Абази́ни (Абазини // Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974–1985.) — корінний народ на теренах Північного Кавказу (Карачаєво-Черкесія, Адигея, Ставропольський край в Російській Федерації). Належить до балкано-кавказького типу великої європеоїдної раси. До XIV-XV століть заселяли чорноморський район Малої Абхазії, згодом переселилися до Абазинії (сучасний Абазинський район Карачаєво-Черкесії). З кінця XVIII століття сповідують суннітський іслам; до цього були частково язичниками, частково християнами. Матеріальна побутова культура близька до культури кавказьких народів, особливо черкесів. Разом із іншими кавказцями брали участь у Великій Кавказькій війні (1817—1864) проти Російської імперії. Після російського завоювання Кавказу, що супроводжувалося депортаціями автохтонного населення, розпорошилися по світу; мають діаспори в Туреччині, Сирії, Йорданії та Лівані. Є носіями власної абазинської мови, близької до абхазької; з середини ХХ століття, внаслідок русифікації та тюркізації більшість абазинів використовує російську або турецьку мови.
Назва
Самоназва абазинів — «абаза». У середньовіччі цей етнонім використовувався не лише для позначення власне абазинів, але й усіх абхазо-абазинських племенДанилова Е.Н. Абазины ... Москва, 1984..
В українській мові абазинів називають по-різному: аба́зи — подібно до адиги, абхазиБілий Д. Українці Кубані в 1792-1921 роках: еволюція соціальних ідентичностей. Львів–Донецьк, 2009. — С.63.; абази́ни — подібно до русини, литвини, москвини, вірмени, грузини тощо; абази́нці — подібно до чеченці, кабардинці, карачаєвці тощо.
Абазинів поділяють на дві етнографічні групи — тапанти́нці (, тапанта, «жителі рівнини») і ашха́рці (, шкарауа, «горяни»). Кожна група має власний діалект абазинської мови. Деякі дослідники відокремлюють ще третю групу — південних абазинів. Ашхарців також називають шка́рівцями.
В межах обох етнографічних груп абазинів існували дрібніші, які в XVII столітті називалися племенами, родами, а з ХІХ століття стали локальними групами:
Тапантинці лоовці () бібердівці () дударуківці () кльчівці () кячівці () джантемирівці ()Ашхарці башилбаївці () кизилбеківці () шахгіреївці () тамівці () баракаївці () багівці ()
Чисельність Північний Кавказ
До 1860-х років кількість абазинів на історичній батьківщині в Північному Кавказі становила близько 60 тисяч осібЛавров Л. И. Абазины, С. 5-6.. Кавказька війна з Росією сильно скоротила їхню чисельність. Протягом 1859—1884 років близько 30-45 тисяч абазинів, переважно горян, виїхали до Османської імперії (Туреччини, Єгипту, Лівії, Сирії, Палестини). Частина народу загинула внаслідок тотального нищення аулів росіянами, насильницького переселення і розпорошення абазинів по селах і станицях Передкавказзя. Якщо до війни в Кубанській області, куди входила Абазинія, проживало 500 тисяч осіб різних національностей, то на початок 1880-х років лишилося всього 90 тисяч; серед них частка абазинів становила 9921 чоловікДзидзария Г. А. Махаджирство и проблемы истории Абхазии XIX столетия. Сухуми, 1975, С. 211, примечание 319; Фелицын Е. Д. Численность горцев и других мусульманских народов Кубанской области. — ССКГ, Т. 9. Тифлис, 1885, С. 94, 96—98.. Питома вага корінних народів знизилася через російську колонізацію Північного Кавказу (до 1897 року із російських губерній сюди переселилися 946 тисяч осіб). Тому на час першого російського перепису (1897) в Баталпашинському відділі Кубанської області, на історичних землях абазинів, більшість становили росіяни — 69,3%. Таким чином, внаслідок імперіалістично-колонізаторської політики Росії абазини втратили свою компактну етнічну територію; залишилася лише частина абазин, переважно тапантинців, які опинилися в меншості серед російських, карачаївських і адигських спільнот.
1860-ті 1883 1939 1959 1970 1979 1989 2002 2010бл. 60.000 9.921 15.294 19.591 25.448 29.497Население СССР по данным Всесоюзной переписи населения 1979 г. Москва, 1980, С. 26. 33.613 37.942 43.341
В СРСР кількість абазинів поступово зростала. Зокрема, 1939 року, на початку Другої світової війни, їх чисельність становила близько 15,3 тисяч осіб, а напередодні розпаду радянської держави в 1989 році — 33,6 тисяч осіб. Більшість радянських абазинів проживали у Карачаєво-Черекеській автономній області. Вони постійно становили етнічну меншість (6-7% населення), поступаючись росіянам (45%), карачаєвцям (30%) і адигам (10%)Брук С. И. Население мира, Этнодемографический справочник. Москва, 1981, С. 868..
Так само спостерігався ріст абазинського населення після розвалу СРСР. Згідно з переписами населення Російської Федерації 2002 і 2010 років чисельність російських абазинів становила 37,9 тисяч і 43,3 тисяч осіб відповідно. З них більшість мешкала в Карачаєво-Черкесії (36 919 осіб (2010), 7,8% населення республіки). Найбільш абазинськими були Абазинський район (14 808; 87,1%)Итоги переписи населения 2010 : Национальный состав населения городов и районов КЧР в разрезе наиболее многочисленных национальностей і Адиге-Хабльський район (4 827; 30%). В Росії абазинською мовою володіло 37831 осіб (87% від усього етнічного населення), але протягом 2-ї половини ХХ століття більшість абазинів москвинізувалисяЧекалов П. Трагедия абазин // Эхо Кавказа. 2012-8-25..
Інші країни : 12.000 : 12.000 (2014); У 1970-1980-х роках в Туреччині мешкало 10 тисяч абазинів, нащадки переселенців. : 128 (перепис 2001) українські абазини вказали рідною мовою російську (86 осіб; 67,2%), абазинську (24 особи; 18,8%) і українську (4 чоловіка; 3,1%)Національний склад населення України та його мовні ознаки (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року). — Київ: Державний комітет статистики України, 2003. — С. 11.; третина усіх абазинів вільно володіла українською (45 осіб; 35,2%)Національний склад населення України та його мовні ознаки (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року). — Київ: Державний комітет статистики України, 2003. — С. 62..
Історія
Стародавність
Предки абазинів були північними сусідами абхазів і вже в I тис. н. е. частково з ними асимілювалися.
Міграція До кінця XIII століття абазинські племена мешкали на східному узбережжі Чорного моря, у так званій Малій Абхазії, між річками Бзиб і Туапсе. Згодом вони почали переселятися до Північного Кавказу. Масова міграція абазинів-тапатинців мала місце у XIV столітті, а абазинів-ашхарців — XVI—початку XVII століття. З XVIII століття джерела локалізують обидві групи абазинів на землях Північного Кавказу. Вони осіли по сусідству з адигськими племенами. Надалі значна частина абазинів була асимільована адигами, інша випробувала їх сильний культурний вплив.
У XVIII столітті землі абазинів стали ареною боротьби між Московською та Османською імперіями. 1739 року, за Белградським миром, річка Кубань оголошувалася кордоном між обома імперіями, а кавказькі народи, включно з абазинами, визнавалися підданими Стамбула. 1787 року Московія почала нову війну з турками; Кавказ також став зоною бойових дій — московські війська під командуванням генерала-серба Текеллія спустошили Абазинію, а також усі землі між Кубанню і Лабою.
Кавказька війна
1829 року, згідно з Адріанопольським трактатом, Московія отримала закубанський край і узбережжя Чорного моря, й встановила на землях абазинів своє панування. Внаслідок нехтування московитами місцевих свобод та звичаїв, Абазинія виступила проти царського підданства й приєдналися до інших кавказців у Великій антиколоніальній війні. На межі 1840—1841 років, для придушення повстання убихів Хаджі Берзека, московські каральні війська під началом Миколая Муравйова-Амурського випалили Абазинію. Внаслідок цього абазини приєдналися до повсталих й спротив колонізаторам зріс. Лише 1860 року війська московського генерала Корганова розбили убихсько-абазинське військо на річці Псху й придушили повстання. 1861 року за убихської ініціативи було створено кавказький меджліс (парламент), який закликав Османську імперію, Англію та Францію допомогти у війні проти Московії. З цією метою, 1862 року делегація абазинів на чолі з полковником-галичанином Теофілом Лапинським відвідувала Лондон, але підтримки не отримала. Остаточно опір кавказьких народів було зламано 1864 року, після чого московський уряд вдався до депортації місцевих народів й воєнної колонізації.
У 1860-их роках абазинів переселили на рівнину. До переселення головною галуззю господарства було випасне скотарство (головним чином мала та велика рогата худоба, коні; коняр — престижне заняття), з другої половини XIX ст. стало переважати землеробство (просо, ячмінь, кукурудза; садівництво, овочівництво).
До середини XIX ст. традиційні заняття, побут і народна творчість абазинів мало відрізнялися від адигських, разом з тим деякі риси традиційної культури абазинів зближують їх з абхазами (розвинене садівництво і бджільництво, особливості фольклору і орнаментики).
Продовжується асиміляція абазинів, зокрема за рахунок частих змішаних шлюбів з черкесами; в той же час посилюється рух за культурне відродження і національну автономію. За переписом 1970 року в СРСР мешкало 25,4 тис. абазинів.
Економіка У ХІХ — 1-й половині ХХ століття основновою економіки абазинів були обробка шерсті (виготовлення сукна, повсті — гладких і візерункових, бурок, повстяних капелюхів, ноговиць, поясів, попон і т. д.), обробка шкір, деревообробка, ковальство, землеробство, скотарство.
Традиції Особливості традиційно-побутової культури понад усе зберігаються в їжі, сімейній і іншій обрядовості, етикеті, народній творчості. Традиційна соціальна організація — сільські громади, великі і малі сім'ї, патроніми.
Традиційні аули ділилися на патронімічні квартали, на рівнині — скупчені, в горах розкидані. Стародавнє житло — кругле, плетене, поширені були також прямокутні одно- і багатокамерні будинки з плітня; в кінці XIX ст. став застосовуватися саман. З другої половини XIX ст. з'явилися цегляні і дерев'яні рубані будинки під залізним або черепичним дахом. Традиційна садиба включала один або декілька житлових будинків, зокрема приміщення для гостей — кунацьку, і, на віддалі від них, комплекс господарських споруд.
Традиційний одяг загальнокавказького типу. Основу традиційної кухні складають рослинні, молочні і м'ясні продукти. Улюблена страва — білий соус з курятиною, заправлений часником і прянощами. П'ють слабкоалкогольний напій — буза.
Характерні звичаї і обряди, пов'язані з річним циклом. Зберігається фольклор: нартський епос, різні жанри казок, пісень.
Релігія Більшість абазинів — мусульмани-суніти. Іслам поширився в їхніх землях з початку XVII століття, через кримських татар і ногайців. До того абазини були язичниками або християнами. Доісламські регілійні вірування та практики зберігалися серед гірських абазинів найдовше, до середини ХІХ століття.
Під час Кавказької війни в Абазинії ширилися ідеї мюридизму, але особливої підтримки не отримали.
Див. також Андрій Абазин Абаза-паша Абаза (рід)
Примітки
Джерела Монографії Латышев В. В. Известия древних писателей, греческих и латинских о Скифии и Кавказе. Санкт-Петербург, 1893–1900. Т. I, II. Волкова Н. Г. Этнонимы и племенные названия Северного Кавказа. Москва, 1973. Волкова Н. Г. Этнический состав населения Северного Кавказа в XVIII-нач. XIX в. Москва, 1974. Анчабадзе З. В. Очерк этнической истории абхазского народа. Сухуми, 1976. Алексеева Е. П. Древняя и средневековая история Карачаево-Черкесии. Москва, 1971. Данилова Е.Н. Абазины (историко-этнографическое исследование хозяйства и общинной организации. XIX век) . Москва: МГУ, 1984. Анчабадзе Ю.Д., Волкова Н. Г. Народы Кавказа. Москва, 1993. Кн. I. Статті Лавров Л. И. Абазины (историко-этнографический очерк) // Кавказский этнографический сборник. Москва, 1955. Вып. 1.
Посилання
Абазини // ВУЕ
Кунижева Л.З. Из истории формирования абазинского народа Чекалов П. Трагедия абазин // Эхо Кавказа. 2012-8-25. «Абазашта» — газета абазинською