Взаємодія держав у сфері кримінального судочинства – це урегульована міжнародними правовими актами та системою національного права, або здійснювана на основі принципу взаємності, форма міжнародного співробітництва держав у сфері протидії злочинності та здійснення правосуддя, яка полягає у взаємній скоординованій співпраці судових, слідчих та інших правоохоронних органів суверенних держав щодо забезпечення виконання завдань кримінального провадження та реалізується шляхом організації та здійсненні системи узгоджених слідчих та інших процесуальних дій чи прийняття юридичних рішень (екстрадиція, арешт майна тощо)Тертишник В. М. Кримінально- процесуальне право  України: Підручник.  10-те вид.,  доп. і перероб. К.: Алерта, 2023. ISBN 978-617-566-771-2  С. 665.

Порядок взаємовідносин суддів, прокурорів, слідчих з відповідними установами іноземних держав визначається перш за все Конституцією України, а також міжнародними нормативними актами: Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (ратифікована Законом України від 16 січня 1988 р.),Європейська конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах. Ратифікована Законом України від 16.01.98, № 44/98-ВР. Офіційний вісник України. 1998. № 13. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_036#Text Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; Європейська конвенція про видачу правопорушників; Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957 р. Офіційний вісник України. 1998. № 13. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_033#Text Конвенція про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 р.  (Закон про приєднання – 22 вересня 1995 року (№ 339/95-ВР); Конвенція про передачу засуджених осіб, 1983 р. (Закон про приєднання – 22 вересня 1995 року (№ 337/95-ВР), Закон України № 361-IX від 6 грудня 2019 року «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»,Закон України № 361-IX від 6 грудня 2019 року «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Голос України від 28.12.2019. № 251. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20/print іншими міжнародними угодами. Договір між Україною і Сполученими Штатами Америки «Про взаємну правову допомогу по кримінальних справах», ратифікований Законом України від 10 лютого 2000 року. 

За відсутності міжнародного договору України міжнародна правова допомога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої держави чи запитано на засадах взаємності.

З прийняттям у 2012 році нового КПК України, питання взаємодопомоги держав у сфері кримінального судочинства отримали регламентацію в окремому розділі Кримінального процесуального кодексу України ( ст. 541-614).

Взаємодія правоохоронних органів України та Міжнародниого кримінального суду здійснюється у порядку, визначеному розділом IX-2 Кримінального процесуального кодексу України, яким цей Кодекс доповнений Законом України № 2236-IX від 03.05.2022,Закон України від 3 травня 2022 року № 2236-IX "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом". Офіційний вісник України від 31.05.2022 р., № 42, стор. 57, стаття 2276, код акта 111456/2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2236-20#n13 та з урахуванням положень Римського статуту.

Суб’єктами правовідносин у сфері кримінального судочинства є держави в особі своїх правоохоронних органів. Центральними органами України, компетентними вирішувати та розглядати питання виконання Конвенції, є Міністерство юстиції України (щодо судових рішень) і Генеральна прокуратура (щодо процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ), а також Національне антикорупційне бюро України (у справах, зарахованих до його підслідності).

Форми співробітництва у сфері кримінального провадження В Європейській конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах зазначається, що учасники конвенції зобов’язуються надавати один одному допомогу в забезпеченні покарання злочинців, проте це положення не поширюється на військові злочини, які не вважаються злочинами у звичайному кримінальному праві;  виконують у передбачений їхнім законодавством спосіб будь-які судові доручення, які стосуються кримінальної справи і які надсилаються їй судовою владою запитуючої Сторони з метою забезпечення показань свідків або передачі предметів, які становлять собою речові докази, матеріалів судової справи або документів.

У порядку надання правової допомоги слідчим органам і судам іноземних держав, а також слідчим органам і судам України відповідними органами іноземних держав, з якими Україною укладено договір про надання правової допомоги у кримінальних справах або на засадах взаємності, можуть бути проведені такі дії:

1) вручення документів;

2) виконання окремих процесуальних дій (допит свідків, потерпілих, експертів, підозрюваних, обвинувачених, підсудних, виїмка предметів, документів, поштово-телеграфної кореспонденції та їх передача стороні, що здійснює запит про допомогу, обшук приміщень і осіб та передача вилученого тощо);

3) екстрадиція та тимчасова передача осіб;

4) перейняття кримінального провадження;

5) виклик осіб до слідчих органів або суду;

6) надання інформації про судимість обвинуваченого;

7) розшук, арешт і конфіскація майна;

8) затримання й арешт особи;

9) передача засуджених осіб та виконання вироків;

10) виконання вироків судових установ держави-учасниці співробітництва;

11) визнання та виконання вироків міжнародних судових установ;

12) виконання інших слідчих чи процесуальних дій, передбачених КПК України та міжнародними угодами.Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 10-те вид., доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2023. 698 с. ISBN 978-617-566-771-2 С. 666-667.

Перейняття кримінального провадження є альтернативою екстрадиції, його застосовують тоді, коли особа не підлягає видачі; якщо в провадженні ще не ухвалено вирок – застосовують перейняття; якщо вирок набрав законної сили – визнання та виконання вироків судів іноземних держав; під час перейняття провадження загалом передають під юрисдикцію запитуваної сторони, а в разі надання міжнародної правової допомоги юрисдикція провадження знаходиться в запитуючій державі.Хабло О., Никифоренко Ю. Перейняття кримінального провадження від іноземних держав: монографія. Київ: Видавничий центр «кафедра», 2024. С.50-52.

Імунітет свідка, потерпілого і експерта. Свідок незалежно від громадянства, який постає перед судовими органами запитуючої Сторони за повісткою про виклик, не може ні притягуватися до відповідальності, ні утримуватися під вартою, ні підлягати ніякому іншому обмеженню його особистої свободи на території цієї Сторони за діяння або у порядку виконання обвинувальних вироків, які передували його від'їзду з території запитуваної Сторони як свідка. Цей імунітет закінчується, якщо особа протягом наступних п'ятнадцяти днів від дати, з якої її присутність як свідка більше не була необхідною судовим органам, маючи можливість залишити територію запитуючої Сторони, залишилася на цій території або, виїхавши з неї, знову туди повернулась.Міжнародне співробітництво у сфері правосуддя: підручник. / Тертишник В. М. та ін.; за заг. ред. д. ю.н. проф. В. М. Тертишника та докт. наук держ. упр., професора В. В. Ченцова. Київ: Алерта, 2021. 276 с. ISBN 978-617-566-645-6. С. 107.

Україною у правовій допомозі у сфері кримінального судочинства може бути відмовлено, а клопотання про надання допомоги не виконується, якщо:

а) клопотання стосується діяння, яке не є злочином за Кримінальним кодексом України;

б) прохання про надання допомоги стосується діяння, яке, на думку запитуваної Сторони, є політичним правопорушенням, правопорушенням, пов'язаним з політичним правопорушенням, або податковим правопорушенням, або запит стосується військового злочину, який не є злочином згідно зі звичайним кримінальним правом;

в) задоволення клопотання може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам її країни;

г) є достатні підстави вважати, що він спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

д) виконання запиту є несумісним із принципом «non bis in idem» («немає двох покарань за один злочин»);

є) запит стосується правопорушення, яке є предметом розслідування або судового розгляду в Україні; Закон України від 16 січня 1998 року № 44/98-ВР «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та додаткового протоколу 1978 року до Конвенції». Офіційний вісник України. 1998. № 13.

У правовій допомозі у сфері кримінального судочинства може бути відмовлено також тоді, коли держава, від якої надійшло клопотання про надання правової допомоги, не забезпечує взаємності в цій сфері, або клопотання  не відповідає вимогам, передбаченим міжнародними договорами.

Міжнародна правова допомога  здійснюється відповідно до положень ст. 541-614 КПК України.

Екстрадиція Екстрадиція  (видача особи) (лат. extraditio, від ex – префікс, що означає відокремлення, позбавлення, traditio — передача) – видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.Березняк В. С. Екстрадиція. Українська правнича енциклопедія / За заг. ред. В. М. Тертишника, Л. Р. Наливайко, А. Є. Фоменко, В. В. Ченцова. Київ: Алерта, 2023. 768 с. ISBN 978-617-566-754-5. С. 251.

Найбільш суттєві ознаки та умови екстрадиції:

1) вчинення суспільно небезпечного караного діяння;

2) перебування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за межами території вчинення кримінального правопорушення;

3) наявність вимоги держави щодо передачі особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та юрисдикції (запит, клопотання, вимога);

4) наявність договору (конвенції) між державами, які вступили в екстрадиційні відносини;

5) наявність умов правомірної передачі особи, яка вчинила кримінальне правопорушення однією державою іншій;

6) перехід держав до добровільних міжнародно-правових відносин (участь в екстрадиційних відносинах двох або декількох держав);

7) наявність чіткої процедури щодо екстрадиції особи, яка вчинила кримінальне правопорушення;

8) наявність мети: притягнення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, до кримінальної відповідальності, виконання вироку.Березняк В. С. Екстрадиція. Українська правнича енциклопедія / За заг. ред. В. М. Тертишника, Л. Р. Наливайко, А. Є. Фоменко, В. В. Ченцова. Київ: Алерта, 2023. 768 с. ISBN 978-617-566-754-5. С. 251-252.

Важливим принципом екстрадиції, який вказаний у ч. 1 ст. 2 Конвенції 1957 р., є принцип подвійної кримінальності. Відповідно до нього злочин є екстрадиційним, якщо він карається за законами обох держав, які вступають в екстрадиційні правовідносини. Покарання за злочин, що вчинила особа, повинне бути передбачено за національним кримінальним законодавством як держави, де особа знаходиться, так і держави, де був вчинений злочин і яка вимагає екстрадиції, при цьому екстрадиція здійснюється у зв’язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої сторони та запитуваної сторони позбавленням волі на термін не менше одного року чи більш суворим покаранням.