Олександр Гнатович Ка́нін (; 6 грудня 1877, Саратов — 3 листопада 1953, Рязань) — російський радянський театральний актор, театральний режисер та театральний педагог. Уповноважений Всеросійського театрального товариства РРФСР по Курській області з 5 лютого 1937 року по 1941 рікАлександр Игнатьевич Канин / Курский драматический театр. . Заслужений артист РРФСР з 1926 року; лауреат Сталінської премії за 1951 рік.

Життєпис Народився року в місті Саратові (нині Російська Федерація). 1904 року закінчив школу Московського художнього театру, де навчався у класі Володимира Немировича-Данченка.

Після закінчення навчання працював у Тифлісі у трупі під керівництвом Всеволода Мейєргольда, де вперше виступив як режисер. У 1905—1906 роках — актор Студії на Поварській в Москві, яку очолювали Костянтин Станіславський та Всеволод Мейєргольд. Упродовж 1908—1917 років працював у театрах Воронежа, Ростова-на-Дону, Таганрога, Самари, Казані, Оренбурга, Іркутська, Одеси, Астрахані.

З 1917 року — в Саратові, де у 1920 році при Саратовському театрі імені Карла Маркса організував молодіжну трупу (поставив «Зорі» Еміля Верхарна та інші вистави).

Був художнім керівником:

у 1927—1929 роках — Ашгабатського російського театру; у 1929—1930 роках — Пензенського драматичного театру; у 1930—1931 роках — Самарського театру драми; у 1931—1934 роках — Воронезького театру драми; у 1934—1941 роках — Курського драматичного театру; у 1941—1943 роках — Енгельського драматичного театру; у 1943—1946 роках — Курганського театру драми; у 1946—1947 роках — Російського драматичного театру в Улан-Уде; у 1947—1948 роках — Великолуцького драматичного театру. </div> З 1948 року — головний режисер Рязанського театру драми.

Вів педагогічну роботу. Був організатором та викладачем театральних студій Саратова, Києва, Самари, Пензи, Воронежа, Курська (Курській студії присвоєне його ім'я).

Помер у Рязані 3 листопада 1953 року, де і похований на Лазаревському кладовищіКанин, Александр Игнатьевич / Курская энциклопедия. .

Творчість Основне місце у творчості митця займала робота над драматургією Максима Горького. Здійснив постановки багатьох його п'єс, виконуючи у багатьох виставах головні ролі. Зокрема поставив вистави «Васса Железнова» (перший варіант 1910, Таганрог; 1935, Курськ), «Єгор Буличов та інші» (1933, Воронеж; 1946, Улан-Уде). У сезоні 1907—1908 років у Костромі поставив «Міщани» і зіграв роль Безсеменова. Пізніше неодноразово повертався до цієї п'єси. Серед робіт: постановки: «Любов Ярова» Костянтина Треньова (сезон 1926—1927, Саратов); «Остання жертва» Олександра Островського (1948, Рязань); ролі: Фірс, Ферапонт («Вишневий сад», «Три сестри» Антона Чехова); Старий кухар («Плоди освіти» Льва Толстого); Осип («Ревізор» Миколи Гоголя); Луп Клешнін («Цар Федір Іоаннович» Олексія Толстого). На Курській сцені поставив понад 70 вистав, серед них:

«Ми житимемо!» Бориса Лавреньова (1934); «Міщани» Максима Горького (1934); «Аристократи» Миколи Погодіна (1935); «Бійці» Бориса Ромашова (1935); «Любов Ярова» Костянтина Треньова (1935); «Платон Кречет» Олександра Корнійчука (1934—1935); «Ревізор» Миколи Гоголя (1934—1935); «Васса Железнова» Максима Горького (1935—1936); «Анна Кареніна» за Львом Толстим, інсценування Н. Волкова (1936); «Діти сонця» Максима Горького (1936—1937); «На дні» Максима Горького (1937); «Благання про життя» Жака Деваля (1935—1937); «Гроза» Олександра Островського (1935—1936); «Діти Ванюшина» Сергія Найденова (1937—1938); «Людина з рушницею» Миколи Погодіна (1937); «Розлом» Бориса Лавреньова (1937); «Ромео і Джульєтта» Вільяма Шекспіра ​​ (1937—1938); «Кремлівські куранти» Миколи Погодіна (1938); «Емма Боварі» Гюстава Флобера (1938); «Наклеп» Миколи Вірти (1938—1939); «Кубанці» А. Сулебетова (1938—1939); «Нерівний шлюб» Олександра Шапошникоав (1938—1939); «Чекісти» Михайла Козакова (1938—1939); «Сестри Федорови» Гната Назарова (1939—1940); «Овід» за Етель Ліліан Войнич (1940). </div>

Виноски

Примітки

Література