Прабово Субіанто Джойохадікусумо (індон., сучасна орфографія: Prabowo Subianto Joyohadikusumo; 17 жовтня 1951) — індонезійський політик, бізнесмен і генерал армії у відставці, восьмий президент Індонезії з 20 жовтня 2024 року. Раніше був 26-м міністром оборони при президенті Джоко Відодо з 2019 по 2024 рік. Прабово є третім президентом Індонезії з військовим минулим після Сухарто та Сусіло Бамбанга Юдхойоно. Його описують як правого націоналіста. Він також є першим президентом, який не має першої леді, а також президентом з найменшою кількістю дітей (одна дитина).
Прабово Субіанто закінчив Військову академію Індонезії (Akademi Militer Nasional) у 1970 році і спочатку служив у спецназі (Копассус), поки 1998 року його не призначили очолити командування стратегічного резерву (Кострад). Того ж року його звільнили з армії, а згодом йому заборонили в'їзд до Сполучених Штатів за ймовірні порушення прав людини.
На початку 2008 року найближче оточення Прабово створило партію Геріндра. На президентських виборах 2009 року він невдало балотувався на посаду віце-президента як напарник Мегаваті Сукарнопутрі. Він брав участь у президентських виборах 2014 року і зазнав поразки від губернатора Джакарти Джоко Відодо, яку він спочатку заперечував. У 2019 році він ще раз невдало балотувався на пост президента проти Джоко Відодо, його напарником був Сандіага Уно та за підтримки Геріндри, Партії процвітаючої справедливості (PKS), Партії національного мандата (PAN), Демократичної партії (Demokrat) і партії Беркарія. Його відмова погодитися з результатами призвела до того, що його послідовники влаштували протести, які спровокували масові заворушення в Джакарті. Однак після гострої боротьби на період з 2019 по 2024 рік Прабово Субіанто приєднався до кабінету Джоко Відодо як міністр оборони.
10 жовтня 2021 року Геріндра оголосила Прабово своїм кандидатом на президентських виборах в Індонезії 2024 року. 12 серпня 2022 року Прабово оголосив, що приймає пропозицію Геріндри. Прабово оголосив про перемогу на виборах 14 лютого, оскільки ранні неофіційні опитування показали його перевагу в першому турі голосування. 20 березня Генеральна виборча комісія (КПУ) засвідчила результати та оголосила його обраним президентом Індонезії. Конституційний суд країни підтвердив його статус 22 квітня 2024 року. Прабово склав присягу як 8-й президент Індонезії 20 жовтня 2024 року.
Молодість і сім'я
Батько Прабово, Сумітро Джоджохадікусумо (1917—2001), був родом із Гомбонга, Кебумен. Він був економістом, обіймав посаду міністра економіки за президентства Сукарно та міністра досліджень і технологій за Сухарто. Сумітро назвав Прабово на честь свого молодшого брата, який загинув під час сутички з японськими військами у Ленгконгу, Тангеранг під час Індонезійської національної революції. Мати Прабово, Дора Марі Сіґар (1919—2008), була християнкою-протестанткою мінахасанського походження, яка походила з родини Сігар-Маенгком у Лангован, Північний Сулавесі. Вони одружилися в Утрехті, Нідерланди.
У Прабово Субіанто є дві старші сестри: Біанті Джоджохадікусумо, яка народилася 1946 року, і Мар'яні Джоджохадікусумо, яка народилася 1948 року. Його єдиний брат, Хашим Джоджохадікусумо, народився 1953 року. Старша сестра Прабово, Біанті, одружена з Дж. Соедраджадом Джівандоно, керуючим Банком Індонезії з 1993 по 1998 роки, а її сестра, Мар'яні, була одружена з французьким підприємцем-емігрантом Дідьє Леметром, який помер 2018 року. Брат Прабово, Хашим, є одним із найбагатших бізнесменів в Індонезії з активами по всьому світу від Індонезії до Європи та Північної Америки. Через конфлікт з Сукарно в 1960-х його батько був змушений виїхати з країни. Сім'я неодноразово переїжджала — вони жили у Швейцарії, Сінгапурі, Таїланді, Малайзії та Великій Британії. У старшій школі він навчався в Інституті Вікторії в Куала-Лумпурі, Малайзія. З 1966 по 1968 роки родина жила в Лондоні, де Прабово відвідував і закінчив Американську школу. Згодом Сумітро заохотив свого сина вступити до військової академії. Одним із кумирів Прабово був Мустафа Кемаль Ататюрк, і, за словами однолітків і спостерігачів, Прабово був талановитим із пристрастю до хитрощів і мав апетит до політичної влади.
Сам Сумітро походив з елітного середовища. Його батько, , був засновником першого в країні державного банку Bank Negara Indonesia (BNI), першим керівником тимчасової Вищої консультативної ради Індонезії і членом Слідчого комітету з підготовки до незалежності, який розробив проєкт кроків для здобуття незалежності Індонезії.
Прабово і Тітек мають сина Дідіта Хедипрасетьо, який жив у Бостоні, а потім переїхав до Парижа, щоб продовжити кар'єру дизайнера одягу. Хоча його син не виявляє особливого інтересу до політики, Прабово Субіанто є дядьком політиків Гериндри Томаса Джовандоно, Буді Джовандоно, Арьо Джьоджохадікусумо та Рахаю Джьоджохадікусумо, які разом продовжать політичну лінію Джьоджохадікусумо.http://www.thejakartapost.com/news/2011/02/06/didit-meets-parisian-haute-couture's-challenge.html
Військова кар'єра
Військова академія та служба
1970 року Прабово Субіанто вступив до Індонезійської військової академії (Akademi Militer Nasional) у Магеланзі. 1974 року він закінчив її разом з іншими особами, які займуть керівні посади, наприклад Сусіло Бамбанг Юдхойоно.
1976 році Прабово Субіанто служив у спецпідрозділі Індонезійської національної армії Копассус і був призначений командиром групи 1 Командо Пасукан Сандхі Юдха (Копассус), яка була одним із підрозділів командос Нанггала індонезійської армії в Східному Тиморі, колишній португальській колонії, в яку Індонезія вторглася попереднього року. 26-річний Прабово став наймолодшим командиром Нанггала. Він очолював операцію зі захоплення Ніколау душ Рейша Лобато, віце-президента партії Фретілін, який також був першим прем'єр-міністром Східного Тимору. Керівником Прабово Субіанто був Антоніо Лобато — молодший брат Ніколау. 31 грудня 1978 року загін Прабово знайшов і смертельно поранив в живіт Ніколау, коли його везли в Мобіс, за п'ятдесят кілометрів на південь від Ділі.
Стверджується, що в 1983 році Прабово командував спецпідрозділом, причетним до масового вбивства в Крарасі в Східному Тиморі. Ті, хто вижив після цих масових вбивств, були замкнені в концентраційному таборі, який охороняли люди Прабово, де багато померло від голоду та жорстокого поводження. Прабово стверджував, що під час різанини він не був поблизу району Вікеке, і ні ООН, ні уряд Східного Тимору ніколи не висували проти нього звинувачень у порушеннях прав людини. Хосе Мануель Тесоро, який у 2000 році писав для Asiaweek, зв'язався з чотирма окремими неурядовими організаціями, включаючи TAPOL у Лондоні; Солідамор в Джакарті; Фонд HAK, штаб-квартира якого знаходиться в Ділі; і Мережі дій у Східному Тиморі (ETAN) у Нью-Йорку, і вони не змогли надати жодних звітів очевидців, розшифровок перехоплених повідомлень, витоку документів чи будь-чого, що могло б підтвердити причетність Прабово.
У 1985 році Прабово Субіанто пройшов курси піхотних офіцерів у Форт-Беннінг у Сполучених Штатах. На початку 1990-х років, будучи командувачем Групи Копассус 3, нині генерал-майор Прабово намагався придушити рух за незалежність Східного Тимору, використовуючи нерегулярні війська (банди «ніндзя» з капюшонами, одягнені в чорне, які діяли вночі), а в головних містах і селах — ополченців, підготовлених і керованих командирами Копассусу. Почастішали випадки порушення прав людини. Кампанія армії 1997 року отримала назву «Операція викорінення».
У 1996 році Прабово Субіанто керував операцією Мапендума в гірській місцевості Папуа. Метою операції було звільнення 11 науковців, які були захоплені в заручники Рухом за вільне Папуа (РВП). Дослідниками були п'ятеро індонезійців, четверо британців, один голландець і його вагітна німкеня. Двоє заручників-індонезійців були вбиті незадовго до початку рятувальної операції. Місія включала таємну підтримку британського військового аташе та ветерана SAS полковника Айвора Гелберґа. Після передачі заручників, Копассус під керівництвом Прабово Субіанто розпочав репресивну кампанію проти сіл, які, як вважалося, підтримували РВП. В одному випадку жителів села Гезелема обстріляли з військового вертольота, замаскованого під вертоліт Червоного Хреста.
20 березня 1998 року Прабово Субіанто було призначено головою 27-тисячного командування стратегічного резерву армії (Кострад), яким Сухарто керував 1965 року.
Роль у падінні Сухарто Менш ніж через три місяці після свого призначення главою Костраду, у перший день травневих заворушень 1998 року, Прабово Субіанто закликав командувача Національними збройними силами Індонезії генерала Віранто дозволити йому привести підрозділи стратегічного резерву в Джакарту і допомогти відновити порядок. Сотні чоловіків, навчених Копассусом (колишня команда Прабово), були доставлені з Ділі до Джок'якарти на чартерних літаках, а потім потягом до ДжакартиFriend (2003), p. 331. Прабово Субіанто публічно закликав індонезійців приєднатися до нього для боротьби зі «зрадниками нації». Вранці 14 травня війська Копасса супроводжували молодих бандитів з Лампунга на півдні Суматери до столиці. Таким чином, Прабово Субіанто звинуватили у використанні своїх зв'язків у колишньому командуванні для імпорту та створення проблем, тоді як Віранто відмовився надати нинішньому командуванню Прабово, Костраду, дозвіл на придушення існуючих проблем, відповідно до класичної яванської тактики створення хаосу з метою дискредитації суперника та/або захоплення влади.
Війська під командуванням Прабово викрали та катували щонайменше дев'ятьох демократичних активістів за кілька місяців до травневих заворушень 1998 року. В одному зі свідчень Енді Арієфа колишній ув'язнений розповів, як його катували днями в невстановленому місці, нібито у військовому таборі, де більшу частину часу вони проводили із зав'язаними очима, примушуючи відповідати на неодноразові запитання, головним чином щодо їхньої політичної діяльності. Жорстоке поводження включало удари кулаками, фізичний і психологічний тиск, а також електрошок. Пізніше, у 2009 році, двоє з дев'яти чоловіків були кандидатами від Gerindra, політичної партії Прабово, а ще один працював його радником із медіа. До 2024 року шість із дев'яти викрадених (включаючи Арієфа) або працювали на Прабово, або підтримували його на президентських виборах. Прабово Субіанто також підозрювали в організації викрадення ще 13 активістів (всі вони вважаються «зниклими безвісти») у період з лютого 1997 по травень 1998 року.