Таєнданеґеа, або Джозеф Брант (березень 1743 р – 24 листопада 1807) був військовим і політичним лідером могавків, який жив спочатку в сучасному штаті Нью-Йорк, а пізніше в Брантфорді, на території сучасного Онтаріо, і був тісно пов'язаний з Великою Британією під час і після Американської революції. Мабуть, найвідоміший корінний американець свого покоління, він зустрічався з багатьма найвидатнішими людьми Америки та Британії того часу, включно з президентом Сполучених Штатів Джорджем Вашинґтоном та королем Великої Британії Ґеорґом III.
Незважаючи на те, що Брант не отримав спадкової керівної ролі в Конфедерації Ірокезів, він став відомим завдяки своїй освіті, здібностям і зв'язкам з британськими чиновниками. Його сестра, Моллі Брант, була дружиною сера Вільяма Джонсона, впливового британського суперінтенданта у справах індіанців у провінції Нью-Йорк. Під час Війни за незалежність США Брант керував ірокезами та колоніальними лоялістами, відомими як добровольці Бранта, проти заколотників у запеклій партизанській війні на кордонах Нью-Йорку. Американці фальшиво звинуватили його у скоєнні звірств і прозвали «Монстром Брантом».
У 1784 році губернатор Квебеку Фредерік Галдіманд видав прокламацію, яка надала Бранту та його послідовникам землю замість тієї, яку вони втратили в Нью-Йорку під час революції. Розмір цього володіння становив приблизно , ширина 19,2 км уздовж усієї довжини річки Уз, або Ґранд-Рівер, на території сучасного південно-західного Онтаріо. Брант разом із багатьма ірокезами переїхав до району, де зараз розташований резерват Шістьох Націй, і залишався видатним лідером до своєї смерті.
Ранні роки Брант народився в штаті Огайо в березні 1743 року, десь поблизу річки Каягоґа під час мисливського сезону, коли могавки мігрували до місцевості з Каніенке, як ірокезькою мовою називалась їхнья батьківщина в районі («земель Флінта») в сучасній північній частині штату Нью-Йорк. Дитину назвали Таєнданеґеа, що мовою могавків означає «Той, що закладається подвійно», що походить від звичаю прив'язувати предмети ставок один до одного, коли дві сторони закладаються на щось у суперечці. Оскільки в культурі могавків походження вважалось за материнською лінією, його родом був клан Вовка його матері. Ліга Гауденосауні, однією з Шістьох Націй якої були ірокези-могавки, була поділена на клани, очолювані матерями кланів. У записах англіканської церкви у Форт-Гантері, штат Нью-Йорк, зазначено, що його батьки були християнами і їх звали Пітер і Марґарет Тегонваґкванґеараква. Його батько помер, коли Джозеф був маленьким. Один із друзів Бранта в подальшому житті, Джон Нортон, писав, що батьки Бранта не були з походження ірокезами, а радше були гуронами, яких молодими взяли в полон ірокези; канадський історик Джеймс Пакстон написав, що це твердження «правдоподібне», але «неможливе для перевірки», і далі писав, що це питання насправді несуттєве, оскільки ірокези вважали ірокезами будь-кого, хто виріс як ірокез, не проводячи жодної межі між народженими ірокезами та прийнятими до ірокезів.
Після смерті батька його мати Марґарет (Ованда) повернулася до Нью-Йорка з Огайо разом з Джозефом і його сестрою Мері (також відомою як Моллі). Його мати одружилася вдруге, і її новий чоловік був відомий білим як Барнет або Бернард, який зазвичай називався Брандтом або Брантом. Можливо, Моллі Брант насправді була не рідноюж, а зведеною сестрою Бранта, але поміж ірокезів вони вважались рідними братом і сестрою, як діти від однієї матері. Вони оселилися в Канаджогарі, ірокезькому селищі на річці Могок, де вони жили раніше. Ірокези, як і інші народи Ліги Гауденосауні, мали своє ґендерне розуміння соціальних ролей розподілу влади, розділеною між чоловіками (вождями) і матерями кланів (які мали владу призначати вождів-чоловіків). Рішення приймалися консенсусом між матерями клану та вождями. Ірокезькі жінки займалися землеробством, вирощуючи «трьох сестер»: квасолю, кукурудзу та кабачки, тоді як чоловіки ходили на полювання та брали участь у дипломатії і війнах. У суспільстві, в якому виріс Брант, очікувалось, що він буде воїном, як чоловік.
Частина прикордоння з Нью-Йорком, де виріс Брант, була заселена на початку 18 століття іммігрантами, відомими як палатини, з Курпфальцу на території сучасної Німеччини. Відносини між палатинами та ірокезами були дружніми, багато сімей ірокезів здавали землю в оренду для обробітку палатинами (хоча старійшини ірокезів скаржилися, що їхня молодь надто любить пиво, яке варять палатини). Таким чином Брант виріс у мультикультурному світі в оточенні людей, які розмовляли могавкською, німецькою та англійською мовами. Пакстон писав, що Брант ідентифікував себе як ірокез, але оскільки він також виріс серед пфальцців, шотландців та ірландців, які жили в його частині Каніенке, він був прекрасно знайомий з елементами європейської культури. Поширене серед ірокезів прізвище Брант було англізованою версією відомого німецького прізвища Брандт.
Мати Бранта Марґарет була успішною підприємицею, вона збирала та продавала женьшень, який дуже цінувався в Європі своїми лікувальними властивостями. Вона продавала рослинну сировину нью-йоркським купцям, які відправляли її до Лондона. Завдяки своїй участі в торгівлі женьшенем Марґарет вперше познайомилася з Вільямом Джонсоном, торговцем хутром і земельним перекупником з Ірландії, якого ірокези дуже поважали за його чесність та дали йому ім'я Варраґіаґе («Той, хто займається великим бізнесом»). Він жив в особняку, відомому як Форт-Джонсон на березі річки Могок. Джонсон, який вільно володів ірокезькою і жив із двома жінками-ірокезками поспіль у цивільному шлюбі, мав великий вплив на Каніенке. Серед білого населення родини Батлерів і Кроґанів були близькі до Джонсона, тоді як впливові родини ірокезів Гілл, Пітерс і Брант також були його друзями. Дружина ірокеза Джонсона, Керолайн, була племінницею вождя Гендрика Теджонігокарави, відомого як «Король Гендрик», який відвідав Лондон, де був прийнятий королевою Анною в 1710 році.
У 1752 році Марґарет почала жити з Брантом Канаґарадункою, ірокезьким вождем, а в березні 1753 року народила сина на ім'я Джейкоб, чим викликала невдоволення священника місцевої англіканської церкви преподобного Джона Оґілві, коли він дізнався, що вони не одружені. 9 вересня 1753 року його мати одружилася з Канаґарадункою в місцевій англіканській церкві. Канаґарадунка також був успішним бізнесменом, жив у двоповерховому будинку в європейському стилі з усією розкішшю, яку можна було очікувати в англійській родині середнього класу того періоду. Сім'я її нового чоловіка мала зв'язки з англійцями; його дід Саґаєткуапіеттоу був одним із чотирьох вождів ірокезів, які відвідали Англію в 1710 році. Шлюб покращив долю Марґарет, і сім'я жила в найкращому будинку в Канаджогарі. Щоправда, її новий альянс надавав мало статусу її дітям, оскільки титули ірокезів і керівні посади передавалися по жіночій лінії.
Канаґарадунка був другом Вільяма Джонсона, впливового та багатого британського суперінтенданта у справах північних індіанців, який отримав лицарське звання за свою службу. Під час своїх частих візитів до ірокезів Джонсон завжди зупинявся в будинку Брантів. Зведена сестра Бранта Моллі мала стосунки і жила разом з Джонсоном, який був дуже успішним торговцем і землевласником. Його особняк Джонсон-Голл настільки вразив юного Бранта, що він вирішив залишитися з Моллі та Джонсоном. Джонсон турбувався долею юнака та підтримав його освіту в англійському стилі, а також познайомив його з впливовими лідерами нью-йоркської колонії. У підлітковому віці Бранта описували як легкого в спілкуванні та привітного чоловіка, який проводив дні, блукаючи з друзями по сільській місцевості та лісах, полюючи та рибалячи. Під час своїх мисливсько-рибальських мандрів, які тривали днями, а іноді й тижнями, Брант часто зупинявся в будинках пфальцьких і шотландсько-ірландських поселенців, щоб попросити їжі, підкріпитись та поспілкуватись. Брант добре запам'ятався своєю привітністю: одна біла жінка дозволила Бранту залишитися зі своєю сім'єю на пару днів в обмін на те, що він поділився м'ясом впольованих оленів, і був доброю компанією в іграх з її хлопцями приблизно такого ж віку, згадуючи після Війни за незалежність, що його «мужня вдача» та «шляхетна добросердечність» справила на неї незабутнє враження.
У 1753 році відносини між Лігою та британцями сильно загострилися, оскільки земельні спекулянти з Нью-Йорка почали захоплювати землі, що належали ірокезам. Індіанці на чолі з вождем Гендриком Теаноґуїном, відомим британцям як Гендрик Пітерс, вислали делегацію до Олбані, щоб сказати губернатору Нью-Йорка Джорджу Клінтону: «Ланцюг угоди розірвано між вами й нами. Тож брате, ти не очікуй звісток від нас, а ми, брате, більше не хочемо чути про вас». «Ланцюгом угоди» називали англо-ірокезський альянс іще з 17 століття, тож його розрив вважався серйозною зміною в балансі сил у Північній Америці. У 1754 році англійці разом із вірґінським ополченням на чолі з Джорджем Вашинґтоном у Французько-індіанській війні в долині річки Огайо зазнали поразки від французів, а в 1755 році британська експедиція в долину річки Огайо під проводом генерала Едварда Бреддока була знищена французами.
Джонсон, як суперінтендант у справах індіанців, мав завдання переконати шість ірокезських націй воювати в Семирічній війні на боці британської корони, незважаючи на їхні власні схильності до нейтралітету, і 21 червня 1755 року скликав нараду у Форт-Джонсоні з вождями ірокезів і матерями кланів, щоб попросити їх брати участь у війні, і запропонував їм багаті подарунки. Маючи 12 років, Брант відвідав нараду, хоча лише в ролі спостерігача, який мав навчатися веденню дипломатії. У битві біля озера Джордж Джонсон очолив війська британської армії, сформовані в Нью-Йорку разом з ірокезами, проти французів, здобувши дорогу перемогу. Оскільки ірокезам не подобалося нести значні втрати у війні через їх мале населення, битва на озері Джордж, яка коштувала ірокезам багатьох смертей, поклала початок періоду глибокої жалоби в Каніенке, і більша частина керівництва Шістьох Націй знову схилялася до політики нейтралітету. Протягом наступних років Джонсона чекали серйозні випробування, оскільки Корона тиснула на нього, щоб змусити ірокезів знову битися, тоді як більшість керівництва Шістьох Націй дала зрозуміти, що вони не хочуть більше воювати. Канаґрадунква був одним із небагатьох вождів ірокезів, які виступали за продовження боротьби у війні, за що отримав велику вдячність Джонсона.
Семирічна війна і освіта Починаючи приблизно з 15 років, під час Франко-індіанської війни (частини Семирічної війни), Брант брав участь разом з могавками та іншими союзниками-ірокезами в низці британських дій проти французів у Канаді: експедиції Джеймса Аберкромбі через озеро 1758 року. Джорджа, що закінчилася повною поразкою у форті Карильйон ; битві Джонсона за форт Ніаґара в 1759; та експедиції Джеффрі Емгерста 1760 року до Монреаля через річку Св. Лаврентія. Він був одним із 182 воїнів-індіанців, нагороджених британцями срібними медалями за їхню службу.
У форті Карильйон (сучасна Тікондероґа, штат Нью-Йорк) Брант та інші воїни-ірокези спостерігали за битвою з пагорба, побачивши, що британська піхота була розбита французьким вогнем, і повернулися додому, не приєднавшись до бойових дій, будучи вдячними за те, що Аберкромбі розподілив завдання штурмувати форт британським військовим та залишити ірокезів лише розвідниками. Однак експедиція до форту Карильон познайомила Бранта з трьома чоловіками, які пізніше відіграли помітну роль у його житті, а саме Ґаєм Джонсоном, Джоном Батлером і Деніелем Клаусом. Приблизно в той же час сестра Бранта Моллі переїхала до Форт-Джонсона, щоб стати Джонсоновою цивільною дружиною. Ірокези не бачили нічого поганого у відносинах між двадцятирічною Моллі і сорокап'ятирічним Джонсоном, і незадовго до переїзду в Форт-Джонсон Моллі народила сина Пітера Воррена Джонсона, першого з восьми дітей, яких вона мала від сера Вільяма.