Історія митної справи в Україні
Перші закони 25 червня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про митну справу в Україні». Закон проголошував, що «Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу. Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України». Визначалося також, що «територія України становить єдину митну територію, у межах якої Україна має виняткову юрисдикцію щодо митної справи». Щорічно, 25 червня відзначався День митної служби України.
Перший в історії держави Митний кодекс України, був прийнятий Верховною Радою 12 грудня 1991 р., і набув чинності з 1 січня 1992 р. У Кодексі, що регламентував головні аспекти митної справи, зокрема зазначалося, що «митна справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації та уніфікації із загальноприйнятими у міжнародній практиці нормами та стандартами» (ст. 1). Разом із законами України «Про митну справу в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність» (від 16 квітня 1991 р.), «Про Єдиний митний тариф»(від 5 лютого 1992 р.) Митний кодекс став законодавчою основою організації митної справи та утворення митної системи незалежної України.
Державний митний комітет України і радянська спадщина 11 грудня 1991 р., напередодні прийняття Митного кодексу, перший Президент України Л. М. Кравчук видав Указ № 1 «Про утворення Державного митного комітету України», яким було затверджено Тимчасове положення про Державний митний комітет (ДМКУ) і призначено його Головою Олексія Михайловича Коваля.
Згідно з Тимчасовим положенням Комітет визначався центральним органом державного управління і мав нести відповідальність за реалізацію митної політики України, забезпечення законодавства про митну справу, ефективне функціонування митної служби. Комітет став керівним органом єдиної державної митної системи, яка складалася з митниць і підпорядкованих ДМКУ підприємств та організацій. Для узгодженого вирішення питань державного управління в галузі митної справи в ДМКУ створювалася колегія у складі Голови, його заступників та інших керівників.
Організацію митної системи України фактично довелося починати заново. Незалежна Україна в 1991 р. успадкувала від колишнього СРСР 25 митниць, 49 митних постів, 29 автомобільних, 4 авіаційні, 14 залізничних, 17 морських і річкових пунктів пропуску. Кількість службовців митних органів становила приблизно 2 тис. осіб. Цього було недостатньо для ефективного митного контролю по всьому периметру державного кордону, що перевищував 7 тис. км.
Окремою проблемою того часу була відсутність мережі внутрішніх митниць, що значно стримувало розвиток зовнішньої торгівлі і було неприпустимим. Крім того, не було розроблено нормативну базу, катастрофічно не вистачало кваліфікованих кадрів. Великою проблемою стала прозорість, а по суті повна відкритість кордонів з Росією, Білоруссю та Молдовою, що не відповідало економічним інтересам України й створювало загрозу її безпеці, адже це використовувалося злочинними елементами для незаконного переміщення зброї, наркотиків, контрабандних товарів.
Відкриття нових митниць
Гострота цієї проблеми була обумовлена двома важливими факторами. По-перше, упродовж 1990—1991 pp. приблизно втричі зросла кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. На 1 січня 1992 р. їх нараховувалося понад 12 тисяч. Водночас із набуттям чинності в 1992 р. нових нормативно-правових актів щодо подальшого розвитку зовнішньої торгівлі, кількість установ, організацій та приватних осіб, готових включитися у зовнішньоекономічний процес, за прогнозами керівництва ДМКУ, протягом 1992—1993 pp. мала зрости щонайменше у десять разів. По-друге, у зв'язку з лібералізацією зовнішньоекономічної сфери та першими кроками на шляху формування ринкової економіки значно зріс пасажиропотік і вантажні перевезення через митний кордон. Зазначені обставини потребували адекватного реагування на радикальні зміни у сфері зовнішньоекономічних відносин. Для забезпечення ефективного функціонування митної системи та успішного виконання поставлених перед ДМКУ завдань, згідно з наказом від 8 квітня 1992 р. за № 73, на базі митних постів, які залишилися від СРСР, було створено нові митниці.
Перед ДМКУ постало невідкладне завдання щодо розв'язання важливої загальнодержавної проблеми — відкриття нових митниць та митних постів на східних, північних і південно-західних кордонах держави. Уже в березні-квітні 1992 р. створюється 15 нових митниць (Луганська, Сумська, Харківська, Івано-Франківська, Краснолиманська, Рава-Руська, Рівненська, Рахівська, Бердянська та ін.) і 53 митних пости.
Зважаючи на ситуацію на північному та східному кордонах держави, Президент України 12 жовтня 1992 р. видав Розпорядження № 160/92 «Про прикордонно-митний контроль на державному кордоні України з Рес- публікою Білорусь і Російською Федерацією». В основному це завдання вдалося виконати лише протягом першого півріччя 1993 р. До серпня 1993 р. на українсько-російському кордоні встановлено 15 залізничних, 28 автомобільних пунктів пропуску, одну поромну переправу (Керч). У грудні того ж року тут уже функціонувало 14 митниць і 45 митних постів, які здійснювали митний контроль на 20 залізничних і 37 автомобільних пунктах пропуску. Ще 4 митниці, 12 митних постів, 5 залізничних, 7 автомобільних пунктів пропуску до серпня 1993 р. було створено на кордоні з Республікою Білорусь.
Для створення належних умов для виконання поставлених перед митною службою завдань у грудні 1993 р. Указом Президента України затверджено «Комплексну програму розбудови державного кордону України». Програмою визначався комплекс організаційних, правових та матеріально-технічних заходів щодо подальшого розвитку митної інфраструктури й розвитку мережі пунктів пропуску через державний кордон до 2000 р. Однак кошти на таке будівництво з держбюджету не асигнувалися (з 1993 до 1997 рр. передбачалося виділити 575,3 млн грн, але фактично було виділено 2,1 млн грн.). У таких умовах будівництво митних об'єктів практично припинилося. Тому вже 1996 р. було прийнято рішення про виділення фінансових ресурсів на будівництво за рахунок відрахувань від митних зборів.
Вдосконалення керованості митницями Зростання експортно-імпортних операцій і пасажиропотоків, значне збільшення кількості митниць, митних постів та пунктів пропуску суттєво ускладнювали ефективне керівництво митницями з боку Державного митного комітету. Унаслідок великої завантаженості поточною роботою та обмеженою кількістю працівників центральний апарат ДМКУ протягом двох років роботи практично не надавав митницям кваліфікованої допомоги з виїздом на місця, не міг здійснювати ревізій фінансово-господарської діяльності митниць тощо. Разом з тим, зважаючи на значне збільшення обсягів контрабанди та порушень митних правил (зокрема, контрабанди наркотиків, зброї, культурних цінностей, дорогоцінних металів і валюти), ускладнення криміногенної ситуації в прикордонних регіонах, виникла необхідність координувати оперативні заходи як безпосередньо між митницями, так і між митницями та підрозділами Прикордонних військ і правоохоронних органів, а також установити постійну взаємодію з ними.
У зв'язку з цим 28 січня 1994 р. Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з митних питань», за яким у системі Державного митного комітету створено територіальні митні управління (ТМУ). Це суттєво змінило організаційну структуру управління митною справою в державі. Замість двох структурних рівнів (ДМК України — митниці) з'явилося три (ДМК — територіальні митні управління — митниці). На підставі згаданого Закону Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 1994 р. № 465 створюються територіальні митні управління: Дніпровське (Дніпропетровськ), Західне (Львів), Карпатське (Ужгород), Кримське (Сімферополь), Південне (Одеса), Південно-Східне (Донецьк), Східне (Харків), Центральне (Київ). Територіальні митні управління мали безпосередньо керувати митними установами, розташованими на відповідній території. Таким чином, на 1994 р., у період завершення розгортання митних органів по всьому периметру Державного кордону, в системі митної служби діяло 8 ТМУ, 65 митниць і 222 митних пости.
Розвиток митно-тарифних правил 5 лютого 1992 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про Єдиний митний тариф», який визначив основні напрями тарифного регулювання. 11 січня 1993 р. Декретом Уряду затверджено Єдиний митний тариф України — звід ставок мита відповідно до визначеної товарної номенклатури. Усі предмети, що підлягали митному контролю, було систематизовано, їх найменування і цифрові коди уніфіковано з Гармонізованою системою опису й кодування товарів. Рівень ставок ввізного мита визначався залежно від ступеня обробки й економічної доцільності ввезення того чи іншого виду товару. Середньоарифметична ставка ввізного мита становила 15 %.
У цей же час закладаються основи для проведення узгодженої митно-тарифної політики. У лютому 1993 р. при Кабінеті Міністрів утворено колегіальний орган — Митно-тарифну раду України, на яку покладено реалізацію принципів проведення єдиної митно-тарифної політики в державі. Робочий апарат ради, Секретаріат, діяв у складі ДМКУ. Митно-тарифна рада опрацьовує та вносить пропозиції до проектів законів з питань оподаткування експортно-імпортних операцій.
Починаючи з 1994 р. у тарифній політиці України спостерігається тенденція до протекціонізму, що відобразилося у підвищенні ставок мита на 60–200 %. Стимуляція імпорту стосувалася лише товарів, які не загрожували вітчизняному товаровиробникові. Застосовувалися заходи щодо унеможливлення ухиляння від сплати мита шляхом зниження митної вартості. Було запроваджено справляння податків безпосередньо на кордоні, до моменту фактичної реалізації товарів.
Членство в ВМО У перші ж роки свого існування митні органи України почали долучатися до міжнародного співробітництва у сфері митної справи. Так, у червні 1992 р. Україна стала повноправним членом Ради митного співробітництва, яку в жовтні 1994 р. було перейменовано на Всесвітню митну організацію (ВМО).
Утворення Держмитслужби Недоліки в роботі територіальних митних управлінь, необхідність подальшого вдосконалення організаційної структури митної системи, посилення митного контролю, боротьби з контрабандою спричинили новий етап радикальної реорганізації митної системи України, що пов'язаний з ім'ям Леоніда Васильовича Деркача, який очолив ДМКУ в липні 1995 р. і доклав великих організаційних зусиль для стратегічного реформування митної служби.
У жовтні 1996 р. керівництво ДМКУ звернулося до Президента України та Уряду з пропозицією щодо утворення на базі Державного митного комітету нового центрального органу виконавчої влади — Державної митної служби України.
29 листопада 1996 р. Президент України Л. Кучма видав Указ «Про Державну митну службу України». Цей указ створив реальні умови для поглибленої структурної перебудови та реформування митної служби, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Прийняття цього документа — це свідчення виходу митної служби України на якісно новий, вищий рівень розвитку. На базі ДМКУ відповідно до цього Указу було створено Державну митну службу України як центральний орган виконавчої влади.
Реформування митної галузі дозволило ліквідувати дублюючі управлінські структури — територіальні митні управління, реорганізувати або ліквідувати деякі неефективні митниці та нерентабельні митні пости. Митницям, яким належало координувати роботу митниць двох-трьох областей, надано статус регіональних. Усього було створено десять регіональних митниць, а саме: Київська, Західна (Львів), Карпатська (Ужгород), Подільська (Хмельницький), Чорноморська (Одеса), Кримська (Сімферополь), Донбаська (Донецьк), Східна (Харків), Північна (Київ), Дніпровська (Дніпропетровськ). Деякі митниці були безпосередньо підпорядковані Держмитслужбі: Київська спеціалізована, Бориспільська, Севастопольська, Центральна енергетична, Оперативна.