«Вихрь» () — марка радянських підвісних човнових моторів виробництва Куйбишевського моторобудівного виробничого об'єднання ім. Фрунзе (м. Самара) з 1966 року по 2010 рік і був у зазначений період наймасовішим мотором човна в СРСР і на пострадянському просторі.

Моделі та характеристики Серійно випускалися три моделі моторів:

«Вихрь» потужністю 20 к.с., «Вихрь-М» потужністю 25 к.с., «Вихрь-30» потужністю 30 к.с. («Вихрь-30Э» — версія з електричним стартером)

Також були виготовлені експериментальні зразки моторів потужністю 40, 45 і 60 к.с.

Історія створення

Конструкція та зовнішній вигляд моторів «Вихрь» були спочатку скопійовані з західнонімецького 20-сильного мотора «Кьоніг», який не вирізнявся високими технічними рішеннями та споживчими якостями. Мотор «Кьоніг» було знято з виробництва майже одночасно з початком серійного випуску «Вихря». Ця залежність від сумнівного зразка зробила мотор проблемним і застарілим вже на момент його появи. На відміну від цього, творці мотора «Москва» вибрали більш надійний американський прототип, що дозволило їм уникнути багатьох недоліків.

Технічні особливості

Мотори «Вихрь» побудовані за класичною схемою з вертикальним розташуванням вузлів. Двигун є двотактним двоциліндровим карбюраторним. У моделі «Вихрь» використовується дефлекторна продувка, тоді як у моторах «Вихрь-М» і «Вихрь-30» — триканальна зворотно-петльова продувка.

Робочий об'єм двигунів:

«Вихрь» — 423 см³, «Вихрь-М» — 423 см³, «Вихрь-30» — 488 см³.

Живлення двигунів здійснюється за допомогою суміші бензину А-76 і масла для двотактних двигунів. Система запалювання працює від магнето: МГ-101 на моделі «Вихрь» і МВ-1 на моделях «Вихрь-М» та «Вихрь-30». З 80-х років запроваджено безконтактне запалювання.

Охолодження двигуна здійснюється забортною водою за допомогою насоса-дозатора (помпи).

Запуск і управління

Запуск двигуна здійснюється вручну за допомогою стартера, а модель «Вихрь-30» може комплектуватися електростартером. У разі потреби можна скористатися аварійним запуском за допомогою стартового шнура.

Управління мотором здійснюється за допомогою румпеля або дистанційно.

Передача і захист

Редуктор двигунів «Вихрь» є конічним, одноступінчастим, реверсивним з можливістю включення вільного ходу. Гребний гвинт — трилопатевий. Передача обертання від вихідного вала редуктора до гвинта здійснюється через демпфер і два зрізні латунні штифти діаметром 5 мм, які захищають мотор від пошкоджень у випадку удару гвинта об підводні перешкоди.

Конструкція і компонування

Двигун закривається кожухом, а мотор закріплюється на транці човна за допомогою струбцин і підвісної системи з амортизаційними елементами. Окремий бензобак стандартної ємністю 22 літри може бути встановлений в будь-якому місці човна.

Споживчі характеристики Підвісні човнові мотори «Вихрь» — наймасовіші в СРСР. Знайшли застосування на туристичних, господарських, прогулянкових, патрульних та рятувальних човнах — там, де потрібне досягнення високої швидкості руху.

У 1985—1993 роках Вихрь-30 був єдиним потужним човновим мотором, що серійно випускається в країні (понад 8 л. с.).

Переваги

досить висока потужність; невисока ціна мотора: у 1970-х роках «Вихрь» коштував 400 рублів і був значно дешевшим за імпортні мотори аналогічного класу та потужності, які в той період коштували близько 700—800 доларів США; доступність запчастин, оскільки їх випускав не тільки завод-виробник мотора, але й багато інших заводів, кооперативів (у 1980-х роках), а пізніше — різні фірми в Росії та Китаї. За цим показником «Вихрь» значно перевершував усі інші радянські мотори. Крім того, серед моторів аналогічного класу «Вихрь» відрізняється невеликою кількістю деталей, що піддаються зносу та поломкам; хороша ремонтопридатність — майже будь-яку несправність можна усунути (за наявності мінімального набору запчастин і інструменту) навіть у польових умовах.

Завдяки цим перевагам «Вихрь» набув великої популярності в СРСР, а у важкодоступних місцях залишався популярним і наприкінці 2010-х років.

Недоліки Недоліків у моторів «Вихрь» було значно більше, і багато з них не були усунені заводом аж до закінчення випуску моторів:

занадто великий гідродинамічний опір підводної частини, особливо у ранніх моделей моторів досить високий рівень шуму (власники моторів знижували шумність, обшиваючи кожух поролоном з внутрішньої сторони); невдале розташування вихлопного патрубка, що викликає гідродинамічний момент, який прагне розвернути мотор і створює статичне навантаження на румпелі (6 кг); відсутність термостата в системі охолодження, що не дозволяє підтримувати оптимальний температурний режим двигуна у весняно-осінній період; нестандартне кріплення гребного гвинта, через що неможливо використовувати гвинти іноземного виробництва; низький ККД гребного гвинта та редуктора (власники моторів виконували полірування гвинта і корпусу редуктора, що підвищувало ККД); не оптимальні для більшості човнів параметри штатного гребного гвинта; у редукторі використовуються підшипники ковзання, що мають обмежений термін служби, а також ущільнювальні манжети низької якості; незручний механізм реверса, який не дозволяє зафіксувати муфту зчеплення в положенні вільного ходу, що призводило до аварій або падіння людини, яка запускала мотор, за борт; нерозбірна тяга включення ходу, що значно ускладнювало зняття і особливо встановлення редуктора після ремонту; невисока надійність золотникового пристрою; на ранніх моделях «Вихрь» — важкий тепловий режим верхнього циліндра; ненадійне магнето, як контактне, так і електронне; складне налаштування карбюратора; на моторі «Вихрь-30» канали системи охолодження мали недостатній переріз, через що при зношеній помпі мотор періодично перегрівався; ексцентриситет помпи становив всього 1,1 мм, і при найменшому зносі гумової крильчатки охолодження двигуна погіршувалося або повністю припинялося.

Аматорські доопрацювання Власники двигунів часто модернізували їх з метою усунення недоліків або підвищення експлуатаційних якостей. У цьому плані конструкція двигуна надавала великі можливості. Допомагали власникам численні публікації у журналі «Катери та яхти», а також книга «Вихрь без секретів», написана головним конструктором. Деякі доробки двигуна були можливі тільки в заводських умовах.

Оскільки прототипом мотора «Вихрь» були німецькі мотори Кьоніг, які добре зарекомендували себе у водномоторному спорті, конструкція радянського мотора також допускала значне форсування, ніж користувалися як спортсмени, так і водномоторники-аматори. Перші зазвичай отримували потужність 45-50 л. с. при 8000-8500 об/хв, щоправда, рахунок катастрофічного скорочення ресурсу (до 30—60 хвилин). Другі прагнули компромісу між потужністю і надійністю і форсували 20 сильний «Вихрь» приблизно до 22-24 л. с., а 30 сильний — до 33-35 л. с. без підвищення частоти обертання, тільки за рахунок удосконалення процесу продування та тонкого налаштування карбюратора та застосування саморобних більш досконалих систем електронного запалювання. Популярні були й доопрацювання двигуна підвищення надійності.

Додаткова інформація

На Біломорській біологічній станції Зоологічного інституту РАН біля мису Картеш встановлено пам'ятник мотору. Табличка на невеликому бетонному обеліску говорить: «Мотору „Вихрь“ — з любов'ю і ненавистю».

Примітки