Трансатлантичний телефонний кабель () — будь-який підводний кабель для передачі телефонного трафіку і даних, прокладений дном Атлантичного океану.
Історія До прокладки трансатлантичних телефонних кабелів з 1927 зв'язок між Європою і Америкою здійснювався за допомогою довгохвильового радіозв'язку. Вартість послуги становила 9 фунтів стерлінгів за 3 хвилини. Таким чином здійснювалося близько 2000 розмов на рік.
Перший трансатлантичний телеграфний кабель було прокладено ще в XIX столітті для забезпечення телеграфного зв'язку між континентами. Ініціатором і організатором прокладки кабелю був американський підприємець і фінансист Сайрус Вест Філд. Хоча експедиції, яка пройшла в 1857–1858 рр., і вдалося прокласти кабель, вже за декілька тижнів він вийшов з ладу (ймовірно, у зв'язку з порушенням ізоляції).
Протягом наступних 10 років було зроблено ще п'ять спроб і врешті вдалося прокласти відразу декілька трансатлантичних телеграфних ліній з більшою довговічністю. Для ізоляції в ті часи використовували озокерит, який постачався з бориславських покладів під Львовом.
До 1919 р. число кабелів досягло 13, і більшість з них належали Великій Британії.
Перші трансатлантичні телефонні кабелі Прокладання трансатлантичного телефонного кабелю почало обговорюватися ще в 1920 р., проте практична необхідність в нім з'явилася лише в кінці 1940-х рр.
Перший трансатлантичний телефонний кабель ТАТ-1 було прокладено між містами Обан (Шотландія) і Кларенвілль (Ньюфаундленд) протягом 1955–1956 рр. і введено в експлуатацію 25 вересня 1956 р. Він містив 36 незалежних каналів передачі мови із смугою пропускання 4 кГц і 51 підсилювач, розташовані на відстані 70 км один від одного. За перших 24 години з його допомогою було здійснено 588 дзвінків Лондон—США і 118 — Лондон—Канада. Незабаром кількість каналів було збільшено до 48, а смуга пропускання звузилася до 3 кГц. У 1978 р. Tat-1 був відключений. Другий трансатлантичний телефонний кабель ТАТ-2 був введений в експлуатацію 22 вересня 1959 р. Завдяки технології концентрації каналів шляхом використання природних пауз в розмові (англ. time-assigned speech interpolation, TASI), число каналів в нім було доведено до 87. При використанні цієї технології клієнтові виділявся канал лише в ті моменти, коли він дійсно говорив. Заснований на коаксіальному кабелі ТАТ-3 сполучав Велику Британію та Нью-Джерсі і включав 138 голосових каналів, здатних підтримувати 276 одночасних з'єднань, що, проте, зажадало зменшити відстань між підсилювачами до 37 км.
Сучасні трансатлантичні кабелі створюються на базі оптоволоконних каналів і топології «самовідновлюване кільце» («self-healing ring»).
Хронологічна таблиця Назва кабелю Рокиексплуатації Початкове числоканалів Остаточне числоканалів Початок Кінець TAT-1 1956–1978 36 48 Шотландія Ньюфаундленд TAT-2 1959–1982 48 72 Франція Ньюфаундленд CANTAT-1 1961–1986 80 — Ньюфаундленд Шотландія TAT-3 1963–1986 138 276 Англія Нью-Джерсі TAT-4 1965–1987 138 345 Франція Нью-Джерсі TAT-5 1970–1993 845 2112 Род-Айленд Іспанія BRACAN I 1973 — — Іспанія Бразилія PENCAN I 1973 — — Іспанія Бразилія CANTAT-2 1974–1992 1 840 — Нова Шотландія Англія TAT-6 1976–1994 4 000 10 000 Род-Айленд Франція TAT-7 1978–1994 4 000 10 500 Нью-Джерсі Англія TAT-8перший оптоволоконний кабель 1988–2002 40 000 — США Франція PTAT-1 1989 3 × 140 Мбіт/с Бермудські острови Ірландія/Англія TAT-9 1992–2003 80 000 — США Іспанія TAT-10 1992–2003 2 × 565 Мбіт/с — США Норден, Німеччина TAT-11 1993–2003 2 × 565 Мбіт/с — США Франція CANTAT-3 1994 2 × 2,5 Гбіт/с Канада Німеччина TAT-12/13 1996 2 × 5 Гбіт/с — США Англія/Франція TAT-14 2001 64 × 10 Гбіт/с — США Англія
Виноски
Посилання Подводные кабели: Атланитика Подводные кабели во всем мире А. Кларк. Голос через океан. Сокр. пер. Л. Силантьева и А. Бердникова. — М.: Связь, 1964. — 236 стр.