Переслідування коптів і дискримінація коптських православних християн — історична та широко поширена проблема в Єгипті. Ставлення до коптів свідчить про упосліджений статус християн на Близькому Сході в цілому, незважаючи на те, що ця релігія є рідною для Близького Сходу, і що християнство в Єгипті бере свій початок з римської епохи. Копти (коптська : ou Remenkīmi en. E khristianos, буквально: «єгипетські християни») — корінні християни в Єгипті, зазвичай східні православні, які наразі складають 10 % населення — найбільша релігійна меншина цієї країни. Копти посилалися на випадки переслідувань протягом усієї своєї історії, а Human Rights Watch відзначила «зростання релігійної нетерпимості» та сектантське насильство проти християн-коптів в останні роки, а також нездатність єгипетського уряду провести належне розслідування та притягнути до відповідальності винних. Однак, оскільки політичне насильство є поширеним явищем, багато церков вважають, що напади на церкву є не релігійними, а політичними заявами.Egypt and Libya: A Year of Serious Abuses , hrw.org, January 24, 2010 З 2011 року сотні єгипетських коптів були вбиті в міжконфесійних сутичках, багато будинків, церков і підприємств було зруйновано. Лише в одній провінції (Мінья) Єгипетська ініціатива за особисті права між 2011 і 2016 роками задокументувала 77 випадків сектантських нападів на коптів. Серйозною проблемою також залишається викрадення та зникнення коптських християнських жінок і дівчат.

Антична епоха

Римське правління Кажуть, що святий євангеліст Марк заснував Святий Апостольський Престол в Александрії і став його першим Патріархом. See drop-down essay on «Islamic Conquest and the Ottoman Empire» Через 50 років після прибуття святого Марка до Александрії в Оксирінху (Бахнаса) з'явився фрагмент Нового Завіту, що свідчить про те, що в ранній час християнство вже почало поширюватися на південь від Александрії. До середини ІІІ століття значна кількість єгиптян зазнала переслідувань з боку римлян за те, що вони прийняли нову християнську віру, починаючи з едикту Деція. Від 284 року нашої ери імператор Діоклетіан переслідував і вбивав велику кількість єгиптян-християн. Ця подія стала кровопролиттям в історії єгипетського християнства, поклавши початок окремої єгипетської або коптської церкви. Він став відомий як «Ера мучеників» і відзначається в коптському календарі, у якому датування років починалося з початку правління Діоклетіана. Коли єгиптян переслідував Діоклетіан, багато хто пішов у пустелю шукати полегшення, хоча б полегшення духу та його мирських прагнень досягти миру та єдності з Христом-Творцем, не уникнувши переслідувань. Ця практика прискорила зростання чернецтва, піонерами якого вважають єгиптян, а саме святого Антонія, святого Бахума, святого Шенуте та святого Амона. Вважається, що наприкінці IV століття єгиптяни або прийняли християнство, або номінально були християнами.Jankowski, James, Egypt: A Short History (One World (Oxford)), 2000, p. 32

451 року нашої ери, після Халкедонського собору, Александрійська церква була розділена на дві гілки. Ті, хто прийняв умови Собору, стали відомі як халкедонці або мелькіти. Тих, хто не дотримувався умов собору, називали нехалкедонцями або монофізитами (а пізніше після Якова Барадея якобітами). Проте нехалкедонці відкинули термін монофізити як помилковий і наполягали на тому, щоб їх називали міафізитами. Більшість єгиптян належали до міафізитської гілки, що призвело до їх переслідувань з боку візантійської імперської влади в Єгипті. Перші гоніння відбулися за правління імператорів Маркіана (450—457) і Лева І (457—474). Це тривало до арабського завоювання Єгипту, особливо під час войовничого монофеліста Кіра Александрійського.

Ісламська ера

Завоювання Єгипту мусульманами Мусульманське завоювання Єгипту відбулося в 639—641 роках нашої ери, під час правління римського імператора Іраклія, коли візантійські переслідування все ще тривали. Мусульманські правителі дотримувалися Пакту Умара, і копти, як немусульманські піддані, мали статус дхіммі, який давав їм свободу вільного сповідування своєї релігії публічно та звільнення від військової повинності в обмін на щорічний податок, джизію, на дорослих заможних чоловіків.al Turtushi, Siraj al Muluk, Cairo 1872, pp 229—230.The Caliphs And Their Non Muslim Subjects, A. S. TRITTON MUSLIM UNIVERSITY, ALIGARH, HUMPHREY MILFORD, OXFORD UNIVERSITY PRESS, 1930, p.5Medieval Sourcebook: Pact of Umar, 7th Century? The Status of Non-Muslims Under Muslim Rule Paul Halsall Jan 1996The Jews of Iran in the nineteenth century [electronic resource]: aspects of history, community, and culture / by David Yeroushalmi. Leiden; Boston: Brill, 2009. Потужна дискримінація та переслідування за пактом Умара змусили більшість коптських християн прийняти іслам.

Ця угода (або якась її версія) залишатиметься в силі протягом століть, вплинувши на Указ Хамаюні 1856 року, який зобов'язував османського султана видавати дозволи на будь-яке будівництво чи обслуговування церков, а Коптський Папа мав звертатися за всіма такими дозволами, і Десять умов Аль-Езабі 1934 року, які діяли до 28 грудня 1999 року. Заборона на підняття хреста була скасована внаслідок мученицької смерті Сідхома Бішая.

Одного разу, сидячи в мечеті, Амр ібн аль-Ас похвалився: «Я сиджу на цій посаді, і жоден з єгипетських коптів не може пред'являти до мене вимог щодо договору чи пакту [...]; хочу — вбиваю, хочу — п'яту залишаю, а хочу — продаю». Коли чоловік-копт, який прийняв іслам за часів халіфа Умара, попросив звільнити його від зобов'язання платити джизью, халіф сказав: «Ні, завоювання вашої землі було силою».

Винятком із відносної толерантності мусульманських правителів того часу був фатимідський халіф Аль-Хакім бі-Амр Аллах, який постановив, що християни більше не можуть святкувати Богоявлення чи Великдень.Robert Ousterhout, «Rebuilding the Temple: Constantine Monomachus and the Holy Sepulchre» in The Journal of the Society of Architectural Historians, Vol. 48, No. 1 (March, 1989), pp. 66–78 Він також заборонив вживання вина (набідг) і навіть інших дурманних напоїв, виготовлених не з винограду (фуква), як для мусульман, так і для немусульман, створюючи труднощі як для християн (які використовували вино у своїх релігійних обрядах), так і для євреїв (які використовували його на своїх релігійних святах). У 1005 році Аль-Хакім наказав, щоб євреї та християни дотримувалися гійара «закону диференціації» — у цьому випадку мінтак або зуннар «пояс» (грец. ζωνάριον) та імама «тюрбан», обидва чорного кольору. Крім того, євреї повинні носити дерев'яне намисто з теля, а християни — залізний хрест. У громадських лазнях євреї повинні замінити теля дзвіночком. Крім того, жінки з Народу Книги повинні були носити туфлі двох різних кольорів, одну червону та одну чорну. Обмеження діяли до 1014 року. 18 жовтня 1009 року аль-Хакім наказав знищити Храм Гробу Господнього та пов'язані з ним будівлі, очевидно, обурений тим, що він вважав шахрайством ченців під час «чудесного» Сходження Благодатного вогню, яке щорічно святкувалося в церкві під час Пасхальна вігілія. Літописець Яхія зазначив, що «пощадили лише ті речі, які було дуже важко зруйнувати». Хресні ходи були заборонені, а через кілька років усі монастирі та церкви в Палестині, як кажуть, були зруйновані або конфісковані. Лише в 1042 році візантійський імператор Костянтин IX взявся за реконструкцію Гробу Господнього з дозволу наступника Аль-Хакіма. Під керівництвом Аль-Хакіма бі-Амра Аллаха значно занепала коптська мова. Він видав суворі накази, повністю забороняючи її використання будь-де, чи то в будинках, на дорогах чи в школах. У тих, хто не підкорявся, відрізали язики. Він навіть наказав відрізати язики тим матерям, які розмовляли зі своїми дітьми коптською мовою. Він особисто ходив вулицями Каїра і підслуховував коптськомовні будинки, щоб дізнатися, чи хтось із сімей розмовляє коптською.

Незважаючи на переслідування під час правління аль-Хакіма, Єгипет залишався переважно християнським, але коптське християнство втратило статус більшості після XIV століття.

1321 року мусульманські натовпи в Каїрі почали руйнувати коптські церкви. Історик Дональд П. Літтл каже, що ці антихристиянські бунти «були ретельно організовані по всьому Єгипту», зруйнувавши велику кількість церков і монастирів. Хоча мусульманські правителі врешті-решт придушили натовп, менш масштабні антихристиянські напади, підпали, грабунки та вбивства стали набагато більш наполегливими. У 1354 році мусульманські натовпи «бушували, руйнуючи церкви… і нападаючи на християн і євреїв на вулицях, і кидали їх у багаття, якщо вони відмовлялися виголошувати шахадатайн [визнавати Аллаха єдиним істинним богом і Мухаммеда як його посланця». За словами середньовічного єгипетського історика Аль-Макризі, незабаром після цього в «усіх провінціях Єгипту, як на півночі, так і на півдні, не залишилося жодної церкви, яку б не було зруйновано… Так іслам поширився серед християн Єгипту». Протягом ХІІІ століття мамлюки знищили більшість церков і вбили приблизно 300 000 християн-коптів.

Крім примусового навернення, існувала практика вбивств коптських чоловіків і жінок, якщо вони покидали іслам:

Численні заворушення проти коптських християн у багатьох єгипетських містах, таких як Каїр, у XIV столітті були спричинені невдоволенням через надзвичайне багатство коптів, які домінували в султанській бюрократії та які, незважаючи на неодноразові чистки, часто поверталися до влади, оскільки мусульмани не могли їх замінити їх.

Сучасна епоха Едвард Вільям Лейн, арабіст, який мандрував Єгиптом у 1820-х роках під виглядом мусульманина, був одним із перших сучасних європейців, який став свідком страти віровідступника — у цьому випадку жінки, яка прийняла християнство, яку викрило її тату коптського хреста. Лейн розповідає:

Спостерігачі відзначають великий розрив між правам коптів та інших меншин, які існують згідно із законом і які існують на практиці. Критики посилаються на те, що в той час як у 2016 році парламент працював над ухваленням законопроєкту, який полегшує християнам отримання державного дозволу на будівництво церков, на практиці співробітники служби безпеки зупинили фактичне будівництво. У Єгипті уряд офіційно не визнає навернення з ісламу на християнство.

Уряд також вимагає дозволів на ремонт церков або будівництво нових, але їх часто не дають. See drop-down essay on «Religious Freedom in Egypt» Стаття 235 проєкту конституції 2013 року вимагає від наступного законодавчого органу створити закон, який би зняв обмеження на будівництво церков.

Копти скаржаться, що суперечки між християнами та мусульманами часто виносяться на «ради примирення», і що ці ради незмінно сприяють мусульманам. Деякі копти скаржаться, що поліція не реагує, коли проти них скоюють злочини. Копти також мало представлені в уряді, що змушує їх боятися, що немає надії на прогрес.

Уряд та інші єгипетські джерела звинувачують племінну поведінку в сільській місцевості Єгипту у більшості випадків насильства.

Скарги коптів на дискримінацію в соціальному житті також сягають світу спорту та помітної відсутності християн у головних спортивних делегаціях Єгипту, а саме в національній футбольній збірній. У 2018 році Папа Тавадрос зазначив, що «це дивовижно, що в усіх єгипетських футбольних командах немає жодного копта з гарними ногами, який би бив м'яч на вулицях, коли був маленьким». Колишній гравець-мусульманин Ахмед Хоссам, відомий у футбольному світі як Мідо, заявив в інтерв'ю, що «На жаль, в Єгипті є багато людей, які упереджено ставляться до кольору шкіри, релігії та етнічної приналежності. Ми повинні протистояти їм і не ховати голову в пісок. Чи можете ви повірити, що за всю історію футболу в Єгипті на найвищому рівні грали лише п'ять християн?»

1980–1990-ті роки

20 червня 1981 року — Десятеро загиблих у зіткненнях Братів-мусульман і християн у Завая Хамрі. П'ятеро вбитих християн і четверо мусульман і одне невпізнане тіло.