Рівнинні дощові ліси Сулавесі (ідентифікатор WWF: AA0123) — австралазійський екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований на Сулавесі та на сусідніх островах.
Географія Екорегіон рівнинних дощових лісів Сулавесі охоплює більшу частину острова Сулавесі або Целебес, найсхіднішого в групі Великих Зондських островів. Сулавесі є четвертим за величиною островом в Індонезії та одинадцятим у світі. Від центральної частини острова відходять чотири великі півострови: Північний півострів або Мінахаса, , та . Ці півострови розділені трьома затоками: між Північним і Східним півостровами розташована затока Томіні, між Східним та Південно-Східним півостровами — затока , а між Південним та Південно-Східним півостровами — затока Боні. Окрім Сулавесі, екорегон також включає багато сусідніх островів, зокрема острови в затоці Томіні, острови і на сході, острови і на північному сході, острови Бутон і Муна на південному сході та острови на півдні.
З півночі Сулавесі омивається морем Сулавесі, з північного сходу — Молуккським морем, з південного сходу — морем Банда, з півдня — морем Флорес, а з південного заходу — Яванським морем. На захід від Сулавесі лежить Макасарська протока, яка відділяє його від Калімантану. Через цю протоку проходить лінія Воллеса, яка розділяє біогеографічні області Індомалаї та Австралазії. В часи останнього льодовикового періоду, коли рівень Світового океану був більш ніж на 100 м нижчим, ніж зараз, Калімантан разом з островами Суматра і Ява утворював єдиний великий масив суходолу, відомий як Сунда, який сполучався з материковою Азією. Натомість Сулавесі разом з сусідніми островами є частиною біогеографічного регіону Воллесії, який ніколи не сполучався ні з Азією, ні з Австралією. Його флора і фауна характеризуються поєднанням азійських та австралійських елементів, а також включають багато ендемічних видів, які еволюціонували в ізоляції.
Сулавесі має переважно гористий рельєф. Значна частина острова розташована на висоті понад 1000 м над рівнем моря і є частиною окремого екорегіону гірських дощових лісів Сулавесі. Найвищою вершиною острова є гора Рантемаріо заввишки 3478 м, розташована на півночі Південного півострова. Острови Сангіхе також гористі, їх найвищими вершинами є діючі вулкани заввишки 1827 м та Аву заввишки 1320 м. Натомість острови Талауд переважно низинні, а острови Сулу горбисті. Лише на острові Таліабу, найбільшому в архіпелазі Сула, є гори, що підіймаються вище 800 м над рівнем моря.
Сулавесі має складну геологічну будову. Захід та схід острова утворюють дві геологічні провінції, розділені розломом , який тягнеться від міста Палу до затоки Боні. Третя геологічна провінція складається з регіону Токала на Південно-Східному півострові та островів Банггаї, Бутон і Сула. Східний та Західний Сулавесі зіткнулися приблизно 13-19 мільйонів років тому, що призвело до оголення . Тектонічні рухи, які спричинили зіткнення, все ще діють, і наразі Сулавесі розривається на частини. На острові зустрічаються різноманітні гірські породи: стародавні офіоліти, мезозойські осадові породи, третинні осадові і магматичні породи, а також четвертинні вулканічні та осадові породи. На Північному півострові Сулавесі розташовані діючі вулкани.
Клімат На більшій частині екорегіону переважає екваторіальний клімат (Af за класифікацією кліматів Кеппена), а у деяких районах на крайньому півдні і сходу регіону — мусонний клімат (Am за класифікацією Кеппена). У деяких частинах екорегіону середньорічна кількість опадів може досягати 2000 мм, однак на півдні островів Бутон і Муна вона становить лише 200 мм.
Флора В межах екорегіону зустрічаються різноманітні лісові угруповання, переважно вічнозелені та напіввічнозелені дощові ліси, а також мусонні ліси на краю Південно-Східного півострова та невеликі ділянки і . Унікальні рослинні угруповання зустрічаються в районах, де переважають вапнякові та ультраосновні ґрунти.
Основними рослинними угрупованнями екорегіону є дощові ліси. На відміну від дощових лісів Суматри та Калімантану, у цих лісах не домінують представники родини діптерокарпових (Dipterocarpaceae), яких тут зустрічається лише 7 видів (порівняно з 267 і 106 видами на Калімантані та Суматрі відповідно). До цих видів належать (Anisoptera costata), (Hopea celebica), (Hopea gregaria), (Anthoshorea assamica), (Vatica rassak) та (Vatica flavovirens). Серед інших дерев, що зустрічаються в рівнинних дощових лісіах Сулавесі, слід відзначити хурму (Diospyros spp.), яка утворює густі скупчення, та різноманітні пальми, зокрема (Oncosperma horridum), (Licuala celebica), (Saribus rotundifolius) та різні види (Pinanga spp.), арек (Areca spp.) і (Caryota spp.).
Найбільший масив торф'яно-болотних лісів Сулавесі росте на болоті , за 100 км на захід від Кендарі. У цьому лісі домінують (Callicarpa paloensis), (Premna serratifolia), сагові пальми (Metroxylon sagu), (Pholidocarpus ihur), колючі онкосперми (Oncosperma horridum), (Corypha utan), (Casuarina junghuhniana), а також різні види (Eugenia spp.), лікуал (Licuala spp.) та (Arenga spp.). В підліску цих лісів зустрічаються осоки, зокрема різні види (Scleria spp.), а також пандани (Pandanus spp.), які виростають до 5 м заввишки, два види ротангових пальм та епіфітні папороті з роду .
Прісноводні заболочені ліси Сулавесі характеризуються трав'янистими ділянками поблизу відкритої води, пальмовими та пандановими гаями, що ростуть на твердішому ґрунті, та великим різноманіттям непентесів (Nepenthes spp.) — хижих глечикоподібних рослин. У долині Сопу, розташованій на північний схід від озера та гори , росте великий масив прирічкових заболочених лісів, у яких переважають високі райдужні евкаліпти (Eucalyptus deglupta).
На півдні Сулавесі зустрічаються великі вапнякові ділянки, де трапляються різноманітні карстові форми рельєфу. Серед вапнякових ділянок, які характеризуються неглибокими ґрунтами з високим вмістом кальцію та стрімкими схилами, які легко розмиваються, зустрічаються особливі рослинні угруповання, які вирізняються низьким видовим різноманіттям серед дерев. Ці угруповання підтримують популяції ендемічних равликів та рідкісних (Graphium androcles).
Особливі рослинні угруповання, які характеризуються високим рівнем флористичного ендемізму, також зустрічаються у місцевостях, де переважають малородючі ґрунти, що утворилися з серпентинітових або перидотитових ультраосновних порід. Серед рослин, що зростають у цих лісах, слід відзначити сулавеську хопею (Hopea celebica), сулавеське каурі (Agathis dammara), різні види метросідеросів (Metrosideros spp.) і (Calophyllum spp.), а також різноманітних представників родин Бурзерові (Burseraceae) та Сапотові (Sapotaceae). У нижньому та середньому ярусі цих лісів зустрічаються різні види євгеній (Eugenia spp.) та метросідеросів (Metrosideros spp.), а також ендемічні (Kjellbergiodendron celebicum) з родини Миртові (Myrtaceae).
Загалом флора екорегіону характеризується високим різноманіттям та рівнем ендемізму. Вона тісно пов'язана з флорою Філіппін, Яви, Молуккських та Малих Зондських островів. Рівнинні ліси Сулавесі демонструють спорідненість з лісами Нової Гвінеї, тоді як гірські ліси більш тісно пов’язані з Калімантаном.
Фауна В межах екорегіону зустрічаються 104 види ссавців, з яких 29 видів є ендемічними або майже ендемічними. Серед великих ссавців, поширених в регіоні, слід відзначити сулавеську свиню (Sus celebensis) та три види бабірус — ендемічних для Сулавесі та сусідніх островів свиней, які вирізняються характерними вигнутими іклами. Ендемічні сулавеські свині живуть в низинних і заболочених лісах на більшій частині Сулавесі, окрім південного заходу. Сулавеські бабіруси (Babyrousa celebensis) мешкають як в рівнинних, так і в гірських дощових лісах на півночі і в центрі Сулавесі, тогіанські бабіруси (Babyrousa togeanensis) є ендеміками Тогіанських островів, розташованих у затоці Томіні, а майже ендемічні (Babyrousa babyrussa) зустрічаються на островах і Таліабу в групі островів Сула. Серед інших великих ендемічних ссавців, поширених в лісах екорегіону, слід відзначити низинного аноа (Bubalus depressicornis) — карликового буйвола, висота якого становить лише 90 см, та сулавеського замбара (Rusa timorensis macassaricus) — підвида яванського замбара, предки якого, можливо, були завезені на Сулавесі з Сундаленду в давнину.
На Сулавесі та сусідніх островах зустрічається багато ендемічних приматів — макак та довгоп'ятів. Чубаті макаки (Macaca nigra), чорняві макаки (Macaca nigrescens) та макаки Хека (Macaca hecki) зустрічаються на півострові Мінахаса, чорні макаки (Macaca maura) — на Південному півострові, темноногі макаки (Macaca ochreata) — на Південно-Східному півострові та на островах Муна і Бутон, а тогіанські макаки (Macaca tonkeana) — в центральній частині Сулавесі, на Східному півострові та на Тогіанських островах. Більшість макак зустрічаються як в рівнинних, так і в гірських дощових лісах Сулавесі. Довгоп'яти Гурскі (Tarsius spectrumgurskyae), довгоп'яти Джатни (Tarsius supriatnai) та довгоп'яти Воллеса (Tarsius wallacei) зустрічаються на півострові Мінахаса, (Tarsius fuscus) — на Південному півострові, (Tarsius tarsier) — на Південно-Східному півострові та на сусідніх островах Муна, Бутон, і Селаяр, (Tarsius dentatus) та ларіанзькі довгоп'яти (Tarsius lariang) — в центральній частині Сулавесі, довгоп'яти Німіца (Tarsius niemitzi) — на островах Тогіан, (Tarsius pelengensis) — на островах Банггаї, а (Tarsius sangirensis) та сіауські довгоп'яти (Tarsius tumpara) — на островах та в архіпелазі Сангіхе. Більшість сулавеських довгоп'ятів є ендеміками низинних дощових лісів і зустрічаються на висоті до 1100 м над рівнем моря.
Більшість ссавців Сулавесі, зокрема свині, бабіруси, макаки та довгоп'яти, мають азійське походження. Однак в екорегіоні також зустрічаються чотири ендемічні види сумчастих ссавців австралійського походження: (Ailurops ursinus) та (Strigocuscus celebensis), які живуть в рівнинних дощових лісах на Сулавесі і сусідніх островах, (Ailurops melanotis), які є ендеміками острова в архіпелазі Талауд, та (Strigocuscus pelengensis), які живуть на островах Пеленг і .
На Сулавесі та сусідніх островах зустрічається багато кажанів, криланів та дрібних гризунів. Серед них ендеміками екорегіону є сулавеські голоспинні крилани (Dobsonia exoleta), дрібнозубі крилани (Neopteryx frosti), талаудські крилани (Acerodon humilis), сангірські білки (Prosciurillus rosenbergii), сулавеські пацюки (Taeromys celebensis), сулавеські лісові пацюки (Taeromys punicans), тондадські пацюки (Taeromys taerae), сулайські пацюки (Rattus elaphinus), пелензькі пацюки (Rattus koopmani), таліабуйські пацюки (Rattus taliabuensis), пацюки Бонтейна (Rattus bontanus), колючі щури Хеллвальда (Maxomys hellwaldii), північносулавеські колючі щури (Echiothrix leucura), короткохвості талаудські щури (Melomys caurinus), мінахаські миші (Haeromys minahassae), маргаритомиші Беккарі (Margaretamys beccarii) тощо.
Серед інших ссавців, поширених в екорегіоні, слід відзначити майже ендемічних сулавеських пальмових цивет (Macrogalidia musschenbroekii), сулавеських білозубок (Crocidura lea), сулавеських малих білозубок (Crocidura levicula), довготілих білозубок (Crocidura elongata), сулавеських велетенських білок (Rubrisciurus rubriventer), сулавеських карликових білок (Prosciurillus murinus), жовтохвостих пацюків (Rattus xanthurus), чубатих листоносів (Hipposideros inexpectatus), мінахаських нетопирів (Pipistrellus minahassae), сулавеських криланів (Acerodon celebensis) та сулавеських розетусів (Pilonycteris celebensis).