Корейські мови — мала мовна сім'я, що складається з корейської та чеджуської мов. Чеджуську часто називають діалектом корейської, однак вона достатньо самобутня, щоб вважати її окремою мовою. Олександр Вовін припускав, що юкчинський діалект, яким говорять на північному сході Кореї, також варто виокремити, як окрему мову корейської сім'ї. Відколи в XV столітті було запроваджено хангиль, корейська мова дуже детально документувалась, проте більш ранні записи корейською, для яких використовувались китайські ієрогліфи, вивчати значно складніше.
Всі сучасні корейські мови походять від старокорейської мови, якою говорили в державі Сілла. Про мови, якими говорили на Корейському півострові до об'єднання Кореї Сіллою наприкінці VII століття відомо дуже мало, більшість інформації зараз про ті мови походить з дослідження топонімів. Вважається, що деякі з інших мов того часу також належали до сім'ї корейських мов, але є підстави вважати, що в центральній та південній частинах півострова говорили японсько-рюкюськими мовами. Було багато спроб знайти зв'язки корейських мов з іншими мовними сім'ями, насамперед із тунгусо-маньчжурськими або японсько-рюкюськими, але досі не було складено визнаних науковою спільнотою гіпотез.
Живі мови сім'ї
Різні форми корейської мови часто називаються діалектами корейської мови, але між деякими з "діалектів" відсутнє взаємне розуміння, що дає підстави вважати їх малою сім'єю з двох або трьох мов.
Корейська
Корейські діалекти утворюють діалектний континуум, що простягається від південного краю Корейського півострова до Яньбянь-Корейської автономної префектури у китайській провінції Цзілінь, хоча діалекти по протилежних краях не є взаємно зрозумілими. Зазвичай корейську мову поділяють на п'ять чи шість діалектних зон, що відповідають провінційним кордонам, при тому яньбяньські діалекти включають до північносхідної Хамгьонської діалектної групи. Діалекти відрізняються наявністю палаталізації та фонетичними змінами акцентів, голосних, дзвінких фрикативів, медіалей та ініціалей та у середньокорейській мові.
Корейська широко та докладно документувалась із моменту запровадження абетки хангиль у XV столітті (пізня середньокорейська). Про більш ранні форми, що різним чином записувались за допомогою китайських ієрогліфів, відомо значно менше. Головні джерела про ранню середньокорейську (з X по XIV століття): китайська робота (1103–1104), та фармакологічне дослідження Хян'як куґиппан (, середина XIII ст.). Протягом цього періоду, до корейської надійшло багато запозичень з китайських мов, що вплинули на всі аспекти мови. За підрахунками, складає більш як половину усієї корейської лексики, але у базовій лексиці, китайські запозичення складають лише 10%. Про давньокорейську мову (з VI до початку X ст.) відомо ще менше, більшість інформації відомо за окремими написами та 14-ма хянґа, складеними між VII та IX віками, та записаними у Самгук Юса (XIII ст.).
Мовні стандарти Північної та Південної Кореї базуються насамперед на престижному столичному діалекті Сеула, хоч Північна Корея і заявляє, що їхній стандарт базується на мові Пхеньяна. Стандарти різняться між собою фонетикою та лексикою. У північнокорейському стандарті чимало запозичень прибрано, а в південнокорейському — навпаки, набуто нових запозичень, зокрема з англійської та китаїзмів. Тим не менш, через те, що обидва стандарти базуються на сеульському діалекті, північнокорейський стандарт є зрозумілим для всіх південнокорейців.
На рубежі XIX та XX століть, через неврожай та анексію Кореї Японією, населення півночі півострову емігрували до східної Маньчжурії та півдня сучасного Приморского краю у Росії. Згодом, корейських робітників насильно переселяли до Маньчжурії після японської окупації Маньчжурії. , у Китаї живе 2 мільйони корейців, переважно у прикордонній префектурі Яньбянь, де корейська має офіційний статус.
Мову корейців, що жили на Далекому Сході Росії, документували російські дослідники, як-от Міхаїл Пуцилло, що в 1874 році склав словник. У 1930-х, там жили приблизно 250 тисяч корейців, але за часів Сталіна їх було насильно депортовано до Середньої Азії, зокрема до Узбекистану та Казахстану. У Середній Азії досі існують спільноти корьо-сарам, що говорять діалектом корьо-мар. Крім того, деякі корейці, нащадки насильно переселених Японією до 1945 року до південної частини острова, досі живуть на Сахаліні.
Більшість корейців у Японії — нащадки імігрантів часів японської окупації півострова. Більшість корейських шкіл у Японії навчають за північнокорейським стандартом. Корейська мова у Японії також зазнала впливу японської мови. Наприклад, було редуковано голосні, дещо спрощено граматику. Корейська діаспора в цілому існує в багатьох країнах світу, наприклад, у Північній Америці, де за стандарт було прийнято сеульський діалект.
Чеджу
Мова мешканців Чеджу не є взаємно зрозумілою зі стандартною корейською, що дає підстави вважати чеджуську окремою мовою. У текстах XV століття, записаних хангилем, зустрічалась літера на позначення звуку , що мала вигляд . У інших діалектах ця літера об'єдналась з іншими голосними, але в чеджуйській вона залишилась. У (Hunminjeongeum Haerye, 1446) пишеться, що звукосполучення не існувало в тодішній стандартній мові, але зустрічалось в окремих діалектах, зокрема, у чеджуському. Це дозволяє припустити, що чеджуська відокремилась від інших діалектів до XV століття.
Юкчин
Юкчинський діалект, яким говорять на крайньому півночі Кореї та суміжних районах Китаю, є відокремленим від навколишніх північносхідних діалектів, та інколи вважається окремою мовою. Коли король Седжон вигнав чжурчженів із нинішньої північної Хамгьон у 1434 році, він заснував шість гарнізонів () у вигині Тумангану – Кьонхин, Кьонвон, Онсон, Чонсон, Хверьон та Пурьон – та заселив їх вихідцями з південного сходу Кореї. Таким чином, мова сучасних жителів регіону відрізняється від інших діалектів Хамгьону, та містить чимало архаїзмів. Зокрема, юкчинський діалект не зазнав палаталізації, на відміну від більшості інших діалектів. Приблизно 10% носіїв корейської в Середній Азії говорять саме юкчинським діалектом.
Пракорейська мова Сім'я корейських мов, порівняно з іншими сім'ями мов, є доволі одноманітною. Сучасні представники корейських мов мало між собою відрізняються та здебільшого усі походять від пізньої середньокорейської (XV століття). Для невеликої кількості винятків, розходження сталось лише на кілька століть раніше, тобто після об'єднання півострова Сіллою. Тому, пракорейська реконструйована переважно за допомогою середньокорейської, з урахуванням філологічного аналізу уривчастих записів про старокорейську.
Фонологія У реконструйованої прамови відносно простий набір приголосних звуків: +Приголосні пракорейської мовиГубніЯсенніСередньопіднебінніЗадньоязиковіНосові***Проривні****Фрикативні**Одноударні*Апроксиманти* Інші види приголосних виникли у корейській пізніше:
приголосні, що є в сучасній корейській, виникли на місці , та стали фонемічними вже після пізньої середньокорейської. Придихові приголосні у середньокорейській та сучасній корейській також виникли на місці кластерів, з тих, де були * або *. Нема консенсусу стосовно того, чи були придихові у старокорейській. Однак є згода, що аспірація спочатку сталась із * та *, потім з *, та зрештою з *. У пізній середньокорейській було кілька дзвінких фрикативних: , та . Вони виникали лише в певних умовах, та вважається, що вони появились через леніцію , та відповідно. Ці фрикативні зникли в більшості сучасних діалектів, однак у деяких діалектах південного сходу та північного сходу (зокрема, у юкчинському) у цих словах залишились звуки , та .
У середньокорейській, не вживається, як ініціаль, у питомо корейських словах, що є типологічною особливістю, також присутньою в інших «алтайських» мовах. Деякі, але не всі появи з'явились внаслідок леніції . Наявність двох різних китайських ієрогліфів та для запису свідчить, що в старокорейській ймовірно було два звуки що відповідають пізнішому корейському l. Той звук, що відповідає другому ієрогліфу, в середньокорейській записувався, як lh, що може бути ознакою того, що раніше це був кластер із обструентом.
У пізній середньокорейській було сім голосних. На основі запозичень з середньомонгольської та написів у Jìlín lèishì, Лі Гімун стверджує, що в корейській відбуся зсув голосних між XIII та XV століттям, що вплинув на 5 з цих голосних. Вільям Лабов зазначив, що цей запропонований зсув відбувся не за тими ж принципами, за якими відбувались інші розглянуті ним зсуви. Філологічні свідчення цього зсуву також були оскаржені. Аналіз на основі китайсько-корейських прочитань слів показує більш консервативні результати: +Голосні старокорейської та їхні середньокорейські рефлексиПередніСередніЗадніВисокі* > * > * > Середні* > * > * > Низькі* > Голосні * > та * > мало поширені у пізній середньокорейській, що дає підстави вважати, що неударні * та * зазнали синкопи. Вони також могли злитись з * в ударному початковому положенні або після *. Деякі автори висували ідею, що пізньосередньокорейська походить від восьмого пракорейського голосного, на базі його великої поширеності та аналізу гармонії кореня язика.
У пізній середньокорейській на письмі позначався один з трьох контурів тону: низький (без відміток), високий (одна крапка) або висхідний (дві крапки). Висхідний тон міг бути довшим, та вважається, що він був вторинним, що виник при скороченні двох складів, перший з яких був з низьким тоном, а другий — з високим. Рівні тонів після першого або високого тону не розрізнялись, що означає, що в середньокорейській радше був мелодійний наголос, а не повноцінна система тонів. У прамові, наголос скоріше за все не розрізнявся у дієсловах, однак міг розрізнятись в іменниках, хоч і з пріоритетом на наявності наголосу саме на останньому складі.
Морфологія та синтаксис На позначення відмінків та інших зв'язків між словами, корейська використовує післяіменникові частки. Сучасний суфікс називного відмінка -i походить від старішого суфікса на позначення ергативного відмінка *.
У сучасній корейській дієслова — це зв'язані морфеми, що не можуть використовуватись без одного чи кількох суфіксів. Водночас, корені дієслів у старокорейській могли вживатись самостійно, зокрема у сполуках «дієслово-дієслово», де перше дієслово зазвичай було представлено як невідмінений корінь слова.
Лексика Займенники старокорейської записувались відповідними по значенню китайськими ієрогліфами, тому їхню вимову можливо лише припустити на базі середньокорейської. Відомі старокорейські особові займенники: * (я), * (ми) та * (ти). +Числівники корейських мовПракорейськаПізнясередньокорейськаСучаснакорейськаЧеджуська1* / *2*3* / *4* / *5*6*7*8*9*10*
Типологія та ареальні властивості У сучасних корейських мовах є розрізнення між простими, придиховими та напруженими проривними приголосними та африкатами, однак у реконструйованій пракорейській мові такого розрізнення нема, подібно до японсько-рюкюської прамови та айнської прамови, але на відміну від тунгусько-маньчжурської, монгольської та тюркської прамов, у яких розрізнялась дзвінкість. Корейська прамова також вирізняється тим, що, подібно до японсько-рюкюської та айнської, мала лише один плавний приголосний, водночас інші згадані прамови розрізняли та .
Більшість сучасних представників сім'ї (крім чеджуської та кількох північних діалектів) мають наголоси, що в центральних діалектах позначаються довжиною голосних, а на південному сході та північному сході — висотою голосних. Позиція наголосу відповідає першому складу з високим тоном у середньокорейській. Подібний мелодійний наголос існує в японсько-рюкюських та айнських мовах, але не в тунгусько-маньчжурських, монгольських чи тюркських.
Подібно до інших мов північно-східної Азії, у корейських мов аглютинативна морфологія та в них залежні слова завжди йдуть перед головним. Порядок слів — підмет-додаток-присудок. Прикметники йдуть після іменників, та використовуються частки-післяйменники.
Пропоновані зв'язки