Кропивенське городище — багатошарова пам'ятка археології, що займає високий мис правого берега річки Корінь на північно-західній околиці села Кропивне Шебекинського району Білгородської області Росії. Місцеві жителі називають його Турецькою фортецею.
Історія дослідження Городище вперше описано на початку XX століття. 1962 року пам'ятка була обстежена С. О. Плетньовою. Вчена визнала, що в XII—XIII століттях поселення відносилося до Курського уділу Чернігівської землі. На той час місцева кераміка виготовлялася на ручному гончарному колі, характеризуючись тонкими стінками сірого та жовтого кольорів. Керамічний імпорт представлений амфорами. У 1990 році археолог О. Г. Дяченко виявив тут металургійні шлаки, шматки кричного заліза, уламки жорнів, рибальських грузил та інших виробів. На теренах пам'ятки зустрілися шиферні пряслиця та фрагменти скляних браслетів. У 1995 та 2003 роках О. Г. Дяченко виробляв тут невеликі розкопки, виявивши матеріали ранньозалізної доби та Середньовіччя, а також сліди споруд Нового часу. У котлованах давньоруських напівземлянок він виявив залишки глинобитної печі, уламки керамічних горщиків та ножів. У 2004 році поселення «Кропивне — 2», що примикає до городища, обстежила Т. В. Сарапулкіна. З 2021 року культурні напластування пам'ятки вивчаються археологом А. О. Божком, який виявив матеріали золотоординського часу.
Опис пам'ятки Кропивенське городище складається з двох частин — дитинця та окольного граду. Його оточують посади та могильники . Археологічний комплекс містить у собі залишки кількох археологічних культур — від лісостепової (зольничної) культури скіфського часу до давньоруської. Приблизно в IX—X століттях нашої ери на майданчику городища оселилися сіверяни, пізніше витіснені кочівниками — печенігами та половцями. У XII столітті Кропивенське городище освоюється руссю. Так на річці Корінь виникло провінційне давньоруське місто, що мало гарний природний захист. Його населення займалося ремеслами та торгівлею, підтримуючи зв'язки з Подніпров'ям, Кавказом, Візантією та Польщею. Багато жителів міста володіли грамотою.
Після монгольської навали місто опинилося під владою Золотої Орди і відчутно запустіло (зменшилася площа забудови). Жителі остаточно залишили його в XV столітті через збільшену небезпеку татарських набігів і згасання торгових шляхів, що проходять через регіон.
Співвідношення з історичними містами О. Г. Дяченко припустив, що у творах арабського географа Ідрісі місто згадувалося як Бусара чи Харада. У XII столітті воно виконувало ті ж функції, що і Бєлгород п'ятьма століттями пізніше. Археолог Б. О. Рибаков співвідносив ці назви з містами Салтов і Сугров. Однак, згідно з дослідженнями сходознавки І. Г. Коновалової, локалізація Бусари (Бус.да/Нусида/Бунида/Бусида) та Харади/Саради (Х.рада/Х.т.рада/Х.т.рара/Бу'рада/Буг.рада/Бух.рава) у басейні Сіверського Дінця не відповідає сучасному рівню наукових знань.
За іншою версією, Кропивенське городище являє собою залишки середньовічного міста Мілолюбль, що входило в Яголдайову тьму. Найраніша згадка цієї назви міститься в «Списку міст Свидригайла» 1432 року (), найпізніша — у дипломатичному листуванні 1541 року (рус. «Милюбовъ из земълѧми и водами»). Округа покинутого міста () спочатку зараховувалася до Путивльського повіту, а в кінці XVI століття увійшла до складу Білгородського повіту.
Сучасність Пам'ятка постраждала у ході видобутку крейди і внаслідок пограбування чорними копачами. Сьогодні Кропивенське городище вважається об'єктом історико-культурної спадщини, включене до Державного реєстру та знаходиться під захистом закону.
Примітки
Література
Посилання