Оскар Шлеммер (; 4 вересня 1888, Штутґарт — 13 квітня 1943, Баден-Баден) — німецький художник, скульптор та театральний декоратор. З 1920 по 1929 роки був майстром Баугауз у Веймарі й Дессау та розробив логотип Баугаузу. У своїх роботах Шлеммер передусім зосереджувався на положенні людської фігури в просторі. У свій основний творчий період з 1920 по 1932 роки він створив численні картини зі стереометричними фігурами та групами фігур, що переплітаються між собою, чий геометрично-хореографічний дизайн перегукується з універсальними спробами гармонізації. Його найвідомішою картиною є «Сходи в Баугаузі» 1932 року.
Життєпис
1888—1919 Батьки Шлеммера, мати Ніна Нойгауз та батько Карл Леопольд Шлеммер, який був торговцем й комедійним поетом, померли приблизно 1990 року. Оскар був наймолодшою дитиною з шести братів та сестер. З 1899 року він жив у Геппінгені у Швабії, де спочатку відвідував середню школу. Після смерти батьків він покинув школу в 1903 році з фінансових причин. Того ж року п'ятнадцятирічний юнак переїхав до Штутгарта, де розпочав навчання на художника у провідній майстерні Wölfel & Kiessling. З 1904 року він паралельно відвідував вищу школу, де його навчали рисунку фігур і натюрморту.
Після звершення навчання Оскар записався до Штутґартської школи декоративно-прикладного мистецтва, яку він не регулярно відвідував та залишив після першого семестру. Восени 1906 року його прийняли до . У академії він познайомився з такими митцями як , , та . З останнім його пов'язувала дружба на все життя. У 1909 році він вступив до композиторської школи , а відтак і до його майстер-класу. Через два роки Шлеммер переїхав до Берліна, де спочатку намагався продовжувати працювати самостійно. Протягом року, проведеного в Берліні, він ознайомився з формальним аналізом кубізму та французького авангарду. Він також зав'язав перші контакти з так званим «Штурмом» .
У 1913 році Шлеммер повернувся до Штутґарта та став учнем . У цей час він знайомиться з парою танцівників Альбертом Бурґером та Ельзою Гьотцель. Завдяки цьому знайомству він захоплюється театральними декораціями та створює перші ескізи для свого відомого . Спроба відкрити Новий художній салон у Неккарторі у квітні 1913 року разом із братом Вільгельмом, який мав слугувати виставковим простором для авангардного мистецтва, зазнала нищівної реакції преси. Приблизно через 15 місяців галерею довелося знову закрити. У 1914 році Шлеммер разом із Уіллі Баумайстером та Германом Штеннером отримав замовлення на створення дванадцяти фресок для головної зали виставки Німецького Веркбунду в Кельні. Саме тоді на Шлеммера вперше звернув увагу Вальтер Ґропіус, який згодом заснував Баугауз. У так званій «Залі експресіоністів», яку Адольф Гьольцель створив від імені «Асоціації друзів мистецтва країн на Рейні» в рамках «Штутґартської художньої виставки 1914 року» з роботами 24 художників, він, як і Баумайстер та , був найсильніше представлений трьома олійними картинами.Ausstellungskatalog Kunst-Ausstellung Stuttgart 1914, Kgl. Kunstgebäude, Schloßplatz, Mai bis Oktober, hrsg. vom Verband der Kunstfreunde in den Ländern am Rhein, Stuttgart 1914, S. 47, Kat.-Nr. 403 (Selbstportrait), S. 48, Kat.-Nr. 421 (Schweizerlandschaft) sowie Kat.-Nr. 423 (Mädchenkopf).
На початку Першої світової війни Шлеммер пішов добровольцем на службу. Спочатку він був розгорнутий на Західному фронті, а згодом на Східному фронті в Росії. Однак поранення та подальше одужання дозволили йому продовжити займатися живописом. У 1918 році він виставив свої роботи разом з Уіллі Баумайстером у Кунстхаусі Шаллера в Штутґарті. Ще одна спільна виставка відбулася через два роки в галереї «Штурм» у Берліні. Вже у 1919 році Шлеммер об'єднав зусилля з Баумайстером та іншими художниками, щоб заснувати «Групуr Üecht» — об'єднання художників, яке виступало — хоча й безуспішно — за комплексну реформу мистецької освіти та відстоювало призначення Пауля Клее до Штутґарта.
1920-1932 У жовтні 1920 року Шлеммер одружується з економісткою Геленою Тутайн (1890-1987), яка відтоді називала себе Тут Шлеммер. У шлюбі з'явилось три дитини, серед яких акторка Карін Шлеммер. Вальтер Ґропіус запросив Оскара до Баугаузу у Веймарі того ж року, коли він одружився. Там він очолив майстерню фрескового живопису, а згодом - майстерню скульптури з дерева та каменю («Formmeister»). У наступному році Шлеммер створює декорації та костюми для одноактової п'єси та Оскара Кокошка, музику для п'єси було написано Паулем Гіндемітом. У вересні 1922 року у Штутґарті вперше було виконано Шлеммера, тричастинний танець, танцювальні послідовности якого розвиваються від жартівливого до серйозного. Так звані фігури, тіла костюмів, розроблені Шлеммером, мали на меті створити першу «демонстрацію тривимірних костюмів». Оскар Шлеммер взявся за реалізацію дизайну сцени в будівлі майстерні у Веймарі в 1923 році.
1925 року Баугауз переїзждає у Дессау, де Шлеммер очолює відділ розробки . Він написав фундаментальну статтю «Людина і художній образ», в якій сформулював твердження про універсальну типізацію за допомогою масок і костюмів. Його новаторські баугаузівські танці також були створені в роки перебування в Дессау. Нова постановка Тріадного балету під органну музику Гіндеміта відбулася у багатьох містах Німеччини з 1926 року. Постановки принесли Шлеммеру міжнародну славу. Й невдовзі він отримав запрошення для гастролей у Парижу та Нью-Йорку.
З квітня 1928 року Оскар переймає на себе численні викладацькі обов'язки у Баугаузі. Окрім уроків малювання та теорії сцени, Шлеммер започаткував новий предмет, який отримав назву "Людина" та намагався дослідити графічно-формальний, біологічний та філософський зміст.
Шлеммер залишив Баугауз 11 липня 1929 року і в червні був призначений до Державної академії мистецтв і ремесел у Бреслау, де викладав до її закриття в 1932 році. Він очолив клас сценічного мистецтва і розробляв тему людини і простору. Майже за рік до того він прийняв замовлення на проектування стін фонтанної зали в музеї Фолькванг в Ессені. Над її остаточним завершенням він працював до 1930 року. На початку свого перебування у Бреслау Оскар Шлеммер взявся за сценографію для двох коротких опер Ігоря Стравінського. Музична драма «Щаслива рука» Арнольда Шенберга стала останньою сценографією Шлеммера, над якою він працював. 1932 року Шлеммер створив свою знамениту картину «Сходи Баугаузу».
Шлеммер був на піку своєї кар'єри. Він був визнаний і отримав нагороди на виставках у Базелі, Кельні та Дармштадті. Він був представлений на XVII Венеційській бієнале, виставляв картини в Мюнхені та Ессені, брав участь у групових виставках сучасного мистецтва в Белграді, Загребі, Нью-Йорку та Брюсселі. На початку 1931 року в берлінській галереї Флехтгайм відбулася його персональна виставка, яка згодом подорожувала до Крефельда та Цюріха.
Політична радикалізація НСДАП дедалі більше призводила до паплюження сучасного мистецтва та художників. Вже у 1930 році за наказом міністра внутрішніх справ і національної освіти Тюрінгії Вільгельма Фріка проект Шлеммера для будівлі майстерні у Веймарі було зафарбовано.
Наприкінці березня 1932 року Академія Бреслау екстреним декретом майже повністю скасувала свою викладацьку діяльність. Через кілька місяців Шлеммер переїхав до Берліна, де йому вдалося отримати посаду викладача в Об'єднаній державній школі вільного та сучасного мистецтва (Vereinigte Staatsschulen für freie und angewandte Kunst). У цей час була створена найвідоміша картина Оскара Шлеммера - «Сходи Баугаузу» (Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк). , друг Шлеммера з часів його навчання в Штутгарті, разом з ним організував і оформив виступ балету «Тріада» в Парижі.
1933-1943
Захоплення влади Адольфом Гітлером на початку 1933 року ознаменувало останнє десятиліття життя Шлеммера; для нього це був період духовної та екзистенційної темряви. До соціального нещастя додалося ще й особисте: 15 січня 1933 року помер його найкращий друг і духовний напарник Отто.
Шлеммера поступово усунули з публічної мистецької сцени. У березні його перша велика ретроспектива у Вюртемберзькому художньому музеї Штутгарта була закрита націонал-соціалістами ще до її відкриттяNicola Kuhn: Der letzte Avantgardist. In: tagesspiegel.de. 27. November 2014. Нацистська преса назвала Шлеммера «мистецьким більшовиком». У травні його без попередження звільнили з Берлінської об'єднаної державної школи вільного та сучасного мистецтва. У 1934 році його фрески для музею Фолькванг в Ессені стали жертвою нацистського іконоборства.
Знайомі знайшли Шлеммеру відносно безпечне місце в Бадені поблизу швейцарського кордону. Він оселився з родиною в Деттігофен-Айхберзі, уникнувши таким чином подальших конфліктів у націонал-соціалістичному «мистецькому істеблішменті». Незважаючи на ощадливий спосіб життя, це був щасливий час для сім'ї, а природа стала викликом для художника.
19 липня 1937 року, наступного дня після відкриття Адольфом Гітлером в Будинку мистецтв у Мюнхені, в будівлі галереї в сусідньому Гофгартені демонструвалася виставка «Дегенеративне мистецтво», в якій Шлеммер був представлений п'ятьма картинами. Через кілька тижнів одна з його картин з'явилася на берлінській пропагандистській виставці «Більшовизм без маски». Однак 1937 рік був також роком, коли в Лондонській галереї відбулася велика виставка Шлеммера.
30 вересня 1937 року він знову залишив Деттігофен разом із сім'єю і переїхав до Шерінґена, нині району Баденвайлера. Тут, однак, він невдовзі опинився у фінансовій скруті, а отже, в екзистенціальних труднощах. У 1938 році він вирішив погодитися на роботу в Штутгартській малярській фірмі Альбрехта Кеммерера, яку йому запропонували через Баумайстера. Серед незадовільних робіт для художника в цей час були різноманітні розписи на будівлях, а також камуфляжі для військових аеродромів та промислових підприємств.
Восени 1940 року Оскар Шлеммер переїхав до Вупперталя, де мав випробувати художнє використання лакових фарб у вуппертальській робочій групі виробника лаків Курта Гербертса. Підприємець також запропонував роботу низці інших художників, зокрема , Ґеорґу Мухе, Ґергарду Марксу та Уіллі Баумейстеру. Офіційно вони значилися як професори техніки живопису. Шлеммер співпрацював з Гербертсом над серією публікацій, які узагальнювали різні результати техніки живопису. Було розроблено план лакової шафи, настінних і стельових панелей, які мали бути об'єднані в цілісний витвір мистецтва. Шлеммер хотів випробувати можливі кольорові ефекти фарби на більших панелях. Проект не був реалізований з міркувань вартости. Натомість Шлеммер розпочав свою останню групу робіт у 1942 році з розписів вікон у Вупперталі - інтер'єрів та вуличних краєвидів аквареллю або олією на картоні.
У той час його життя визначалося замовленнями, і він не міг займатися власною творчістю, що спричинило психічний і фізичний розлад. Після діагностування жовтяниці та гострого діабету, а також коми, він був госпіталізований у Штутґарті та Фрайбурзі-ім-Брайсгау. У наступні місяці його здоров'я ще більше погіршилося. У квітні 1943 року він поїхав до санаторію в Баден-Бадені, де через кілька днів помер від паралічу серця. Похований на Штутгартському лісовому кладовищі в районі Штутгарт-Дегерлох.
Оскар Шлеммер був членом Німецької спілки художників. Його роботи були представлені на виставках Documenta 1 (1955), Documenta II (1959) та Documenta III (1964) у Касселі.
Творчість
1906-1919
Шлеммер вже на ранній стадії своєї творчости виявляв інтерес до ляльок і масок (Stilleben mit drei Kasperpuppen,1906). Фігура в просторі була його великою притчею. Однак роки навчання Шлеммера в Академії все ще характеризуються розмаїттям форм і стилів, які спочатку стояли пліч-о-пліч. Він створює олійні картини в стилі імпасто, наближаючись до швабського пленерного живопису та експресії французького пейнтру (Halbakt im Interieur, 1909), а в Jagdschloss im Grünwald (1911) досліджує ранній кубізм і випробовує взаємозв'язок між просторовими розмірами та розмірами поверхонь.