Кіпу

Кіпу́ ( та  — «вузол», «зав'язувати вузли», «рахунок») — прадавня мнемонічна й рахункова система (у зв'язці з рахунковим пристроєм юпаною) інків і їх попередників в Андах, своєрідна писемність (3000 років до н. е. — XVIII ст. н. е.Churín: Cajatambo; 17 marzo 1725. Archivo Arzobispal de Lima. Legajo VI, N.° 10.): являє собою складні мотузкові сплетіння й вузлики, виготовлені з вовни південноамериканських верблюдових (альпаки та лами) або з бавовни. Фактично, кіпу — це третій різновид передачі мови, тобто не усно чи письмово, а за допомогою тактильних відчуттів і візуального сприйняття. У кіпу може бути від декількох звисаючих ниток до 2000. Вона використовувалася для передачі повідомлень посильними-«часкі» спеціально прокладеними імперськими дорогами, а також у найрізноманітніших аспектах суспільного життя (як календар, топографічна система, для фіксації податків і законів тощо). Хосе де Акоста — один з іспанських хроністів — писав, що «уся імперія інків управлялася за допомогою кіпу»Милослав Стингл. Государство инков. Слава и смерть «сыновей Солнца». — М.: Прогресс, 1986, стр. 188 і ніхто не міг уникнути тих, хто проводив підрахунки за допомогою вузлівCarlos Radicati di Primeglio, Gary Urton. Estudios sobre los quipus. Lima, UNMSM, 2006, p.100. За легендою вважається, що кіпу запровадив Ільа, мудрець часів інки Майта Капака.

Найдавніше прото-кіпу (що складається з 12 звисаючих ниток, деякі з вузликами, і обмотані навколо паличок) виявлено при розкопках герметичної кімнати однієї з великих пірамід на археологічному об'єкті Караль (долина Супі) археологом Рут Мартою Шейді Соліс (Ruth Martha Shady Solís), датується воно за стратиграфічним шаром приблизно 3000 роком до н. е., у зв'язку із чим може вважатися одним із найдавніших (після шумерського клинопису і єгипетських ієрогліфів) засобів комунікації людства.. До цієї знахідки найстаріше кіпу радіовуглецевим аналізом датували 779—981 роками н. е. Настільки великий проміжок між цими датами поки не знайшов пояснення в істориків.http://www.nytimes.com/2016/01/03/world/americas/untangling-an-accounting-tool-and-an-ancient-incan-mystery.html Кіпу Quipu New York Times

Перша згадка про кіпу знаходиться в листі Ернандо Пісарро до Королівської аудієнції Санто-Домінго (листопад 1533 року, де конкістадор пише, що «вони рахували за допомогою вузлів на декількох мотузках» і що «є в індіанців сховища дров і маїсу, і всього іншого, і підраховують вони за допомогою вузлів на своїх мотузках те, що кожен касік приніс», і він же першим помітив, що кіпу використовувалося для обліку витрат і доходів; з кіпу він зіткнувся під час свого походу за скарбами храму Пачакамак, що склали частину викупу Атауальпи.

В 1923 році американський історик Леслі Леланд Локк у своїй книзі «The ancient quipu» зумів довести, що вузликові сплетення інків — дійсно писемністьLeslie Leland Locke. The ancient quipu, or Peruvian knot record. — New York: The American Museum of Natural History, 1923.. 2006 року американський дослідник Гері Ертон виявив також, що у вузликах закладений якийсь код, найбільше схожий на двійкову систему — 128 варіацій або 27.

В грудні 2017 року дослідники з Гарвардського університету — студент Манні Медрано спільно із Гері Ертоном — наблизилися до дешифрування кіпу, знайшовши перший важливий ключ. Виявилося, що частина лексичної інформації кодувалася кольором. Так, різними кольорами позначалися імена мешканців, що потрапляли до списків оподатковуваних. Наприклад, інформація про 9 Феліпів позначалися нитками одного кольору, а всі нитки про всіх Хосе — іншим кольором (йдеться вже про кіпу колоніального часу, коли іспанці робили паралельні звіти).

Кіпу уперше в історії людства використовувалося для застосування такого способу ведення бухгалтерського обліку як подвійний запис.

Місця зберігання кіпу

За даними Quipu Database Project, створеного гарвардським професором Гері Ертоном і його колегою Керрі Брезайн, 751 кіпу (2/3 з яких класифіковані як такі, що мають числову структуру) розкидані в усьому світі: від Європи до Північної й Південної Америки. Більшість знаходиться в музеях за межами андійських країн, однак деякі перебувають у рідних місцях на опікуванні нащадків своїх творців.

Найбільша колекція кіпу зберігається в Західній Європі в Етнологічному музеї у Берліні (Німеччина). Вона включає 298 кіпу. Наступну за розміром колекцію в Європі можна побачити в Земельному етнологічному музеї в Мюнхені. Декілька колекцій знаходиться у Перу: в Пачакамакі (El Museo de Sitio de Pachacamac), в Національному музеї археології, антропології й історії Перу (Museo Nacional de Arqueologia, Antropologia e Historia) в Лімі і у Центрі Малькі (Centro Mallqui) у Леймебамбі. Колекції кожного з цих музеїв містять по 32-35 кіпу. Менші колекції кіпу у Перу: храм Museo Radicati (Ліма) — 26 кіпу, Museo de Ica — 25, Museo Puruchuco і ATE — 23 кіпу. У той же час, місцеві родові колекції кіпу не включені в цю базу даних, їхня кількість невідома. Одна із найбільших приватних колекцій (263 одиниці) зберігається в жителів селища Рапас (Перу), в 1994 році вона була досліджена Френком Саломоном (Університет Вісконсин-Медісон, США). Відділ антропології й археології Університету Каліфорнії в Санта-Барбарі також зберігає одне кіпу.

Дослідний центр

Основним дослідним центром з питань кіпу є — Khipu Database Project. Центр очолює професор департаменту Археології Гарвардського університету Гері Ертон. Адмініструванням бази даних кіпу займається Керрі Дж. Брезайн (Carrie Brezine).

Проблеми зберігання кіпу

Зберігання кіпу вимагає застосування методики, яка дозволить експонату існувати якнайдовше з якнайменшими втратами. У музеях, архівах і спеціальних колекціях кіпу зберігають так само, як і звичайні текстильні вироби. Кіпу зроблені з волокон на основі білкових матеріалів: шерсті верблюдових або із целюлози (бавовна). Звисаючі нитки кіпу часто виготовлялися зі «складної системи зав'язаних вузлами ниток, пофарбованих у різні кольори, значення яких було відоме чиновникам»Bingham Hiram III. Lost City of the Incas, The Story of Machu Picchu and its Builders’. — New York, 1948, Duell, Sloan & Pearce.. Збереження кольору, натурального або штучного, є проблемою, яка не може бути повністю вирішена — поступова зміна кольору вже відбулася й може призвести до подальшого псування волокон. Кольори темніють від осідання пилу, так само як і від певних фарб і протравлень. Кіпу були знайдені з різними прикрасами (наприклад, з мушлями тварин), приєднаними до шнурів, і ці нетекстильні матеріали можуть створювати додаткові труднощі при зберіганні.

Увесь текстильний матеріал піддається негативному впливу ультрафіолетового світла. Яскравість кольорів і міцність матеріалу поступово знижуються. Температура, вологість і освітлення контролюються автоматично системою HVAC. Відносна вологість повинна становити 60 % або нижче, температура повинна бути низькою. Висока температура може збільшити крихкість і призвести до погіршення волокон кіпу. Високий рівень вологості може викликати небажані умови для збереження білка в матеріалі кіпу. Як і із усякою тканиною, прохолодні, чисті, сухі й темні умови є найбільш відповідними. Коли кіпу демонструється в експозиціях, також створюється спеціальне середовище. Кіпу також перевіряються на наявність комах і їхніх личинок.

Кіпу зберігається горизонтально на панелях, покритих нейтральним за кислотністю папером, щоб запобігти потенційному кислотному ушкодженню. Посилена обробка кіпу може також збільшити ризик подальшого ушкодження. Волокна можуть бути ушкоджені при терті між собою або при прикладенні їх до стрижнів під власною вагою, якщо їх підвісити у вертикальному положенніPiechota Dennis. Storage Containerization Archaeological Textile Collections. // Journal of the American Institute for Conservation. — 1978, vol.18, p. 10—18. Коли Гері Ертона, професора антропології в Гарварді запитали, «вони тендітні [кіпу]?». Він відповів, «деякі з них — так: ви не можете доторкнутися до них — інакше вони зламаються або перетворяться в пил. Багато з них збереглися добре, і їх можна вивчати, не наносячи пошкоджень. Звичайно, завжди, коли доторкаєшся до такої прадавньої тканини, як ця, — трохи її ушкоджуєш, але ці нитки, загалом, досить довго зберігаються».

Рут Шейді, перуанський археолог, виявила кіпу у прибережному місті Караль, якому, як думають, приблизно 5000 років. Було виявлено досить добре збережене кіпу із «коричневими бавовняними нитками, накрученими навколо тонких стрижнів», разом з «рядом пожертвувань, включаючи таємничі мотки волокна різних розмірів, обгорнених у тенета, і прадавні кошики з очерету. Купи сирої бавовни — усе ще розпатланого й утримуючого насіння, хоча й перетвореного в брудний коричневий колір століттями, — і нитки змотаної в клубок вати» були також знайдені добре збереженими. Причиною настільки гарного збереження кіпу й інших експонатів може бути посушливий клімат Караля.

Сучасний стан кіпу

Приблизно 15 або 20 кіпу — не збережених — згадано в іспанських колоніальних документах. Ніякого співвіднесення (кореляції) між збереженими й згаданими в іспанських хроністів кіпу не вдалося встановити. Проте, примітивне використання кіпу продовжувало вестися в перуанській гірській місцевості й після іспанського завоювання інків. Деякі історики вірять, що тільки кіпукамайоки, що створювали певні кіпу, їх же могли й прочитати. Якщо це так, то кіпу не можна вважати формою писемності, а скоріше мнемонічним пристроєм. Багато істориків, однак, робили спроби дешифрувати кіпу, оскільки, якщо б довідатись про інкську версію історії, це дозволило б по-іншому глянути на минуле інків.

В 1994 році Френк Саломон (Frank Salomon) провів дослідження в перуанському селі Тупікоча (Tupicocha), де кіпу усе ще є важливою частиною суспільного життя села. На 1994 рік це було єдине село, де кіпу зі структурою, подібною на доколумбове кіпу, усе ще використовувалися для офіційного місцевого управлінського ведення записів, і в ролі суспільних функцій у місцевому органі влади, хоча сільські жителі не зв'язували свої кіпу із артефактами інківSalomon, 2004. Численні й різноманітні кіпу в 2005 році в селищі Рапас (Перу) були досліджені Френком Саломоном. У Перу у віддаленому селищі Куспон у регіоні Анкаш 12 вересня 2009 року було проведене інтерв'ювання складачки кіпу, жінки з іменем Грегорія «Лікуна» Рівера, так званої «останньої кіпукамайок»; було встановлено, що вона робила кіпу тільки у випадку смерті односельчан. Показане нею кіпу було довжиною в кілька метрів з безліччю (схоже, однакових) вузлів і складалося із блакитних і білих ниток. Призначення цього кіпу було ритуальне: ним обв'язували покійного у вигляді пояса навколо талії для того, щоб «він захистив померлого на шляху мертвих при переході в інший світ». Значення кольору в даному кіпу, якщо використовувати список відповідностей Антоніо де ла Каланчі, може означати «[загробний] світ на небесах»: оскільки блакитний колір означав «Бог, що живе в блакитнім небі», а білий колір — «мир».

Історія вивчення кіпу