Український похід () або Похід до південної Росії (), або іноді обмежено та помилково Кримський похід () — в грецькій історіографії назва участі грецького експедиційного корпусу в інтервенції на півдні України, яку Антанта розпочала в період 1918–1919 років.

Передісторія

27 жовтня 1918 року прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо поінформував командувача Македонським фронтом французького генерала Франше д'Еспера про наміри Антанти провести інтервенцію на півдні колишньої Росії, з основною метою, згідно з його заявою: «Продовжити там боротьбу проти Центральних держав, але й здійснити економічну блокаду більшовизму, щоб викликати його падіння».

Генерал д'Еспере, дещо стримано, висловив відмінну від прем'єр-міністра думку, вказуючи на обмежену кількість військ, які він мав у своєму розпорядженні для такої операції, з іншого боку — на втому своєї армії після 4 років війни, попереджаючи про небезпеку сумних наслідків.

Таким чином, у той час як через 3 дні, 31 жовтня було підписано Мудроське перемир'я, а 11 листопада — Комп'єнське перемир'я, яке по суті означало завершення Першої світової війни, через місяць, 18 грудня, в Одесі висадилася 156 французька дивізія.

Жорж Клемансо звернувся до прем'єр-міністра союзної Греції з проханням надати підтримку у цій експедиції. Грецький прем'єр Елефтеріос Венізелос відповів позитивно, запропонувавши цілий корпус нечисленної грецької армії у складі 3-х дивізій, тобто сили, що перевищували французькі. Пропозиція Венізелоса була зроблена в обмін на підтримку грецьких територіальних претензій у Східній Фракії та Малій Азії на території, що зберігали своє корінне грецьке населенняΤριαντάφυλος Α. Γεροζήσης, Το Σώμα των αξιωματικών και η θέση του στη σύγχρονη Ελληνική κοινωνία (1821—1975), εκδ. Δωδώνη, ISBN 960-248-794-1 . Після такої щедрості грецького прем'єра уряд Клемансо прийняв цей жест із вдячністю, надавши «обіцянки» про підтримку грецьких територіальних претензій.

Венізелос також надав для експедиції 12 кораблів грецького військового флоту.

Дещо пізніше Венізелос відправив до Грузії полковника Полемархакіса та письменника Нікоса Казандзакіса із завданням «визволити місцеве грецьке населення з-під впливу більшовиків».

Сили союзників Військові сили союзників, які взяли участь в експедиції, включали:

дві французькі дивізії: 156-у та 30-ту (остання прибула до Одеси з Румунії); 4-ту польську дивізію, яка вже перебувала в Одесі; 1-й армійський корпус ЗС Греції у складі трьох дивізій, спрямований в Україну зі Східної Македонії; частини Білої армії Денікіна, що дислокувалися в районі Одеси та в Криму.

10 січня 1919 року до Одеси прибув французький генерал Філіп д'Ансельм, який і був призначений командувачем усіх союзних сил.

Слід зазначити, що французькі дивізії були ослаблені, оскільки за 15 днів до їхнього відправлення до колишньої Росії почалася демобілізація особового складу. Як наслідок, найзначнішою і по суті основною силою, яку мав генерал д'Ансельм, був грецький 1-й армійський корпус.

Грецький експедиційний корпус

Грецький історик Димитріс Фотіадис пише, що чисельність двох грецьких дивізій, відправлених до України, сягала 23 350 осіб. Командував експедиційним корпусом генерал Константінос Нідер. У рядах експедиційного корпусу були вже відомі і стали відомими в майбутньому офіцери Ніколаос Пластірас, Георгіос Конділіс Александрос Отонеос, Неокосмос Григоріадіс, Константинос МанетасΔημήτρης Φωτιάδης, Ενθυμήματα, εκδ. Κέδρος 1981, Яковос Негрепонтіс та Стефанос Сарафіс.

Відправлення грецького експедиційного корпусу було здійснено поспіхом, без відповідної організації. Так, відправлення військ із порту Салоніки відбувалося поетапно, переважно на французьких транспортах і без важкого озброєння, доставленого пізніше. Експедиційний корпус не мав централізованого грецького командування. Після прибуття грецьких частин вони переходили під командування місцевих французьких командирів і розсіювалися на більш дрібні з'єднання, батальйони і роти без зв'язку між собою. Однак і у французів не було будь-якого конкретного плану операцій.

Вранці 20 січня 1919 року в Одесі висадилися перші частини ΙΙΙ грецької дивізії — 34-й і 7-й піхотні полки. 2-й полк ΧΙΙΙ грецької дивізії висадився 24 березня в Севастополі. Через кілька днів висадилися й інші частини. Однак із трьох запланованих для участі в експедиції дивізій зрештою в поході взяли участь тільки дві, ΙΙΙ і ΧΙΙΙΙ дивізії.

Ι дивізія «не доїхала» до запланованого місця призначення. Через кілька місяців Греція була залучена Антантою в масштабніший малоазійський похід, що переріс у повномасштабну війну. Ι дивізія стала першим з'єднанням, що висадився 15 травня 1919 в СмирніΔημήτρης Φωτιάδης, Ενθυμήματα, εκδ. Κέδρος 1981.

Театр операцій

Початковим місцем висадки військ була Одеса, а потім Севастополь. Після прибуття 156-ї французької дивізії та перших грецьких частин, наданих під командування генерала Боріуса (комдива 156-ї дивізії) було створено 3 фронти:

фронт Березівки (в 70-110 км на північ від Одеси), фронт Миколаєва (в 100 км на північний схід від Одеси) фронт Херсона (в 40 км на схід від фронту Миколаєва), з якого і почалися операції.

Фронт Херсона

У район Херсона був перекинутий 1-й батальйон 34 грецького полку під командуванням майора Костантіноса Влахоса, який налічував 23 офіцери та 853 рядових, і одна французька рота, яка налічувала 145 осіб з 2 гарматами 65-мм. Грецький батальйон та французька рота знаходилися під загальним командуванням французького майора Зансона. Власне фронт Херсона являв собою авангард, що спирався на лінію навколо залізничної станції, яку захищала рота грецького батальйону, і основну лінію оборони, що спиралася на фортецю міста, яку захищали всі інші сили.

Дізнавшись про появу грецьких військ у Херсоні, командир радянської 1-ї Задніпровської бригади отаман Григор'єв поширив листівку:

«Елліни, офіцери та солдати.

Мені невідома будь-яка ворожа акція з боку російського народу проти вашої країни. Але я знаю, що Еллада є колискою демократії. В Афінах, в епоху славної грецької давнини, філософи, оратори і поети оспівували демократію. Російський народ навчався демократичних ідей Стародавньої Греції, повстав проти своїх тиранів і не тільки повалив деспотичний монархічний режим царя, а й створив нову державу, яка ґрунтувалася не тільки на політиці, а й на суспільній та економічній рівності. Ми шкодуємо, що бачимо вас на боці французьких капіталістів та імперіалістів. Шкодуємо, що ви забули демократичні традиції своєї країни. Шкодуємо, що ви прибули в нашу країну, як союзники царизму. Ми закликаємо вас не зраджувати свої традиції і попереджаємо, що якщо ви будете воювати проти нас, ваше покарання буде суворим. Отаман Григор'єв»Δημήτρης Φωτιάδης, Ενθυμήματα, εκδ. Κέδρος 1981 .

1 березня Григор'єв пред'явив грекам ультиматум із вимогою скласти зброю та залишити регіон до 17:00 наступного дня.

Христос Караяніс у своїй «Історії одного солдата, 1918—1922»Χρήστος Καραγιάννης,"Η ιστορία ενός Στρατιώτη,1918-1922″ εκδόσεις Κέδρος 2013,σελ.89-90,. ISBN 978-960-04-4341-7 наводить деталі телефонної розмови отамана Григор'єва з лейтенантом Іліасом Матіосом, який захищав залізничну станцію. Отаман Григор'єв коротко повторив зміст своєї листівки, додавши, що «якщо ми окупували ваші землі і не знаємо того, ми повернемо їх, якщо ми повинні вам рублі, ми повернемо їх вам, і не забувайте, що росіяни також пролили кров за вашу Свободу. Раджу вам піти. Залиште нас подбати про ваших союзників». Отаман нагадав, що під його керівництвом 10 тисяч бійців, і на відповідь Матіоса, що він не піде, спитав, що лейтенант може зробити своїми малими силами. Матіос гордо відповів, що «Раз Ви, отамане, знайомі з грецькою історією, я нагадую Вам, що спартанців Леоніда було тільки триста. Прийди і візьми». Отаман Григор'єв завершив розмову фразою «жаль».

Наступного дня, 2 березня, о другій годині дня артилерія Григор'єва почала обстріл міста і узбережжя, після чого почалася атака піхотних частин. Ця атака була відбита всіма силами фронту, грецькими і французькими, які зберегли свої позиції. При цьому, крім 2 французьких гармат, артилерійська підтримка була надана також французькою канонеркою «Плутон».

У наступні 4 дні (3-6 березня) частини Червоної Армії продовжили обстріл, задіявши бронепоїзди. 7 березня, після завзятих боїв, численні піхотні з'єднання Червоної Армії зайняли східну частину міста, телеграф та цвинтар. Наступного дня було чинено тиск на західну частину міста і становище оборонців погіршувалося. 9 березня було здійснено генеральну атаку піхотних частин Червоної Армії, з використанням бронепоїздів, в результаті якої була зайнята залізнична станція, після чого грецькі сили, які також обстрілювали населення, зібралися до фортеці, а французькі сили на узбережжі. Становище оборонців ставало критичним. Опівдні підійшли 2 грецькі батальйони з 1-го піхотного полку, під командуванням полковника Панайотіса Гаргалідіса. Гаргалідісу вдалося визволити оточений грецький батальйон, але вуличні бої, що відбулися, в яких на боці Червоної Армії взяли участь і жителі міста, стріляючи з вікон, змусили союзників до спільного відступу.

Вранці 10 березня грецькі та французькі частини залишили місто та були перевезені морем до Одеси. Посадка військ на судна та їх відхід були здійснені за підтримки ескадри французьких кораблів. Грецькі втрати на цьому фронті склали 12 офіцерів та 245 рядових. Рота Матіоса втратила 117 людей убитими, а також 140 людей пораненими та одного зниклим безвісти. У грецьких джерелах, як правило, немає негативних оцінок дій отамана Григор'єва та інформації про «розстріляні ним сотні (!)» грецьких полонених, які «здалися на милість Григор'єва», «тіла яких Григор'єв відправив на пароплаві до Одеси». Цифри, що наводяться в подібних описах у сьогоднішніх російськомовних медіа, не підтверджуються історіографами грецького генштабу про кількість грецьких солдатів, які взяли участь у бою, не кажучи вже про втрати та всякі барвисті епізоди з «кавалерією на мулах». Щоправда, деякі джерела згадують, що грецькі втрати за 2 місяці боїв досягли 398 вбитих і 657 поранених, і пояснюють це співвідношення 1:1,7, замість звичайного 1:3 або 1:4, саме різаниною або розстрілом полонених і поранених.

Фронт Миколаєва Фронт Миколаєва підтримувався 7-м піхотним полком грецького експедиційного корпусу, під командуванням французького полковника Леге. Один із батальйонів цього полку було висунуто на 2 км на схід від Миколаєва. Відступ і залишення Херсона, і безперервно прибуваючі сили Червоної Армії, змусили верховне командування експедиції дати наказ залишити фронт Миколаєва. Евакуація почалася о 06.00 14 березня 1919 року, і сили були перекинуті до Одеси, залишивши більшу частину свого спорядження. Опівдні того ж дня в місто увійшли сили отамана Григор'єва.

Фронт Березівки Фронт Березівки під час експедиції був найбільшим аж до вимушеної евакуації Одеси союзниками. Насправді цей фронт був слабкою оборонною лінією, що утворилася з 20 лютого 1919, коли один батальйон 34-го грецького полку був посланий до Веселинового (120 км на північний схід від Одеси), разом з французькими частинами зуавів.

Військові зіткнення з Червоною Армією почалися 7 березня, коли піхота червоноармійців, підтримана артилерією, атакувала лівий фланг оборони союзників. Атаку червоноармійців було відбито порівняно легко. 11 березня всі союзні сили після наказу, отриманого з Одеси, були переведені в район Березівки, де вищезазначений грецький батальйон виставив свої авангарди в напрямку Веселинового та схід залізниці, тоді як зуави розташувалися на захід від залізничної лінії.