Угода про визнання вини – інститут права, яким передбачена письмова угода обвинувачуваного і захисника, з одного боку, та прокурора, як сторони обвинувачення, з іншого боку, де сторони на основі норм законодавства домовляються про конкретне вирішення кримінальної справи, можливості спрощення процедури судового розгляду та межі покарання чи звільнення від кримінальної відповідальності.
Доктрина угоди про визнання вини в теорії та законодавстві зарубіжних країн Доктрина угоди про визнання вини запозичена правничою наукою та законодавством України із кримінальної юстиції США, де такий інститут (plea barqainind) застосовується у США. Наприклад, закріплена у Федеральних правил кримінального процесу в окружних судах США (1997 р.). Суть такого інституту полягає в тому, що при визнанні обвинуваченим (підсудним) своєї вини у злочині (зазвичай у менш тяжкому) обвинувач відмовляється від підтримання обвинувачення у більш тяжкому злочині, та пом’якшення покарання за вчинення визнаних протиправних дій.
Дж.Дресслер (США) розрізняє окремі види “угоди” на підставі “домовленості про заявлення клопотання щодо визнання обвинувачення” (plea bargaining) і “домовленості про призначення міри покарання” (sentence bargaining), внаслідок чого справа може бути припинена за обопільною згодою сторін (dismissal agreement) або може бути прийнята угода щодо зменшення обсягу обвинувачення (charge-reduction agreement). Може бути також досягнуто домовленості стосовно міри покарання, яка передбачає укладання угоди з рекомендацією суду призначити конкретне покарання відповідно до умов “угоди” (sentencing-recommendation agreement або sentencing agreement).Dressler, Joshua: Understanding Criminal Procedure. 2 ed., repr. New York : Bender, 1998. 480 p.
Показово, що саме в США, де давно діє інститут угоди про визнання вини, значна кількість вчених незадоволені результатами застосування даного інституту, заявляючи, що судові компроміси в такому вигляді – це ганьба для правосуддя, оскільки подібні угоди або надто вигідні для обвинувачених, надаючи можливість небезпечним злочинцям зізнатись у дрібних проступках і уникнути покарання за тяжкі злочини, або ж є несправедливими, бо нерідко є свого роду платою за зізнання, яке сталось з невідомих та сумнівних причин (в деяких дослідженнях вчених США наводяться дані, що біля третини підсудних, які укладали угоду про визнання вини, при всебічному розгляді справи судом присяжних були б виправдані.Верещак В. М. Судовий компроміс у кримінальному судочинстві. Вісник Верховного Суду України. 2000. № 1. С. 42.
У сучасному кимінально-процесуальному праві Італії існує схожий інший інститут: процедура «призначення покарання за клопотанням сторін» (ст. 444–448 УПК). У ході попереднього розслідування або попереднього слухання справи прокуратура й обвинувачуваний мають право – але тільки у справах про проступки – дійти згоди про призначення обвинуваченому покарання у вигляді штрафу або ув'язнення на строк до двох років. Якщо така угода досягнута, то вони звертаються до суду із клопотанням про затвердження угоди. Клопотання може бути заявлене лише до початку судового розгляду і якщо в процесі немає потерпілого. Суд перевіряє дотримання формальних і процедурних умов і, не виявивши порушень закону, затверджує угоду, що має силу обвинувального вироку й не підлягає апеляційному оскарженню (тільки касаційному). Водночас суд має право оцінювати справу по суті і відмовитись затвердити угоду, якщо, наприклад, покарання явно не співмірне вчиненому або якщо він сумнівається у винуватості обвинуваченого. Якщо обвинувачений одержує покарання не в порядку «нормального» судочинства, а в рамках зазначеної процедури, то це обіцяє йому певні вигоди: покарання автоматично скорочується на третину; не підлягають застосуванню додаткові види покарання (за винятком конфіскації) й інші «заходи» тощо. Аналоги згаданих «угод» існують і у законодавстві Данії, Норвегії, Голландії.Хавронюк М. «ПРАВОПРОКУРОРРЯ», або деякі проблеми угоди про визнання винуватості [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cppr.org.ua/index.php/2011-07-05-15-26-55/2011-07-22-11-18-16/637
Угода про визнання вини за законодавством України Відповідно до ст. 472 Кримінального процесуального кодексу України в угоді про визнання винуватості (вини) зазначаються, зокрема, «істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди».
Разом з тим, в ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України передбачається ще одна форма спрощення судочинства: «Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку». За такої моделі у нас можуть з’явитись засуджені «без суду і слідства», а, що ще гірше, – «без вини винуваті».
Окремі вчені-юристи звертають увага на певні позитивні сторони запровадження такої спрощеної системи судочинства, зазначаючи на можливі економічні «вигоди» в сенсі «економії фінансових ресурсів держави», оптимізації застосування, гуманізації і індивідуалізації кримінальної відповідальності,Середа Г. Особливості угоди про визнання винуватості в кримінальному провадженні. Вісник Національної академії прокуратури України. 2012. №2. С. 7-9. підвищенні швидкості кримінальних проваджень та зменшенні навантаження на систему правосуддя.Кравчук В. М. Угода про визнання вини як засіб підвищення ефективності діяльності прокуратури у сфері кримінального процесу. Вісник Національної академії Прокуратури України. 2011. № 1. С. 115–120.
На користь запровадження даного інституту називаються такі аргументи: введення інституту угод відображає напрям розвитку кримінального процесу України щодо його подальшого скорочення і спрощення; такі зміни пов’язані з більшим спрямуванням Кодексу на розвиток процесу в напрямі його гуманізації, забезпечення змагальності та рівності сторін; Рекомендація № R(87)18 Комітету Міністрів Ради Європи стосовно спрощення кримінального правосуддя, зокрема, розглядає угоди як принципи та способи процесуальної економії; спрощення та скорочення процедури розгляду кримінальних справ, зменшення строків перебування осіб під вартою, заощадження коштів та часу, що витрачаються на розгляд кримінальної справи, позасудове вирішення конфліктних ситуацій, зменшення навантаження на суд.Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар/ За заг. ред. професорів В. Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М. Є. Шумила. Київ: Юстініан, 2012. С. 967-968.
Разом з тим, спроба реалізації в кримінальному процесі України концепції угоди про визнання вини отримала і критику в юридичній літературі.Тертышник В. М. Компромисс в уголовном процессе Украины, России и США. Право и политика. 2003. №8. С. 62-67; Тертышник А. Судебная власть и судопроизводство. Юридическая практика. 2004. № 27. С. 1-17; Карпов Н. С. Проведення скороченого судового розгляду у кримінальному процесі. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія Юриспруденція. 2014. № 10-2. С. 104-106. Якщо ж суд не досліджує доказів, а доказами є лише те, що суд безпосередньо сприймає, то які взагалі докази можуть існувати в такому кримінальному провадженні. Хіба що визнання вини – цариці доказів, реалії застосування чого на практиці відчуло багато людей в минулі роки. За такої моделі у нас і сьогодні можуть з'явитись засуджені “без суду і слідства”, а, що ще гірше, – “без вини винуваті”.Тертишник В. Без суду і слідства: гострі кути реформування кримінально-процесуального законодавства. Юридичний журнал. 2004. №11. С. 116-118.
“Суд, – як слушно зазначає Олександр Тертишник, – має бути активним дослідником обставин справи. Без цього неможливо докопатись до істини в складних умовах кримінального процесу, де сторони нерідко зацікавлені в справі і готові на протидію встановленню правди, де не виключені факти непрофесіоналізму, корупції, безвідповідальності, фарисейства і просто фальсифікацій…” Тертишник О. Судова влада та судчинство. Юридична практика. 2004. № 27. С. 1-17.
На думку Л. Д. Удалової, та І. В. Паризького, угода про визнання вини і завдання встановлення об’єктивної істини – це поняття і явища, які виключають одне одного.Удалова Л. Д., Празький І. В. Застосування компромісів при вирішенні конфліктів під час досудового розслідування: навч. посіб. К.: «Видавничий дім «Скіф», 2012. С. 38.
Запроваджуючи інститут угоди про визнання винуватості, законодавець обійшов увагою вже існуючий у нашій правовій системі і більш виважений та доречний інститут дієвого каяття, як різновид судового компромісу, який передбачено ст. 45 Кримінального кодексу України. Останній знаходить розкриття у багатьох нормах Особливої частини КК України, наприклад, невиплата заробітної плати (ст. 175), ухилення від сплати податків (ст. 212), давання хабара (ст. 369) тощо. Наслідком застосування інституту дієвого каяття може бути не тільки пом’якшення покарання, а й, за передбачених умов, – звільнення особи від відповідальності. На жаль, новий КПК України не визначив процесуальну форму застосування інституту дієвого каяття, натомість передбачив неоднозначний з погляду теорії доказів та теорії права інститут угоди про визнання винуватості. Доказове право: підручник / В.М. Тертишник, О.І. Тертишник, А.Є. Фоменко, В.В. Ченцов; за заг. ред. д. ю.н, професора В.М. Тертишника. Київ: Алерта, 2022. С. 175. ISBN 978-617-566-698-2
Варто зазначити, що в ст. 62 Конституції України передбачена презумпція невинуватості - «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».
Дослідниками проблемиТертишник В. М. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Вид. 21-ше, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2024. С. 840-841. ISBN 978-617-566-823-8 звертається увага на систему інших приписів закону, які знаходяться в конкукренції з нормами інституту угоди про визнання вини, а саме:
а) В ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України: «Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом».
б) Частина 5 ст. 364 Кримінального процесуального кодексу України – «учасники судового провадження мають право в судових дебатах посилатися лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні».
в) Частина 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України — «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав».
г) Частина 3 ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України – «обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду».