Бейсбольний м'яч — м'яч, який використовується в бейсбольному спорті. Він складається з гумового або коркового сердечника, обмотаного пряжею та покритого білою натуральною кінською чи коров'ячою шкірою або синтетичною композитною шкірою. Стандартний бейсбольний м'яч становить від в окружності, тобто у діаметрі, вагою від .
Шкіряне покриття зазвичай складається з двох частин у формі сідла, з'єднаних разом, як правило, червоною ниткою. На звичайному бейсбольному м'ячі 108 стібків. Це зшивання відіграє значну роль у траєкторії кинутого бейсбольного м'яча через опір, спричинений взаємодією між зшивкою та повітрям. Контроль орієнтації стібків і швидкості обертання м'яча дозволяє пітчеру (той, хто кидає м'яч) (pitcher) певним чином впливати на поведінку кинутого м'яча. Зазвичай використовуються такі подачи: кривий м'яч, слайдер, двошовний швидкісний м'яч, чотиришовний швидкісний м'яч, грузило, різаний м'яч і змінуBaseball Explained, by Phillip Mahony. McFarland Books, 2014. See www.baseballexplained.com .
Історія На початку, в середині 1800-х років у бейсболі існувала велика різноманітність розмірів, форм, ваги та виробництв бейсбольних м'ячів. Ранні бейсбольні м'ячі виготовлялися з гумовим сердечником зі старого розплавленого взуття, обмотаного пряжею та шкірою. У деяких місцях як сердечник використовували також риб'ячі очі. Пітчери зазвичай робили свої власні м'ячі, які використовували протягом усієї гри, пом'якшуючи та розплутуючи в ході гри. Одним із найпопулярніших попередніх дизайнів м'яча був «м'яч з лимонною шкіркою», названий на честь дизайну з чітких чотирьох ліній швів. М'ячі з лимонною шкіркою були темніші, менші та важили менше, ніж інші бейсбольні м'ячі, що спонукало їх летіти далі та підстрибувати вище, спричиняючи дуже високі результати в іграх.
У середині 1850-х років команди в Нью-Йорку та його околицях зустрілися, намагаючись стандартизувати бейсбол. Вони вирішили регулювати вагу бейсбольних м'ячів на рівні 5 і окружність 8–11 дюймів. Існувало ще багато варіацій бейсбольних м'ячів, оскільки вони були повністю ручної роботи . М'ячі з більшою кількістю гуми та щільнішою обмоткою рухалися далі та швидше (відомі як «живі кулі»), а кулі з меншою кількістю гуми та вільнішою обмоткою (відомі як «мертві кулі») не рухалися так далеко та швидко. Загалом це справедливо для всіх бейсбольних м'ячів. Команди часто використовували ці знання на свою користь, оскільки гравці команди зазвичай виготовляли власні бейсбольні м'ячі для використання в іграх.
Немає згоди щодо того, хто винайшов зшивання у формі вісімки на бейсбольних м'ячах. Деякі історики кажуть, що його придумав Елліс Дрейк, син взуттєвого майстра, щоб зробити покриття міцнішим і довговічнішим. Інші кажуть, що його винайшов полковник Вільям А. Катлер і продав Вільяму Харвуду в 1858 році. Гарвуд побудував першу в країні фабрику з виробництва бейсбольних м'ячів у Нейтіку, штат Массачусетс, і був першим, хто популяризував і масово виробляв бейсбольні м'ячі з дизайном «вісімка».
У 1876 році було створено Національну лігу (NL) і введено стандартні правила та положення. AG Spalding, відомий бейсбольний пітчер, який власноруч виготовляв м'ячі, переконав NL прийняти його м'яч як офіційний бейсбольний м'яч для NL.
У 1910 році була представлений м'ячі з корковим сердечником. Вони пережили бейсбольні м'ячі з гумовим сердечником; і протягом перших кількох років, коли вони використовувалися, м'ячі вдаряли далі та швидше, ніж м'ячі з гумовим сердечником.
У 1920 році в бейсбольні м'ячі було внесено кілька важливих змін. Їх почали виготовляти за допомогою машинних моталок і вищого сорту пряжі з Австралії .
У 1925 році Мілтон Річ запатентував свій сердечник «м'який корок». Це був корковий сердечник, оточений чорною гумою, потім інший шар червоної гуми.
У 1934 році Національна ліга та Американська ліга прийшли до компромісу та стандартизували бейсбол. Вони домовилися про м'який корковий центр; два обмотки пряжі; спеціальне гумоцементне покриття; ще два обмотки пряжі; і, нарешті, покриття з кінської шкіри.
З моменту компромісу бейсбольні м'ячі зазнали лише кількох невеликих змін. Під час Другої світової війни Сполучені Штати заборонили використання гуми для товарів, не пов'язаних з війною, зокрема для бейсбольних м'ячів. Тож у 1943 замість гуми бейсбольні м'ячі виготовляли з гумоподібної оболонки з балати (також використовується в м'ячах для гольфу), яку отримують із певного виду тропічного дерева.
Поява синтетичного каучуку в 1944 призвела до того, що бейсбольні м'ячі повернулися до нормального стану.
У 1974 через з причини дефіциту матеріалу, кінська шкіра була замінена більш поширеною коров'ячою шкірою як покривного матеріалу.
У 1976 MLB (Major League Baseball) припинила співпрацю з фірмою Spalding щодо виробництва їхніх бейсбольних м'ячів і перейшла на Rawlings, яка досі постачає м'ячі для MLB.
Значне збільшення кількості хоум-ранів (home run) з початку бейсбольного сезону 2016 року змусило керівництво MLB створити комітет, який перевірив би виробничий процес. У грудні 2019 року офіційні особи MLB заявили, що нижчий профіль швів, швидше за все, призвів до збільшення хоум-ранів, але також пообіцяли розглянути можливість вивчення цього питання. 5 лютого 2021 року MLB опублікувала записку, у якій говорилося, що Rawlings змінила свій виробничий процес, щоб зменшити відскок м'ячів, і що після тривалих випробувань «… ми переконані, що ці бейсбольні м'ячі відповідають усім нашим характеристикам». У цьому ж меморандумі також зазначено, що більше команд подали заявки на дозвіл використовувати х'юмідори (зволожувачі) для зберігання своїх бейсбольних м'ячів. Станом на 2020 рік лише «Арізона Даймондбекс», «Бостон Ред Сокс», «Колорадо Рокіз» і «Сіетл Марінерс» використовували ці пристрої.
Огляд
М'які дерев'яні сердечники були запатентовані наприкінці 19 століття виробником спортивного обладнання Spalding, компанією, заснованою колишньою зіркою бейсболу AG Spalding . В останні роки для створення бейсбольних м'ячів використовуються різні синтетичні матеріали; однак вони, як правило, вважаються нижчою якістю, зшиті двома червоними товстими нитками, і не використовуються у вищій лізі . Використання різних типів матеріалів впливає на ефективність гри в бейсбол. Як правило, бейсбольний м'яч із більш щільним намотанням покидає біту швидше й летить далі. Оскільки бейсбольні м'ячі, які використовуються сьогодні, намотуються щільніше, ніж у попередні роки, зокрема в епоху мертвих м'ячів, яка переважала до 1920 року, люди часто кажуть, що м'яч « вичавлений».
Бейсбольні м'ячі, які використовуються в MLB і вищих нижчих лігах (AAA), виготовлені за тими самими специфікаціями, але мають окреме маркування. М'ячі, які використовуються в нижчих нижчих лігах (до AA), мають дещо інші специфікації, щоб зробити ці м'ячі дещо міцнішими.
У 1901 році компанії Spalding і Reach виготовили офіційні бейсбольні м'ячі для Національної та Американської ліг відповідно за вказаною ціною 1,25 долара за одиницю, що сьогодні дорівнювало б 46 доларам. Для порівняння, те саме джерело вказує найякісніші бейсбольні біти всього за 0,75 доларів США. Через високу відносну вартість виробництва м'ячів власники клубів на початку 20 століття не бажали витрачати багато грошей на нові м'ячі, якщо вони не були необхідними. Це не було чимось незвичайним, коли один бейсбольний м'яч вистачав на всю гру, а також коли бейсбольний м'яч повторно використовувався для наступної гри, особливо якщо він все ще був у відносно хорошому стані, як, ймовірно, було б у випадку з м'ячем, введеним наприкінці гри. М'ячі, відбиті у трибуни, поверталися співробітниками команди, щоб їх повернути в гру, як це робиться й сьогодні в деяких інших видах спорту. Під час гри звичайний м'яч знебарвлюється через бруд, а часто й тютюновий сік та інші матеріали, нанесені гравцями; також може виникнути пошкодження, що призведе до невеликих пошкоджень і розривів швів. Це зменшило б напад під час ігор, даючи пітчерам перевагу. Однак після смерті баттера (той, хто відбиває м'яч) Рея Чепмена в 1920 році після удару в голову, можливо, через те, що він погано бачив м'яч у сутінках, було зроблено спробу замінити брудні або зношені бейсбольні м'ячі. Проте, незважаючи на те, що сьогодні в кожній грі використовуються десятки нових м'ячів, деякі правила, призначені виключно для зменшення частоти (і пов'язаних з цим витрат) заміни м'ячів під час гри, залишаються в силі.
Сьогодні команди MLB повинні мати щонайменше 156 бейсбольних м'ячів, готових до використання в кожній грі. У поєднанні з бейсбольними м'ячами, необхідними для тренувань тощо, кожна команда MLB використовує десятки тисяч м'ячів кожного сезону. Однак сучасні бейсбольні м'ячі професійного класу, закуплені гуртом, як у випадку з професійними командами, станом на 2025 коштують лише близько семи доларів за штуку, і, отже, становлять незначну частину операційного бюджету сучасної команди MLB.
Використані в грі бейсбольні м'ячі, які не влучили в трибуни, викинуті арбітром, збираються бейсбоями. Багато бейсбольних м'ячів, які використовуються в історичних іграх, виставлені в Національному залі слави бейсболу та музеї в Куперстауні, Нью-Йорк. Інші бейсбольні м'ячі, пов'язані з важливими подіями в грі, часто аутентифіковано та продаються як пам'ятні речі . Більшість таких продажів сьогодні проводяться на офіційному веб-сайті MLB. Загальний прибуток від таких продажів становить значну частину загальної вартості покупки бейсбольних м'ячів, оскільки навіть м'ячі, які використовуються для відносно незначних досягнень, можуть коштувати сотні чи тисячі доларів.
У 1909 році спортивний магнат і колишній гравець Альфред Дж. Річ запатентував у Панамі сердечник з слонової кістки («горіх зі слонової кістки») та припустив, що він може бути навіть кращим у бейсбольному м'ячі, ніж корковий. Однак президент «Філадельфії Атлетикс» Бенджамін Ф. Шибе, який винайшов і запатентував м'яч із корковим центром, прокоментував: «Я сподіваюся, що ліги приймуть бейсбольний м'яч типу „горіх зі слонової кістки“ так само, як тільки вони візьмуть залізобетонну біту і базу, усіяна сталевими шипами». Обидві ліги взяли на озброєння м'яч Шибе з корковим центром у 1910 році.
Офіційний м'яч вищої ліги виготовляється компанією Rawlings, яка виробляє зшиті м'ячі в Коста-Ріці. Спроби автоматизувати процес виробництва ніколи не були цілком успішними, що призвело до подальшого використання м'ячів ручної роботи.
Протягом 20-го століття Вища ліга бейсболу використовувала два технічно ідентичних, але по-різному позначених м'яча. Американська ліга мала «Офіційну американську лігу» та підпис президента Американської ліги синім чорнилом, а бейсбольні м'ячі Національної ліги мали «Офіційну національну лігу» та підпис президента Національної ліги чорним чорнилом. Боб Феллер заявив, що коли він був новачком у 1930-х роках, бейсбольні шнурки Національної ліги були чорні, переплетені з червоним; Бейсбольні шнурки Американської ліги були синьо-червоними. У 2000 році Вища ліга бейсболу реорганізувала свою структуру, щоб скасувати посаду президентів ліг, і перейшла на один м'яч для обох ліг. Згідно з нинішніми правилами, бейсбольна ліга вищої ліги важить між ними , і є в окружності ( в діаметрі) . На бейсбольному м'ячі 108 подвійних стібків або 216 окремих стібків.