Роберт Брюс Форд (; 28 травня 1969 — 22 березня 2016) — канадський політик і бізнесмен, який обіймав посаду 64-го мера Торонто від 2010 до 2014 року. Перед своїм терміном на посаді мера і після нього Форд був депутатом міської ради, який представляв округ 2 Етобіко-Північ. Його вперше було обрано до міської ради Торонто на муніципальних виборах у Торонто 2000 року, і він двічі переобирався на посаду в раді.
Його політична кар’єра, зокрема мерство, ознаменувалася низкою особистих і службових суперечностей і судових позовів. У 2013 році він потрапив у наркоманський скандал, про який широко повідомляли національні та закордонні ЗМІ. Після цих звинувачень Форд відмовився піти у відставку за власним бажанням, але міська рада проголосувала за передачу деяких повноважень мера та підпорядкованого персоналу заступникові мера Норму Келлі на решту терміну Форда.
Форд взяв тимчасову відпустку та пройшов курс лікування від алкогольної і наркотичної залежності. Незважаючи на скандал, Форд спочатку подався на участь у наступних виборах мера, запланованих на жовтень 2014 року, але після того, як у вересні 2014 року його госпіталізували та діагностували у нього пухлину черевної порожнини, Форд відмовився від перегонів мера та замість цього зареєструвався, щоб балотуватися на свою стару депутатську посаду в міській раді. Джон Торі змінив його на посаді мера 1 грудня 2014 року, тоді як Форд повернув своє колишнє депутатство. Форд отримував лікування від раку і зміг ненадовго повернутися до ради, але помер у березні 2016 року після того, як хіміотерапія виявилася неефективною.
Ранні роки
Форд народився в Етобіко, Онтаріо у 1969 році, був молодшим із чотирьох дітей ( Даґ, Кеті, Ренді та Роб) у сім'ї Рут Даян ( Кемпбелл) і Даґласа Брюса Форда. Його дідусь і бабуся по батьківській лінії були англійськими іммігрантами. Його батько разом із Тедом Герріотом був співзасновником компанії Deco Labels and Tags яка виробляє чутливі до тиску етикетки для продуктових товарів у поліетиленовій упаковці з річним обсягом продажів приблизно CA$100 млн і був прогресивним консервативним депутатом парламенту провінції (MPP) від 1995 до 1999 року.
Форд навчався колегіальній школі Скарлетт-Гайтс в Етобіко. Він мріяв стати професійним футболістом, і його батько заплатив за його відвідування спеціальних футбольних таборів в університеті Нотр-Дам й у філії Вашингтонської НФЛ. Після закінчення середньої школи Форд вступив до Карлтонського університету в Оттаві, щоб вивчати політологію. Він потрапив до футбольної команди, але не зіграв у жодному матчі. Через рік він покинув Карлтон і повернувся до Торонто, не отримавши вищої освіти. Після Карлтона він почав працювати продавцем у Deco. Після смерті Даґа Форда-старшого в 2006 році сім'я Форда зберегла право власності на Deco Labels через корпорацію Doug Ford Holdings. Форд разом зі своїми братами та матір'ю були директорами компанії.
У серпні 2000 року Форд одружився з Ренатою Брейняк, з якою познайомився в середній школі, у римо-католицькій церкві Всіх Святих в Етобіко. Вони зустрічалися з моменту розлучення Брейняк з її першим чоловіком у лютому 1996 року. Форд жив із Ренатою та їхніми двома дітьми, Стефані та Даґом, у Етобіко до своєї смерті в 2016 році.
Політична кар'єра
Міська рада
Форд був депутатом міської ради три терміни з 2000 року до жовтня 2010 року, представляючи округ 2 Етобіко-Північ. Під час перебування на посаді радника Форд різко критикував витрати радників. Форд був відомий своїми різкими коментарями та пристрасними суперечками на раді.
Форд вперше балотувався до міської ради Торонто в 1997 році, посівши четверте місце після Глорії Ліндсей Лубі в районі 3 Кінґсвей-Гамбер. На наступних виборах у 2000 році Форд балотувався в радники округу 2 Етобіко-Північ, отримавши підтримку журналістів Toronto Star. Форд переміг чинну депутатку Елізабет Браун, що вважалося одним із кількох потрясінь в Етобіко. За словами Форда, «люди сказали, що хочуть змін, і вони їх отримали».
Район 2 розташований у північно-західній частині міста в колишньому місті Етобіко. У 2006 році населення району, яке налічувало понад 50 000 осіб, на 53% складалося з іммігрантів, найбільшою групою були вихідці з Південної Азії. Дільниця змішана за своєю природою: 40% житла є односімейними будинками, а 35% - багатоповерховими квартирами та кондомініумами. Він також відомий як територія, де відбувалося бандитське насильство, зокрема шість вбивств у 2000 році.
Раніше Форд проживав на території виборчої дільниці, але після одруження, якраз перед виборами 2000 року, переїхав до дільниці № 4. У 2003 році Форд був переобраний з 80% голосів на 2-й дільниці, перемігши двох кандидатів від місцевої сомалійської громади. На виборах 2006 року Форд знову переміг, обійшовши сомалійсько-канадського кандидата Кадіджію Алі, цього разу набравши 66% голосів.
Міський бюджет на 2001 рік Саме під час обговорення бюджету 2001 року Форд відзначився своїми пристрасними промовами. Місто Торонто зіткнулося з дефіцитом бюджету в кілька сотень мільйонів доларів, достатнім для підвищення податку на 32% після того, як уряд Онтаріо переклав надання послуг із провінційного рівня на міський, якому довелось їх оплачувати. Мер Торонто Мел Ластман благав інші рівні врядування про фінансову допомогу. За словами Дона Ванаґаса, оглядача National Post на тему міських справ, інші члени ради закусили губи, коли Форд піднявся, щоб виступити. «Я мушу трясти своєю головою, тому що від їхніх висловлювань, які виходять з вуст деяких із цих радників, у мене дах їде, клянусь... Цих радників — їх уже час мітлою вимести з нашого двора! Це комедія, їй богу. Тут урядова тяганина. Тут бюрократична. Це нонсенс, мати весь цей уряд. Це справжній нонсенс. Це така єрунда! Якщо вам не подобається те, що робить провінція, — прошу дуже, у червні 3-го року будуть вибори – до речі, якраз перед нашими виборами". Радник Енн Джонстон запропонувала присудити Форду "премію нео-кон дня", а радник Джо Панталоне порадив Форду взяти таблетку заспокійливого. Форд виступав проти того, щоб витрачати гроші на бар'єр для запобігання самогубствам на віадуку Принца Едварда, натомість витрачати їх на затримання педофілів, «які є основною причиною того, що люди стрибають з мостів».
Форд запропонував скоротити оперативний бюджет кожного члена ради на 200 000 доларів, тобто кошти поїздок на конференції, припинити використання міських лімузинів та членства в клубах. За словами Форда, «якби ми скасували пільги для членів ради, ми легко заощадили б 100 мільйонів доларів». Форд був одним із лише чотирьох членів ради, які проголосували проти 5% збільшення податків на нерухомість у 2001 році. Форд практично не використовував виділений містом бюджет на канцелярські витрати, оплачуючи ці витрати зі своєї зарплати. Він використав 10 доларів міських грошей за перший рік і 4 долари за другий рік. На думку Форда, "всі ці офісні бюджетні речі — це підплачування собі самому. Чому платники податків повинні платити за це? Це виносить мені мозок".
Міський бюджет на 2002 рік Під час дебатів навколо муніципального бюджету на 2002 рік між Фордом і радником Джорджо Маммоліті виникло кілька гарячих суперечок, де Маммоліті назвав Форда «жуліком», а Форд назвав Маммоліті «шахраєм». Суперечка настільки загострилася, що Форд назвав Маммоліті «пацанчиком Джино» (). Маммоліті назвав образу "расистським висловом" і подав скаргу в міську комісію з прав людини. Троє радників заявили, що чули образи, сказані Фордом, але той це заперечив. Форд відхилив зауваження членів ради, заявивши, що вони брехуни, якщо вважали, що він допустив расистське висловлювання. «Я консерватор, а більшість людей ліві і терпіти не можуть мою політику». Ці перепалки змусили радника Пем Макконнелл саркастично поскаржитися на «отруєння тестостероном» у раді. Форд продовжив обмін репліками і поза межами ради з оглядачем Джоном Барбером із The Globe and Mail: «Я не расист. Будь-хто, хто назве мене расистом, зіткнеться з наслідками!», на що Барбер відповів: «Ви і є расист».
Муніципальні вибори 2003 року На муніципальних виборах 2003 року Форд закликав позбутися дванадцятьох політичних кандидатів, звинувачуючи їх у фінансовій безвідповідальності: «Нам просто потрібно позбутися цих довічних політиків, які напряму роздають гроші групам особливих інтересів і не служать громаді. Мене це вже дістало. Нам потрібна нова рада, інакше це місто вилетить в трубу». Форд націлився на Браяна Ештона, Марію Оґімері, Сандру Бассін, Олівію Чау, Пем Макконнелл, Говарда Моско і Шерен Шо. Шо програла на виборах майбутньому керівнику бюджетного комітету Форда Майклові Дель Ґранде, тоді як решта були переобрані.
Форд зробив пріоритетом реагування на проблеми місцевих виборців, часто сам відповідаючи на дзвінки або зустрічаючись з міськими посадовцями для вирішення проблем. У 2005 році місцева радіостанція AM 640 перевірила реакцію радників, попросивши репортера зателефонувати в неробочий час, щоб повідомити про вибоїну. Форд був одним із лише трьох радників, які передзвонили особисто протягом дня. Його старанність у вирішенні проблем виборців перетворилася на конкурентне суперництво з колегами-радниками Говардом Моско та Ґлорією Ліндсей Лубі.
У червні 2006 року Форд виступив проти того, щоб місто виділяло 1,5 мільйона доларів на запобігання СНІДу, стверджуючи, що більшості платників податків немає чого переживати про СНІД. Форд публічно вибачився за коментарі в травні 2010 року під час своєї кампанії на мера після того, як його опонент Джордж Смітерман поставив під сумнів адекватність Форда через це зауваження. На засіданні ради 5 березня 2008 року Форд заявив: «Ці східні люди працюють, як собаки», за що він пізніше мусив офіційно вибачатися, заявивши, що хотів висловити таким чином комплімент.
7 березня 2007 року Форд виступив проти того, щоб велосипедисти ділили дорогу з автомобілістами, бо дороги, мовляв, були «створені для автобусів, автомобілів і вантажівок, а не для людей на велосипедах». Будучи радником, Форд виступав проти встановлення велосипедних доріжок на Університетській авеню та Джарвіс-стріт, а під час своєї передвиборчої кампанії запропонував витратити гроші на позашляхові велосипедні доріжки. Велосипедні доріжки були встановлені на Джарвіс у 2010 році через заперечення захисників дорожнього руху, і Форд зробив пріоритетним завданням їх видалення під час своєї кампанії. Будучи мером, він зміг добитися від ради скасування рішення в 2011 році. Цей крок був розкритикований прихильниками велосипедного руху та спричинив протести. Велосипедні доріжки на Джарвіс, встановлення яких у 2011 році обійшлося місту в 86 000 доларів США, було видалено в грудні 2012 року, що коштувало 200 000–300 000 кан. доларів. Водночас облаштували фізично розділені велодоріжки на вулиці Шерборн. Президент Спілки велосипедистів Торонто Андреа Ґарсія високо оцінила встановлення смуг на Шербурн: «Міста по всій Північній Америці, які роблять набагато інноваційніші речі для велосипедистів, будують окремі велосипедні смуги протягом тривалого часу.... Чудово побачити, що Торонто нарешті це наздоганяє." Однак вона також шкодувала про втрату смуг на Джарвіс: "Люди живуть, працюють і ходять до школи на обох цих вулицях, і їм усім потрібен безпечний шлях, щоб дістатися до цих місць".
Вибори мера Торонто 2010 року