А́льбрехт Дю́рер (, 21 травня 1471 — 6 квітня 1528) — німецький художник, графік, теоретик мистецтва та математик доби Відродження. Одний з найвизначніших майстрів західноєвропейського мистецтва. Створював вівтарні картини, портрети, гравюри (рити́ни), екслібриси.
Біографія
Ранні роки, 1471—1490 Альбрехт Дюрер народився в Нюрнберзі. Його батько, Альбрехт Дюрер старший, був вихідцем з Угорщини й після навчання в Баварії одружився з дочкою одного з бюргерів. Альбрехт став третьою дитиною в сім'ї Дюрерів, яка після його народження поповнилася ще на п'ятнадцять дітей. Поповнення родини на 15 дітей не принесло родині щастя. Майже всі діти померли, залишились троє.
На формування майбутнього художника дуже вплинув його батько, який володів майстернею по роботі зі сріблом. Помітивши потяг сина до навчання, він віддав його до школи, де Альбрехт швидко й легко навчився читати й писати. Після школи Дюрер-молодший вчився батьківського ремесла в цеху. Водночас із цією роботою Альбрехт малював, але таємно від батька, бо вважав, що той заборонить йому надалі розвивати це захоплення. Одначе, коли батько все-таки помітив потяг хлопця до малювання, він навпаки підтримав сина й пішов з ним до відомого в Нюрнберзі художника і скульптора Міхаеля Вольгемута, який, переглянувши Альбрехтові роботи, погодився вчити його образотворчого мистецтва. Вольгемутова наука виявилася, хоч і складною, проте дуже корисною для Дюрера. Через три роки Дюрер поїхав у свою першу навчальну подорож містами Верхнього Рейну, що тривала від 1490 до 1494 року. Ця подорож була обов'язковою, щоб отримати звання майстра.
Подорож у Кольмар та одруження, 1490—1494 Сподіваючись удосконалюватись у техніці гравюри на металі, Дюрер вирушив до Кольмара і планував узяти там уроки у Мартина Шонгауера, але не застав його в живих. Проте знайомство з його дітьми допомогло Альбрехтові ліпше зрозуміти Шонгауерову творчу спадщину. Подорожуючи далі, в 1492 році Дюрер приїхав до Базеля, де створив 250 ілюстрацій до книжок, надрукованих у цьому місті.
Під час подорожі Альбрехт довідався, що батько без відома сина засватав йому наречену зі знатного роду банкірів та фінансових представників родини Медічі в Німеччині з посагом у 200 флоринів. На честь цієї події у 1493 році Дюрер написав «Автопортрет» (Лувр, Париж), щоб майбутні родичі змогли побачити його до весілля. Після одруження з Агнесою Фрай Дюрер більше не думав про заробіток і зміг повністю присвятити себе мистецтву.
Перша подорож до Італії, 1494—1495 Невдовзі після весілля Дюрер вирушив у чергову навчальну подорож тепер уже до Італії. Там він познайомився з новою епохою, яка на той час устигла розквітнути, але ще не досягла Німеччини, — Ренесансом. Більшу частину свого часу в Італії Дюрер провів у Венеції, де вивчав роботи майстрів епохи Відродження. Дюрер захопився Ренесансом, але зрозумів, що в Німеччині таке мистецтво не сприйматимуть через інший клімат і спосіб життя. Завдяки сприянню Вольгемута Дюрер вивчав гравіювання сухою голкою і дизайн ритин, тоді ще новий вид мистецької техніки, на основі робіт Мартина Шонгауера, найвідомішого в німецьких землях майстра гравюри другої половини XV ст.
Повернення до Нюрнберга, 1495—1505
Повернувшись з Італії у 1495 році, Дюрер відкрив у Нюрнберзі власну майстерню, обов'язковою вимогою для цього було одруження. У цей час він знайомиться з впливовим діячем Нюрнберга Віллібальдом Піркгаймером, що мав неабиякий вплив на гуманістичний світогляд Дюрера та став його меценатом і другом.
Впродовж наступних п'яти років його стиль розвивався, північні форми збагатилися італійським впливом. Найкращими за перші роки роботи майстерні художника були дереворити, здебільшого на релігійні мотиви (Apocalipsis cum figuris, 1498), проте зі світськими сценами. Дюрерові гравюри були більші за розміром, ніж більшість німецьких дереворитів до нього, складніші й композиційно збалансованіші.
Видання Apocalipsis cum figuris одночасно латиною та німецькою мовою в Нюрнберзі в 1498 році принесла Дюреру славу та багатство, а також деяку свободу від системи меценатства, що, своєю чергою, дозволило йому обирати власні теми. Серія стала популярною, оскільки, в той час значна частина Європи очікувала можливого Страшного суду в 1500 році.
1502 року помер його батько, а 1514 року — матиAllen, L. Jessie. (1903) Albrecht Dürer, Methuen & co..
Крім дереворитів, Дюрер почав робити ритини. Спочатку вони були скромні, але незабаром створено низку яскравих і оригінальних творів із майстерно деталізованим тлом. Серед них «Блудний син» 1496 року, «Морське страхіття» 1498 року, «Немезис» 1502 року. Завдяки цим роботам Дюрер здобув славу серед митців основних мистецьких центрів Європи.
До Нюрнберга 1500 приїхав венеційський майстер Джакопо де Барбарі, з яким Дюрер познайомився ще у Венеції. Від нього Дюрер довідався чимало про нові тенденції: розвиток перспективи, вивчення анатомії та правильні пропорції людського тіла. Барбарі не розповів усього, що знав, тож Дюрер розпочав свої власні дослідження, які тривали все його життя. Збереглися рисунки, що свідчать про експериментування Дюрера з людськими пропорціями, результатом яких стала знаменита ритина 1504 року «Адам і Єва»Bartrum, 204 . Цитата з листа до секретаря електора Саксонії. Це єдина гравюра, підписана повним ім'ям художника.
Дюрер виконував значну кількість ескізів для картин і гравюр. Чимало з них збереглися, зокрема знамениті «Руки в молитві» (Альбертіна) — ескіз для зображення апостола у вівтарі. Він також далі малював акварелі, серед яких декілька натюрмортів та зображень тварин, зокрема «Зайчик» 1502 року та «Великий шматок дерну» 1503 року (обидва твори виставлено в Альбертіні).
Друга подорож до Італії, 1505—1507 Дюрер удруге вирушив до Італії 1505 року, на початку 1506 року прибув до Венеції та пробув там до 1507. В Італії Дюрер повернувся до малярства. Спочатку він виконав низку робіт темперою на лляному полотні. Серед цих робіт портрети й зображення для вівтарів, зокрема Паумгартнерський вівтар та «Поклоніння волхвів». На цей час гравюри Дюрера здобули популярність, і їх почали копіювати. У Венеції Дюрер отримав цінне замовлення від місцевої німецької громади для церкви Сан-Бартоломео — зображення для вівтаря «Поклоніння Діві» або «Учта в Трояндовому саду». Дюрер зобразив членів німецької комуни Венеції, але картина виконана під сильним італійським впливом. Згодом її придбав імператор Священної Римської імперії Рудольф II та забрав до Праги.
Нюрнберг, створення шедеврів, 1507—1520 Незважаючи на шанобливе ставлення до себе венеційців, Дюрер повернувся до Нюрнберга влітку 1507 року і працював у Німеччині до 1520 року. Його слава поширилася всією Європою, він підтримував дружні стосунки з більшістю видатних майстрів того часу, включно з Рафаелем, Джованні Белліні та, через Лоренцо ді Креді, з Леонардо да Вінчі.
Подорож до Нідерландів, 1520—1521 У липні 1520 року Дюрер вирушив у свою останню мандрівку в Нідерланди, щоб зустрітися з королем Карлом V, коронація якого мала відбутися в Аахені, й поновити пенсію, даровану йому Максиміліаном I. Разом із дружиною та її служницею Дюрер проплив Рейном до Кельна, а звідти до Антверпена, де його добре зустріли. В Антверпені Дюрер виконав велику кількість рисунків срібною голкою, крейдою й вугіллям. Крім відвідин коронації, він побував у Кельні (де мав нагоду побачити картини Штефана Лохнера), Неймегені, Гертогенбосі, Брюгге (Мадонна з немовлям Мікеланджело Буонарроті), Генті (вівтар роботи Яна ван Ейка) та у Зеландії.
Останні роки в Нюрнберзі, 1521—1528 Повернувшись у Нюрнберг Дюрер працював над кількома великими проєктами на теми розп'яття Христа та святої розмови, але жоден із них не був завершений. Можливо, так сталося через погіршення здоров'я, але, ймовірніше те, що тепер багато часу Дюрер став витрачати на написання теоретичних робіт, присвячених геометрії, перспективі, пропорціям людини та коней, а також фортифікації. Помер 6 квітня 1528 року на 56 році життя від малярії, на яку заразився під час подорожей до Італії.
Теоретичні праці Шановний добродій і друг! Досі в наших німецьких землях чимало талановитих юнаків, які присвятили себе мистецтву живопису, навчалися без будь-якої основи, тільки шляхом щоденної практики. Так виростали вони в невігластві, подібно дикому, непідрізаному дереву. Хоча деякі з них завдяки постійним вправам і досягали свободи руки, так, що вони виконували свої твори з силою, все ж вони діяли непродумано, слідуючи лише власній примсі. Коли ж тямущі живописці і справжні художники бачили такі непродумані твори, вони не без підстави сміялися над сліпотою цих людей, бо для справжнього розуму немає неприємнішого „видовища“, ніж фальш в картині, навіть якщо ця картина написана зі великим старанням. Єдиною ж причиною, чому такі живописці знаходили задоволення в своїх помилках, було те, що вони не вивчали науки виміру, без якої неможливо стати справжнім майстром, але це була провина їхніх учителів, які й самі не володіли такою наукою. Але так як вона є істинною основою всякої живопису, я вирішив викласти її початки та основи для всіх юнаків, які прагнуть знань, щоб вони, оволодівши мистецтвом вимірювання за допомогою циркуля і лінійки, могли б завдяки цьому пізнати і побачити своїми очима істину і щоб вони не тільки прагнули знань, але також могли досягти справжнього і повнішого розуміння.
Окрім видатних образотворчих робіт, Дюрер залишив низку значних праць з питань теорії живопису: трактати „Керівництво до вимірювання“ (1525) та „Чотири книги про пропорції“ (1528), фрагменти незакінченої праці „Книга про живопис“. Також збереглась праця „Настанови до укріплення міст, замків і фортець“, присвячена темі фортифікацій, та інші начерки. Теоретичні праці Дюрера перегукуються з працями іншого визначного художника доби Відродження, Леонардо да Вінчі, у порівнянні з якими мають більш прикладний характерМовчан В. С. Естетика. Навчальний посібник. — К.: Знання, 2011 . — 527 c..
Керівництво до вимірювання Трактат „Керівництво до вимірювання за допомогою циркуля та лінійки“ задумувався як практичний посібник для художників, але став також першим німецьким підручником з геометрії. В ньому Дюрер послідовно викладає основи геометрії, перспективи, торкається питань оптики, астрономії, розглядає архітектурні форми, розробляє теорію орнаменту. На початку автор зазначає, що навчання мистецтва живопису лише на основі повсякденної практики, без вивчення теорії, не здатне сформувати справжнього живописця, оскільки в такому разі він не спроможний діяти помірковано, тобто дотримуватися логіки предмета зображення, а натомість дослухається лише до власної примхи.