави до, у 1967 році, суб'єкта, який підтримує державний атеїзм, за яким будь-яке публічне сповідування релігії було заборонено, хоча деякі приватні практики збереглися. Початок антирелігійної політики Комуністичної партії Албанії був покладений у серпні 1946 року Законом про аграрну реформу, який націоналізував більшу частину майна релігійних інституцій, обмежив діяльність релігійних інституцій і передував переслідуванню багатьох священнослужителів і віруючих та вигнанню всіх іноземних католицьких священиків.

У 1967 році Енвер Ходжа сприйняв вірш Пашка Васи буквально, перетворивши боротьбу проти розколу релігійних приналежностей на боротьбу проти самої релігії, щоб замінити розкольницьку прихильність різних релігійних громад об'єднавчою лояльністю до комуністичної держави,Duijzings, Ger. «Religion and the Politics of 'Albanianism'». In Schwandler-Stevens and Jurgen, Albanian Identities: Myth and History. Page 62-63: «Енвер Ходжа сприйняв гасло Пашка Вази буквально і зробив Албанію першою „атеїстичною“ державою у світі… боротьба з релігійними розбіжностями перетворилася на боротьбу з релігією як такою, яка мала на меті замінити розбіжності у прихильності до релігійних громад на безроздільну відданість Комуністичній партії. Незважаючи на радикальний сталінський світогляд Енвера Ходжі, саме націоналізм був основою його політики: його суворе ставлення до релігійних громад слід розглядати насамперед у цьому світлі». і він оголосив Албанію атеїстичною державою, в якій публічна релігійна практика була заборонена. До травня 1967 року всі 2169 релігійних споруд в Албанії були націоналізовані, багато з них перетворено на культурні центри. Великим центром антирелігійної пропаганди був Національний музей атеїзму () у Шкодері, місті, яке уряд вважає найбільш консервативним у релігійному вимірі. Після смерті Енвера Ходжі в 1985 році його наступник Раміз Алія зайняв більш толерантну позицію щодо релігійної практики, назвавши її «особистою та сімейною справою». Священнослужителям-емігрантам було дозволено знову в'їхати в країну в 1988 році і відправляти богослужіння. Мати Тереза, етнічна албанка, відвідала Тірану в 1989 році, де її прийняли міністр закордонних справ і вдова Ходжі. У грудні 1990 року заборону на релігійні обряди було офіційно знято, що дозволило тисячам християн відвідувати різдвяні служби, хоча інші джерела повідомляють, що офіційне припинення заборони відбулося в 1991 році.

2014 року, після візиту до Албанії Папи Франциска, деякі інтелектуали критикували те, що вони сприймали як негативну риторику, спрямовану на атеїстів, яка все частіше пов'язувала атеїзм з «комуністичними злочинами» і говорила про атеїзм як про «неповноцінний», що призвело до скарг на відродження антиатеїстичного «табу», серед інших питань.

Демографія

Поширеність безрелігійності

Різні опитування показали значну різницю в цифрах чисельності нерелігійного населення Албанії. У 1993 році проста більшість населення стверджувала, що «не має релігійної залежності» тоді як у 1994 році було зафіксовано 74 % нерелігійного населення , а у 2005 році — понад 72 % відповідно до релігійної практики (решта була 21 % форм ісламу, 6 % православ'я і 3 % католицизму). У серпні 2012 року дослідження Pew Research виявило, що, наприклад, лише 15 % мусульманського населення вважають релігію дуже важливим фактором у своєму житті, що є найнижчим відсотком у світі серед країн зі значною чисельністю мусульманського населення. Інше дослідження, проведене Gallup Global Reports 2010, показує, що релігія відіграє важливу роль у житті 39 % албанців, і вказує Албанію як тринадцяту найменш релігійну країну зі 114 опитаних. На запитання Badem-WIN та Gallup-International у 2016 році про те, чи були вони «релігійними», 56 % албанців відповіли, що вони «релігійні», 30 % сказали, що вони «нерелігійні», 9 % сказали, що «атеїсти», а 5 % не відповіли, з тим самим дослідженням, яке виявило, що 80 % албанців вірять у концепцію «Бога», 40 % вірять у життя після смерті, 57 % вірять в існування душ, 40 % вірять у пекло, і 42 % вірять у рай. Крім того, в Албанії лише 36,8 % чоловіків обрізані, при цьому показник становить 46,5 % для мусульманського походження, хоча для мусульман загалом це майже універсальний ісламський звичай. WHO page 236https://dhsprogram.com/pubs/pdf/FR230/FR230.pdf WHO page 236

Під час перепису 2011 року попередні результати показали, що 70 % албанців відмовляються декларувати свою віру в будь-яку з перерахованих віросповідань, хоча остаточні результати могли помітно відрізнятися від цього, показуючи, що більшість албанців асоціюється з ісламом і християнством, тоді як 16,3 % албанців або не відповіли, або були атеїстами, а ще 5,5 % були зазначені як «віруючі без (конкретної) віри». Проте, остаточні результати були розкритиковані численними спільнотами, а також міжнародними організаціями, такими як Рада Європи, а засоби масової інформації висловлювали занепокоєння тим, що були повідомлення, коли працівники заповнювали запитання про релігію, фактично не запитуючи учасників, і що вони використовували олівці, які не були не дозволено, що може призвести до неправильних підрахунків; у релігійному вимірі як православні, так і бекташі стверджували, що вони були значно недостатньо представлені.

Регіональне порівняння Опитування 2018 року, засноване на трьох опитуваннях WIN/Gallup International і опубліковане в UK Telegraph, показало, що Албанія є найменш релігійною країною на Балканах, маючи «західне» ставлення до релігії, лише 39 % віруючих громадян. На відміну від Македонії (88 %), Косова (83 %) і Румунії (77 %). У Сербії, Хорватії, Греції цей показник становив від 70 % до 72 %. У Боснії цей показник становив 65 % релігійних, а в Болгарії — 52 %.

Характеристика генеральної сукупності