Мікела́нджело ді Франче́ско ді Не́рі ді Мініа́то дель Се́ра і Лодо́віко ді Леона́рдо ді Буонарро́ті Сімо́ні (, часто знаний як Мікеланджело або Мікелянджело; , Капрезе — , Рим) — італійський скульптор, художник, архітектор, поет та інженер. Його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва Відродження ще за життя самого майстра. Ромен Роллан писав про нього: «Нехай сам він був створений із цього пороху земного. Але із тліні спалахнув вогонь, що очищує все, — вогонь генія». Мікеланджело прожив майже 89 років, цілу епоху, від періоду Високого Відродження до початків Контрреформації. За цей період змінилося тринадцять Пап Римських — він виконував замовлення для дев'яти з них. Збереглося багато документів про його життя та творчість — свідчення сучасників, листи самого Мікеланджело, договори, його особисті й професійні записи. Мікеланджело також був першим представником західноєвропейського мистецтва, чия біографія була надрукована ще за його життя.
Серед найвідоміших його скульптурних робіт — «Давид», «Вакх», «П'єта», статуї «Мойсея», «Лії» та «Рахилі» для гробниці папи Юлія ІІ. Джорджо Вазарі, перший офіційний біограф Мікеланджело, писав, що «Давид» «перевищив славу всіх сучасних і античних статуй, грецьких і римських, будь-коли зроблених». Одним із наймонументальніших творів митця є фрески стелі Сікстинської капели, про які Гете сказав, що: «не побачивши Сікстинську капелу, важко собі наочно уявити те, що може зробити одна людина»«…Ohne die Sixtinische Kapelle gesehen zu haben, kann man sich keinen anschauenden Begriff machen, was ein Mensch vermag» () , а Вільям Дюрант писав, що у своїй єдності вони — «найбільше досягнення людини в історії живопису». Серед його архітектурних звершень — проєкт купола Собору Святого Петра, сходи бібліотеки Лауренціана, площа Кампідольо та інші. Дослідниками вважається, що мистецтво Мікеланджело — це мистецтво, що розпочинається і завершується зображенням людського тіла.
Життя та творчість
Дитячі роки Народився в селі Капрезе (провінція Ареццо), був другою дитиною в сім'ї. Його батько, Лодовіко (Людовіко) ді Леонардо Буонарроті Сімоні (), був на той час 169-им подестою. Упродовж кількох поколінь представники роду Буонарроті Сімоні були дрібними банкірами Флоренції, але Лодовіко не вдалося зберегти фінансовий стан банку, тому він час від часу займав державні посади. Відповідно до запису Лодовіко, який зберігають у музеї «Каза Буонарроті» (Флоренція), Мікеланджело народився «(…) в понеділок вранці, за 4 чи 5 годин до світанку». У цьому реєстрі також вказано, що хрестини відбулися 8 березня 1475 року в церкві Святого Івана в Капрезе (Сан Джованні ді Капрезе), й перелічено хрещених батьків: Хрещені батьки Мікеланджело Ім'я українською Ім'я італійською Примітки Дон Данієлло ді Сер Буонаґуїда Don Daniello di Ser Buonaguida із Флоренції, парафіяльний священник церкви Сан Джованні Дон Андреа ді … Don Andrea di …* з Поппі, священник з монастиря у Діччано () Джованні ді Наур'ї Giovanni di Naurii з Капрезе Якопо ді Франческо Jacopo di Francesco з Казуріо ()** Марко ді Джорджо Marco di Giorgio з Капрезе Джованні ді Б'яджо Giovanni di Biaggio з Капрезе Андреа ді Б'яджо Andrea di Biaggio з Капрезе Франческо ді Якопо дель Андуїно Francesco di Jacopo del Anduino** з Капрезе Сер Бартоломео ді Санті дель Лансе Ser Bartolomeo di Santi del Lanse** нотар* невідомо ** нерозбірливо Матір'ю Мікеланджело була Франческа ді Нері дель Мініато ді Сієна () . Через місяць після народження сина в Лодовіко закінчився термін перебування на посаді подести й сім'я повернулася до Флоренції, а хлопчика, оскільки у Франчески були проблеми зі здоров'ям, віддали годувальниці із села Сеттіньяно, недалеко від Флоренції. Там був розташований маєток Буонарроті (нині — «Вілла Мікеланджело»), а також невеликий кар'єр мармуру та ферма. Хлопчик жив у сім'ї годувальниці, дружини каменяра, й проводив багато часу біля кар'єру.
Вважається, що пізніше Мікеланджело, наче жартома, сказав Джорджо Вазарі, що:
Мікеланджело був другим сином Лодовіко. Фріц Ерпель наводить роки народження братів: Ліонардо () — 1473 р., Буонаррото () — 1477 р., Джовансімоне () — 1479 р. та Джізмондо () — 1481 р. Того ж року померла мати, а 1485 року, через чотири роки після її смерті, Лодовіко одружився вдруге. Мачухою Мікеланджело стала Лукреція Убальдіні. Незабаром Мікеланджело віддали до школи Франческо Ґалатеа да Урбіно () у Флоренції. Хлопець не виявляв особливого нахилу до навчання, а віддавав перевагу спілкуванню з митцями та перемальовуванню церковних ікон і фресок.
Відомо, що Лодовіко пишався своїм аристократичним походженням, адже рід Буонарроті-Сімоні претендував на кревну родинність із маркграфинею Матильдою Каносською, хоча й нема достатніх документальних відомостей для підтвердження цього. Асканіо Кондіві стверджував, що й сам Мікеланджело в це вірив, згадуючи про аристократичне походження роду у своїх листах до племінника Ліонардо. За Вільямом Воллесом, визначальним є те, щоWilliam E. Wallace, Michelangelo: The Artist, the Man, and his Times , Cambridge University Press :
Юність. Перші твори
У 1488 році тринадцятирічний Мікеланджело оголосив батькові, що продовжувати сімейну фінансову справу не має наміру, став учнем у майстерні братів Ґірландайо. Відра́зу батько був проти такої «неаристократичної» кар'єри, але невдовзі підписав контракт із Доменіко Ґірландайо, за яким останній зобов'язувався оплачувати роботу Мікеланджело. Тут хлопець отримав можливість ознайомитися із основними матеріалами та технікою, до цього ж періоду належать його олівцеві копії творів таких флорентійських художників як Джотто та Мазаччо; вже в цих копіях проявилося характерне для Мікеланджело скульптурне бачення форм. До цього ж періоду належить його картина «Муки Святого Антонія» (копія гравюри Мартіна Шонгауера).
Уже через рік Мікеланджело стає учнем Бертольдо ді Джованні, який був учнем Донателло. Його праця у саду скульптур Лоренцо Пишного, привернула увагу останнього, й у 1490 році хлопець оселився у палаці Медічі, залишаючись там до смерті Лоренцо (1492). Тут він познайомився та мав шанс спілкуватися із філософами Платонівської академії (Марсіліо Фічіно, Анджело Поліціано, Джованні Піко делла Мірандола та інші). Також він товаришував із Джованні (другий син Лоренцо, майбутній папа Лев Х) та Джуліо Медічі (позашлюбний син Джуліано Медічі, майбутній папа Климент VII). Серед його перших відомих скульптурних робіт — «Голова фавна» (мармур, не збереглась), рельєфи «Битва кентаврів» та «Мадонна біля сходів» (мармур, Каза Буонарроті, Флоренція). У 1492—1493 роках Мікеланджело працював над «Розп'яттям» (дерево, церква Санто-Спіріто, Флоренція).
Відомо, що у цей час П'єтро Торріджано деї Торріджані, який теж був учнем Бертольдо, посварившись із Мікеланджело, ударом в обличчя зламав носову кістку хлопцеві.
«Битва кентаврів»
Рельєф «Битва кентаврів» зображає сцену з грецького міфу про битву людей-лапітів із кентаврами, що напали на них під час весільного бенкету. Сюжет було запропоновано Анджело Поліціано; а його суть — перемога цивілізації над варварством. За міфом лапіти перемогли, проте в інтерпретації Мікеланджело результат битви не зовсім ясний і навіть не важливий. Ця скульптура виділяється тим, що це перша його робота різцем. На думку Еріка Шільяно, це — перша із завершених «незакінчених» (техніка «non finito») скульптур Мікеланджело.
Це також була остання робота Мікеланджело під патронатом Лоренцо Пишного.
«Розп'яття»
Дерев'яне Розп'яття було створено у 1492 (чи 1493) році, але вже після смерті Лоренцо. Саме в цей час Мікеланджело розпочав анатомічні штудії у лікарні при монастирі Санта Марія дель Санто-Спіріто (), що можна пов'язати із тим, що розіп'ятого Христа зображено оголеним. Деякий час Розп'яття зберігалося у музеї Каза Буонарроті, зараз — у церкві Санто-Спіріто. Авторство Мікеланджело не було безсумнівним, і дискусії точилися майже сорок років, але 2001 року воно підтвердилось дослідниками.
«Муки Святого Антонія»(бл. 1487-88)«Мадонна біля сходів»(бл. 1491)«Битва кентаврів»(бл. 1492)«Розп'яття»(1492-93)
Також цей період — період палких промов монаха Джироламо Савонароли, який погрожував Флоренції «кривавим мечем Господнім». Під цим впливом у 1491 році старший брат Мікеланджело, Ліонардо, приєднався до домініканців.
Лоренцо Пишний помер 9 квітня 1492 року. Мікеланджело, залишившись без покровителя, деякий час пожив із родиною, але 20 січня 1494 року він повернувся до палацу Медічі, уже під егіду старшого сина й спадкоємця Лоренцо Медічі — П'єро. До цього періоду також належить статуя «Геркулес» (мармур, не збереглася) та «Сніговий велетень». Замовлення останнього було ідеєю кардинала Бібб'єни, яку підтримав правитель П'єро. У романі Карела Шульца про це написано так:
Цей випадок згадується також у драматичній поемі Ліни Костенко «Сніг у Флоренції»:
У перекладі — «Давид із пращею, а я з луком. Мікеланджело». Існує багато трактувань цих слів митцяLeonard Barkan, Michelangelo: A Life on Paper , Princeton University Press, 2010 . За Ефросом — ці рядки мають метафоричне значення «щосили» (проводячи паралель із таким фразами італійською як «con l'arco della schiena» чи «con l'arco dell'osso»). І як Давид став до бою із Голіафом, так двадцятисемирічний Мікеланджело став до бою із брилою мармуру, яка мала стати «Давидом». Це можна також витлумачити як протиставлення сили та знарядь скульптора та його творіння, тобто інтелекту («лук») Мікеланджело-скульптора і фізичної сили Давида («праща»). Чарльз Сеймур () трактував «лук» як інструменти скульптораCharles Seymour, Michelangelo's David: a search for identity , University of Pittsburgh Press, 1967 .
«Мадонна Доні»
До цього ж часу належить єдина картина, безперечно намальована Мікеланджело, — тондо «Мадонна Доні» (Галерея Уффіці, Флоренція). Вважається, що замовлення на картину було приурочено до весілля флорентійських аристократів-торговців Аньоло Доні та Маддалени Строцці у 1504 році, хоча, невідомо чому саме торговець Доні замовив скульптору Мікеланджело намалювати картину, а той — погодився на цю пропозицію. Це також єдина його робота темперними фарбами, технологію роботи з якими він міг вивчити у Доменіко Ґірландайо.
Для цього твору характерне прагнення митця до передачі складних поз і до пластичного трактування форм людського тіла. Центральне місце відведено власне Святому сімейству — Мадонна схилилася управо, щоб узяти/підтримати немовля, яке сидить на коліні Йосипаd'Ancona, Mirella Levi (1968). The Doni Madonna by Michelangelo: An Iconographic Study . The Art Bulletin (Taylor & Francis), p. 45 . Завдяки використанню техніки «канджанте», фігури виглядають більш об'ємними й масивними. На задньому плані розташований Іван Хреститель та п'ять голих юнаків, можливо — грішників чи язичників.
«Битва при Кашині»
Можливо за участю Нікколо Макіавеллі, у ці ж роки був задуманий ще один великий державний проєкт: Леонардо да Вінчі та Мікеланджело було доручено створити дві величезні фрески для залу Великої Ради (Сеньйорії) у Палаццо Веккйо на тему історичних перемог флорентійців при Анг'ярі та при Кашині. Замовлення було зроблено П'єро Содеріні, гонфалоньєром Флоренції, у серпні 1504 року. Відомо, що Мікеланджело працював над картоном до листопада 1506 року. Збереглися тільки копії картону Мікеланджело, зокрема зроблені його другом і колишнім помічником Аристотелем да Санґалло. На картоні було зображено групу солдатів, що кидаються до зброї у той час, коли на них зненацька напали вороги під час купання в річці. Сцена нагадує «Битву кентаврів» — на ній зображені голі фігури у різноманітних позах, які цікавили майстра більше, аніж сам сюжет. Згідно зі словами скульптора Бенвенуто Челліні, картон був «джерелом натхнення для багатьох художників». Ймовірно, картон пропав біля 1516 року.
«Євангеліст Матвій»