Bryter Layter — другий студійний альбом англійського фолк-співака і автора-виконавця пісень Ніка Дрейка. Записаний у 1970 році і випущений 5 березня 1971 року лейблом Island Records, він став останнім альбомом Ніка Дрейка за участю музикантів, оскільки на наступному, останньому студійному альбомі Pink Moon, Дрейк виконував усі пісні сольно.
Зміст і запис Як і Five Leaves Left, альбом не містить пісень без акомпанування: Дрейку допомагали в записі частина британського фолк-рок гурту Fairport Convention та Джон Кейл з The Velvet Underground, а також сесійні музиканти Beach Boys Майк Ковальські та Ед Картер.Bryter layter: Nick Drake's Gabrielle Drake sheds a little light on her late sibling . SF Bay Guardian Online. 27 вересня 2007. Аранжувальник Роберт Кірбі каже, що Дрейк хотів, щоб інструментальні партії нагадували Pet Sounds. Спочатку реліз альбому був запланований на листопад 1970 року, промо-копії були розіслані у Великобританії, але через незадоволення обкладинкою альбом затримали до Нового року.
Відгуки критиків
Сучасні рецензії були переважно позитивними. Джеррі Гілберт з Sounds назвав альбом «чудовим» і сказав: «Самі по собі пісні Ніка Дрейка не є особливо сильними, але Нік завжди був послідовним, якщо не сказати інтровертним виконавцем, а коли його помістити в казан, який приготував для нього Джо Бойд, то все починає кипіти». Гілберт похвалив «чудові аранжування» Роберта Кірбі і сказав, що пісні «потребують часу, щоб донести їх до слухача, за допомогою прекрасного бекграунду, який отримує кожен трек». Лон Годдард з Record Mirror також був вражений гітарною технікою Дрейка і аранжуваннями Кірбі: «Нік не найкращий співак у світі, але він написав фантастичні номери, які чудово підходять для струнних. Безумовно, один з найкрасивіших (і це важливо!) і найбільш вражаючих альбомів, які я чув … Щасливий, сумний, дуже зворушливий.» Disc and Music Echo писали, що Дрейк «співає свої дуже особисті пісні дивним, глибоким вазеліновим голосом, який, ймовірно, більше підходить для співу, супроводжуваний часом дійсно фанковим акомпанементом», і назвали запис «надзвичайно хорошим здоровенним фолк-альбомом». Однак Ендрю Мінс з Melody Maker описав альбом як «музику для пізньої нічної кави та спілкування» і сказав: «Це складний альбом, щодо якого важко прийти до якогось певного висновку», заявивши, що реакція залежить від настрою слухача і що «всі 10 треків дуже схожі — тихі, ніжні і розслаблюючі».
Mojo назвав альбом «безумовно, найбільш відшліфованим з його каталогу». Alternative Press назвав його «[одним] з найкрасивіших і наймеланхолійніших альбомів, коли-небудь записаних».
У своїй книзі Never a Dull Moment: 1971 — The Year That Rock Exploded Девід Хепворт описав пісню «At the Chime of a City Clock» як «ідеальний саундтрек для роздачі чашки чаю в полістирольному стаканчику, поєднуючи звук і зображення таким чином, що я не знав, чи дивлюся я рекламний ролик, чи насправді перебуваю в ньому».
Спадщина У 2000 році журнал Q помістив Bryter Layter на 23 місце у своєму списку 100 Найкращих Британських Альбомів, а у списку найкращих альбомів 70-х років за версією NME він посів 14 місце.
Альбом потрапив на 306 сходинку у третьому виданні Коліна Ларкіна 1000 найкращих альбомів усіх часів (2000).
У 2003 році альбом посів 245 місце у списку 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone.
Гітара, яку Дрейк тримає на обкладинці альбому, належить Ніку Лейрду-Клоузу з гурту The Dream Academy, чия пісня «Life in a Northern Town» була написана як елегія Дрейку.
У популярній культурі Обкладинка північноамериканської версії альбому Akuma no Uta 2003 року японського метал-гурту Boris віддає данину поваги Bryter Layter. Пісня «Fly» прозвучала у фільмі Веса Андерсона 2001 року Родина Тененбаумів. Пісня «One of These Things First» увійшла до саундтреку до фільму Garden State, який отримав нагороду Ґреммі, і був підібраний Заком Браффом. Пісня також була використана у фільмі Сім душ 2008 року з Віллом Смітом у головній ролі. Пісня «Northern Sky» з'явилася у фільмі 2001 року Інтуїція, часто звучить у Це — ми на каналі NBC, а також була обрана як трек Сью Перкінс у програмі Desert Island Discs на BBC Radio 4. Альбом займає чільне місце в романі шотландської письменниці Алі Сміт Summer 2020 року, коли героїня Грейс чує, як Bryter Layter («гарненька флейта, дуже в стилі 1970-х») грає на касетному апараті в церкві, що призводить до розмови про Ніка Дрейка з теслею.
Трек-лист
Персоналії
Нік Дрейк — вокал (2–5, 7–9); акустична гітара; електрогітара (8)
Додаткові музиканти Дейв Пегг — бас (1–3, 5–10) Дейв Меттекс — барабани (1, 2, 5, 6, 10) Роберт Кірбі — аранжування струнних (1, 3, 5, 10); аранжування духових (2) Річард Томпсон — електрогітара (2) Рей Ворлі – саксофон-альт (3, 8); flute (10) Пол Гарріс — піаніно (4) Ед Картер — бас (4) Майк Ковальські — барабани (3, 4, 8, 9) Лін Добсон — флейта (5, 6) Джон Кейл — альт, клавесин (7); челеста, піаніно, орган (9) Кріс Мак-Грегор — піаніно (8) Пет Арнольд — бек-вокал (8) Доріс Трой — бек-вокал (8)
Продакшн Джо Бойд — продюсування Джон Вуд — інженер Найджел Ваймут — дизайн рукава платівки і фронтальна фотографія обкладинки Кіт Морріс — задня фотографія обкладинки
Примітки
Посилання Bryter Layter на MusicBrainz