Раштаттський палац () — колишня резиденція маркграфів Баден-Бадена в німецькому місті Раштатт на заході федеральної землі Баден-Вюртемберг. Палацовий комплекс і прилеглий до нього великий парк були створені близько 1700 р. за проектом італійського придворного архітектора для маркграфа Людвіга Вільгельма. Палац побудований у наслідування Версалю, і вважається найстарішою бароковою резиденцією на Верхньому Рейні.

Історія Питання про зведення нової маркграфської резиденції гостро постало після закінчення війни за Пфальцьку спадщину, під час якої французькими військами в 1689 р. було спалено Новий замок у Бадені. Замок був хоч і відновлений, але більше не задовольняв функції репрезентації абсолютної влади монарха.

Запрошений з Італії і призначений придворним архітектором, Доменіко Егідіо Россі (1659—1715) вже з 1697 р. на замовлення Людвіга Вільгельма зводив в розташованому трохи північніше Бадена містечку Раштатт мисливський замок. До осені 1699 р. було загалом завершено будівництво двох його флігелів і розпочато основний корпус (Corps de Logis), коли маркграф прийняв рішення про перенесення своєї резиденції в Раштатт, що вплинуло, як на долю Раштатта, який отримав міські права (1700 р.) так і на подальші плани будівництва. У 1702 р. основне будівництво було завершено, і вже взимку 1701/1702 р.р. сім'я маркграфа в'їхала у бічні флігелі нового палацу; до 1705 р. в Раштатт переїхала і більшість маркграфського двору.

Людвіг Вільгельм, однак, ледве зміг повною мірою насолодитися своєю новою резиденцією, так як з 1701 Баден-Баден був безпосередньо втягнутий у війну за іспанську спадщину, і маркграф проводив весь час на полях битв. Від отриманих поранень він і помер у січні 1707 р. Тоді ж його вдова усунула від справ Доменіко Россі, доручивши подальші роботи в палаці богемському архітектору .

У травні того ж року Раштаттт був окупований французькими військами, проте палац майже не постраждав, і вже до кінця року роботи знову відновилися. Наприкінці листопада 1713 р. Раштатт був обраний місцем проведення мирних переговорів і 7 березня 1714 р. укладення мирного договору між Францією та Австрією.

У 1722 р. будівельні роботи у палаці були, нарешті, завершені із встановленням скульптури Юпітера, що метає блискавки. Але й у наступні десятиліття постійно проводилася санація конструкцій даху.

Наприкінці XVIII ст. (1797—1799 рр.) Палац приймав черговий , скликаний на виконання умов Кампо-Формійського договору і став прологом до процесу медіатизації духовних та імперських князівств у Німеччині.

У ХІХ ст. у палаці розміщувалася комендатура Раштаттської фортеці.

З падінням монархії 1918 р. раштаттський палац перейшов у власність держави.

Після закінчення Другої світової війни в палаці, що повністю зберігся, в 1946—1954 pp. проходили так звані «Раштаттські процеси», організовані французьким військовим командуванням для розслідування випадків примусової праці та організації концтаборів у південній Німеччині; на лаві підсудних опинилося понад 2000 осіб.

Сучасне використання Палац Раштатт знаходиться у державній власності, під управлінням «Державних замків та парків Баден-Вюртемберг», і відкритий для відвідування.

У південному крилі палацу з 1956 р. розміщується заснований 1934 р. , що демонструє експонати військової історії південного заходу Німеччини періоду XVI—XX ст. У північному крилі розташовується Окружний суд Раштатта і відкритий 1974 р. . Центральна частина палацу цікава, насамперед, своїми парадними приміщеннями у стилі бароко та рококо.

Примітки

Джерела Georg Dehio: Handbuch der Deutschen Kunstdenkmäler. Band IV. Südwestdeutschland. Verlag Wasmuth, Berlin 1911, S. 325—327. Wolfgang Froese, Martin Walter (Hrsg.): Schloss Rastatt — Schloss Favorite. Menschen, Geschichte, Architektur. Sonderveröffentlichung des Kreisarchivs Rastatt, Band 8, Casimir Katz Verlag, Gernsbach 2011, ISBN 978-3-938047-50-7. Dietrich Rentsch: Schloss Rastatt — Ein Kurzführer. Hrsg.: Staatliches Liegenschaftsamt Karlsruhe in Verbindung mit der Oberfinanzdirektion Karlsruhe. Müller, Karlsruhe 1989, ISBN 3788097817. Jan Schmidt, Peter Vogel: Der Hochaltar der Schlosskirche in Rastatt. Hrsg.: Institut für Museumskunde an der Staatlichen Akademie der Bildenden Künste. Stuttgart 1991. Wolfgang E. Stopfel: Das Schloß Rastatt. In: Hugo Schneider (Hrsg.): Burgen und Schlösser in Mittelbaden. Verlag Historischer Verein für Mittelbaden, Offenburg 1984, S. 41–53. Ulrike Grimm: Das erste Rastatter Inventar. Zur Geschichte von Schloss Rastatt und seiner Ausstattung. In: Denkmalpflege in Baden-Württemberg, 29. Jg. 2000, Heft 3, S. 138—143, doi:10.11588/nbdpfbw.2000.3.12854.

Посилання Staatliche Schlösser und Gärten Baden-Württemberg: Schloss Rastatt 3D-Modell des Schloss Rastatt