Під час сучасних спостережнень зафіксовано численні зіткнення з Юпітером, найзначнішим з яких було зіткнення комети Шумейкерів — Леві 9 1994 року. Через те що Юпітер є найбільшою планетою в Сонячній системі, він має велику сферу гравітаційного впливу, область навколо планети, де за сприятливих умов може відбутися захоплення астероїда.

Юпітер здатний часто захоплювати комети, які обертаються навколо Сонця; такі комети виходять на нестабільні орбіти навколо планети, які мають високу еліптичну орбіту та схильні до пертурбації сонячною гравітацією. У той час як деякі з них зрештою повертаються на геліоцентричну орбіту, інші врізаються в планету або рідше стають одними з її супутників .

Крім фактора маси, відносна близькість Юпітера до внутрішньої частини Сонячної системи дозволяє йому впливати на розподіл там малих тіл. Динамічні дослідження показали, що присутність Юпітера має тенденцію до зменшення частоти зіткнень із Землею об’єктів, що надходять із хмари Оорта одночасно збільшуючи кількість зіткнень астероїдів і короткоперіодичних комет.

З цих причин Юпітер має найвищу частоту зіткнень з усіх планет Сонячної системи. За оцінками досліджень 2018 року встановлено, що на рік від 10 до 65 ударів метеороїдів діаметром від 5 до 20 метрів може спостерігатися на планеті. Раз на кожні 2–12 років відбувається зіткнення з більшими об'єктами, які можуть залишати видимий слід на кілька тижнів. Навіть більші об’єкти стикаються з Юпітером кожні 6–30 років. Дослідження 2009 року показують, що частота ударів об’єкта діаметром від 0,5–1 км раз становить 50–350 років. За оцінками досліджень 1997 року комети діаметром в 0,3 км стикаються з Юпітером раз на приблизно 500 років, а комети діаметром в 1,6 км – кожні 6000 років.

Загальні характеристики

Юпітер — газовий гігант. На ньому немає твердої поверхні. Найнижчий шар атмосфери, тропосфера, поступово переходить у внутрішні шари планети. Удари комет та астероїдів породжують поля уламків, які поступово маскуються під дією вітрів, і значення яких залежить від розміру впавшого тіла. Щоб вивчати ці впливи необхідне безпосереднє і майже негайне спостереження за подією або явищами, пов'язаними з ними.

Покриті кратерами поверхні великих супутників Юпітера містять інформацію про найдавніші епохи. Зокрема, відкриття місіями «Вояджер» тринадцяти ланцюжків кратерів на Каллісто і трьох на Ганімеді, а також докази зіткнення з кометою Шумейкерів — Леві 9 надають переконливі докази давньої фрагментації комет та їхніх зіткнень з Юпітером і його супутниками. У той час як ланцюжки кратерів, що спостерігаються на Місяці, часто випромінюють великі кратери і, як прийнято вважати, були створені вторинними ударами матеріалу, викинутого в результаті основного зіткнення. Ті що присутні на супутниках Юпітера, не пов'язані з основним кратером, і, ймовірно, вони були створені в результаті зіткнення серії кометних фрагментів.

Перші докази зіткнень з Юпітером були знайдені в 17 столітті. Японський астроном-аматор Іші Табе виявив серед кореспонденції спостережень Джованні Кассіні кілька малюнків, на яких зображено темну пляму, що з'явилася на Юпітері 5 грудня 1690 року, і простежено її еволюцію протягом 18 днів. Ця знахідка може бути доказом того, що спостереження зіткнення з Юпітером передувало зіткненню з кометою Шумейкерів — Леві 9.

Ударні події +Визначні зіткнення з ЮпітеромЗіткненняДата (UTC)Приблизний розмір (м)Широта (°)Довгота (°)Відкривач(і)Листопад 20232023/11/15 12:41невідомоневідомоневідомоКуніхіко СузукіСерпень 20232023/08/28 16:45невідомо +45128OASES Survey PONCOTS SurveyЖовтень 20212021/10/15 13:24невідомо +20201Ко АрімацуВересень 20212021/09/13 22:39:30невідомо−5.5105.7Жозе Луїс ПерейраКвітень 20202020/04/101-4невідомоневідомоКоманда JunoСерпень 20192019/08/07 04:07невідомоневідомоневідомоІтан ЧаппелТравень 20172017/05/26 19:2512 +51невідомоСовер ПедрангелуБерезень 20162016/03/17 00:18:3315невідомоневідомоДжон МаккінВересень 20122012/09/10 11:35:0030 +2345Ден ПетерсонСерпень 20102010/08/20 18:22:1210 +11невідомоМасаюкі Тачікава Аокі КадзуоЧервень 20102010/06/03 20:31:2013невідомоневідомоЕнтоні ВесліЛипень 20092009/07/19 13:30200–500−5755Ентоні ВесліЛипень 1994, комета Шумейкерів — Леві 91994/07/16 20:13:16 – 1994/07/22 08:06:161800варіюється для кожного фрагментаКеролін Шумейкер Юджин Шумейкер Девід ЛевіБерезень 19791979/03/05 17:45:24невідомоневідомоневідомоКоманда «Вояджера»

Ударна подія 1979 року Падіння метеороїда на Юпітер вперше зафіксовано 5 березня 1979 року о 17:45:24 UTC космічним апаратом «Вояджер-1», який надав дані про швидке мерехтіння світла в атмосфері планети. Вчені підрахували, що маса метеороїда становила близько 11 кг.

Ударні події 1994 року

16 липня 1994 року перший фрагмент комети Шумейкеров-Леві 9, яка розпалася за два роки до цього, врізався в атмосферу Юпітера. Подія була передбачена заздалегідь, тому її спостерігали за допомогою наземних телескопів і кількох космічних обсерваторій, зокрема космічного телескопа «Габбл», рентгенівської обсерваторії ROSAT, обсерваторії Кека і космічного апарата «Галілео», який тоді прямував до Юпітера, прибуття якого було заплановане на 1995 рік. Зіткнення на час події відбулося на прихованому від Землі боці Юпітера. «Галілео», який тоді перебував на відстані 1,6 а.о. (240 млн км) від планети, зміг зафіксувати зіткнення, коли воно відбувалося. Швидке обертання Юпітера призвело до того, що місця зіткнення потрапили в поле зору земних спостерігачів через кілька хвилин після зіткнення.

Два інших космічних зонди спостерігали за зіткненням: космічний апарат «Улісс», в першу чергу призначений для спостережень за Сонцем, був спрямований на Юпітер зі свого місця розташування на відстані 2,6 а.о. (390 млн. км), а «Вояджер-2», який тоді знаходився на відстані 44 а.о. (6,6 млрд. км) від Юпітера, був запрограмований шукати радіовипромінювання в діапазоні 1-390 кГц і проводити спостереження за допомогою свого ультрафіолетового спектрометра.

Астроном Іан Морісон описав ці зіткнення наступним чином:

Перше зіткнення відбулося о 20:13 UTC 16 липня 1994 року, коли фрагмент А ядра [комети] врізався в південну півкулю Юпітера зі швидкістю близько 60 км/с. Інструменти на «Галілео» виявили вогняно-яскравий метеор, який досягав пікової температури близько 24 000 K (23 700 °C), порівняно з типовою температурою вершини хмар Юпітера близько 130 K (-143 °C). Потім вона розширилася і швидко охолола до температури близько 1 500 K (1 230 °C). Шлейф від вогняно-яскравого метеора швидко досяг висоти понад 3 000 км і був помічений HST.Через кілька хвилин після виявлення метеора «Галілео» зафіксував поновлення нагрівання, яке, ймовірно, було спричинене падінням викинутого матеріалу назад на планету. Наземні спостерігачі виявили метеор, що піднімалася над кінцівкою планети незабаром після першого зіткнення.

Незважаючи на опубліковані прогнози, астрономи не очікували побачити метеори від зіткнень і не знали, наскільки видимими з Землі будуть атмосферні ефекти від зіткнень. Спостерігачі побачили величезну темну пляму, що з'явилася після першого зіткнення. Цю пляму було видно із Землі. Ця і наступні темні плями були помітно асиметричними, утворюючи форми півмісяців у напрямку зіткнення. Важалося, що вони були спричинені уламками від зіткнень.

Протягом наступних шести днів спостерігався 21 окремий удар, найбільший з яких стався 18 липня о 07:33 UTC. Тоді фрагмент G зіткнувся з Юпітером. Це зіткнення створило велику темну пляму розміром понад 12 000 км - майже один діаметр Землі - і, за оцінками, вивільнило енергію, еквівалентну шести мільйонам мегатонн у тротиловому еквіваленті. 19 липня два удари з інтервалом у 12 годин створили сліди від падіння, подібні до тих, що залишив фрагмент G. Падіння продовжувалися до 22 липня, коли в планету врізався фрагмент W.

Ударна подія 2009 року 19 липня 2009 року астроном-аматор Ентоні Веслі відкрив нову чорну пляму розміром з Землю в південній півкулі Юпітера. Інфрачервоний аналіз показав, що вона була теплою, а спектроскопічні методи виявили аміак. Зіткнення досліджували за допомогою космічного телескопа НАСА «Габбл». За словами вчених, зіткнення було спричинене «крижаним об'єктом розміром від 500 до 1000 метрів або скелястим об'єктом розміром від 200 до 500 метрів»; в результаті зіткнення утворилося 4800-кілометрове поле уламків; дослідники відзначили, що воно було «темним у видимому і яскравим у спектральних лініях поглинання метану, і його можна було спостерігати протягом кількох місяців за допомогою аматорських телескопів і щонайменше шість місяців - за допомогою професійних телескопів».

Ударні події 2010 року 3 червня 2010 року два спостерігачі — Ентоні Веслі та Крістофер Го — відзняли спалах над атмосферою Юпітера, що, найімовірніше, було падінням нового, раніше не відомого тіла на Юпітер. Через добу після цієї події нові темні плями в атмосфері Юпітера не виявлені. Відразу було проведено спостереження на найбільших інструментах Гавайських островів (Gemini, Keck та IRTF) та заплановано спостереження на космічному телескопі «Габбл».

16 червня 2010 року НАСА опублікувало пресреліз, у якому повідомлялося, що на знімках, отриманих на космічному телескопі «Габбл» 7 червня 2010 року, не виявлено ознак падіння у верхніх шарах атмосфери Юпітера.

20 серпня 2010 року відбувся спалах над хмарним покривом Юпітера, який виявив японський астроном-аматор Масаюкі Татікава з префектури Кумамото на зробленому ним відеозаписі. Наступного дня після оголошення про цю подію знайшлося підтвердження від незалежного спостерігача Аоки Кадзуо — аматора астрономії з Токіо. Ймовірно, це могло бути падіння астероїда чи комети в атмосферу планети-гіганта. В області зіткнення не було виявлено уламкового поля, отже, падаюче тіло було невеликим.

Ударна подія 2012 року 10 вересня 2012 року об 11:35 UTC астроном-аматор Ден Петерсен, використовуючи 12-дюймовий телескоп Meade LX200, побачив на Юпітері вогняну кулю, яка тривала від однієї до двох секунд. Водночас Джордж Голл записував Юпітер за допомогою веб-камери на своєму 12-дюймовому телескопі Meade. Він зняв чотирисекундне відео зіткнення і виклав його в загальний доступ. Орієнтовне місце зіткнення на Юпітері становило 345° довготи і 2° широти. Планетолог Майкл Вонг оцінив, що вогняну кулю створив метеороїд діаметром менше 10 м. Кілька зіткнень такого розміру можуть відбуватися на Юпітері щороку. Зіткнення 2012 року було п'ятим за рахунком і четвертим за період між 2009 і 2012 роками. Воно було схожим на зіткненя 20 серпня 2010 року.

Ударні події 2016–2020 років 17 березня 2016 року Герріт Кернбауер за допомогою 8-дюймового (20 см) телескопа, який оперувався з f/15 в Медлінгу, Австрія, зафіксував ударну вогняну кулю на краю видимої частини Юпітера. Пізніше це повідомлення було підтверджено незалежним спостереженням аматора Джона Маккеона. Розмір об'єкта, що зіткнувся з Юпітером, оцінювався в діапазоні від 7 до 19 мSomething Just Slammed Into Jupiter https://gizmodo.com/ready-to-edit-something-just-slammed-into-jupiter-1767726856. На думку астрономів, у результаті зіткнення відбувся колосальний викид енергії, рівний 12,5 мегатонни в тротиловому еквіваленті.

26 травня 2017 року астроном-аматор Совер Педрангелу на Корсиці, Франція, спостерігав спалах на Юпітері. Про подію було оголошено наступного дня. Німецькі астрономи-аматори Томас Рісслер і Андре Флекштайн підтвердили її. Тіло, яке спричинило зіткнення, мало приблизний розмір від 4 до 10 м.

10 квітня 2020 року космічний апарат «Юнона» спостерігав на Юпітері вогняну кулю, яка відповідала падінню метеора розміром 1-4 метр. Це була перша вогняна куля, виявлена «Юноною». За оцінками дослідників, Юпітер зазнає приблизно 24 000 зіткнень такого розміру на рік - близько 2,7 на годину.

Ударні події 2021–2023 років