Генезис артезіанських вод ().
Людство вступило в епоху дефіциту прісних вод. І питання походження цих вод, та методи ефективного пошуку підземних прісних вод стають основоположними для оцінки перспектив водозабезпечення населення Землі не тільки в теоретичному, а також у прикладному значенні.
Оцінки світових запасів артезіанських вод і кардинальне питання їх можливого виснаження залежать від теорії походження цих вод.
На сьогодні існує низка теорій походження глибинних вод: гідрогеологічна теорія, інфільтраційна, конденсаційна, ювенільна, похованих вод та магматогенна. Водночас жодна з цих теорій не може дати чіткого розуміння генезису артезіанських вод і ясного пояснення багатьох феноменів глибинних прісних вод.
У авторів класичної античності, таких як Платон, переважала думка, що води океану через «тартар» — великий отвір у глибинах океану — проникають у надра землі, а потім, після більш-менш тривалого підземного переходу, знову виходять на поверхню у вигляді криничних джерел.
У XVII столітті Декарт вважав, що морська вода підземними каналами потрапляє в порожнечі в глибині землі і там перетворюється на пару під впливом тепла земного ядра, потім піднімаються пари, охолоджуються в поверхневих частинах земної кори, конденсуються і витікають назовні у вигляді криничних джерел.
Ідеї Платона і Декарта пов'язують підземні води з морською водою. Однак механізм, за допомогою якого морська вода перетворюється на прісну, є дуже спекулятивним.
Теорія ювенільного походження води, запропонована Е. Зюссом у 1902 році, передбачає виділення води з магми під час її взаємодії з земною корою.
Поєднавши ідеї Р. Декарта та Е. Зюсса, отримуємо два постулати, які лягли в основу вулканічно-морською парадигми генезису артезіанської води,:
Матеріальною основою для створення глибоких прісних вод є морська вода, Закипання морської води відбувається природним чином у напівзгаслих магматичних камерах вулканів, куди вона потрапляє під тиском через зони розломів у земній корі.
Вулканічно-морська парадигма (рис.1) логічно пояснює низку нерозв'язних для інших теорій феноменів глибинних прісних вод. До таких явищ належать, наприклад, оазиси, заповнені буйною рослинністю в пустелях, система підводних водоносних горизонтів, розташованих, зокрема, на континентальному шельфі США протяжністю близько 350 км (рис. 2),.
Інший приклад: прісноводні осетрові риби успішно мешкають у солоному Каспійському морі, розташовуючись у зручних зонах прісноводної еклінізації.
Основні висновки, що випливають з вулканічно-морської парадигми:
Артезіанські води є відновлюваними, Глибинні ресурси прісної води включені у природний кругообіг води так само, як і підземні води, Проблема видобутку питної артезіанської води - це не ресурсна проблема людства, а технологічна проблема.
Таким чином, розробка та впровадження ефективних методів розвідки артезіанських вод є запорукою вирішення проблем забезпечення населення посушливих регіонів питною водою, покращення умов вирощування сільськогосподарської продукції в цих регіонах, а також вирішення глобального механізму "Вода ООН" для населення планети Земля.
Примітки
Література
Robinson D.A., Binley A., Crook N. et al.: Advancing process-based watershed hydrological research using near-surface geophysics: a vision for, electrical and magnetic geophysical methods // Hydrological Processes 22(18) -2008 p.3604 – 3635 https://doi.org/10.1002/hyp.6963 Ivashchenko P., Geyenko V.: "Experience with the application of "GeoDirect" technology for deep freshwater prospecting". Scientific and Practical Conference, London, 02-06 November 2020.
Посилання
1. Pavlo M. Ivashchenko, Olexander I. Yurchuk “Genesis of artesian waters“,2024, Springer Nature, Discover Water journal, https://doi.org/10.1007/s43832-024-00178-7 2. Gustafson C. et al. "Aquifer systems extending far offshore on the U.S. Atlantic margin", Scientific Reports, 2019, nowiki>https://doi.org/10.1038/s41598-019-44611-7