Лев Ісаакович Кая (,  — , ) — радянський інженер-хімік, історик-аматор, кримський краєзнавець, що понад 30 років присвятив вивченню матеріалів Кримського державного обласного архіву. Автор кількох статей з історії караїмів та кримчаків.

Життєпис Народився року у Сімферополі. Кримчак. Його батьком був відомий кримчацький просвітитель та етнограф Ісаак Самуїлович Кая (1887—1956)Гурджи М. Я. Гражданин, ученый, человек / /Кърымчахлар, выпуск 2-3, Симферополь, 2007. С.32-37.. Мати — Ольга Юдівна Хондо, народилася в 1898 році в сім'ї сімферопольського купця 2-ї гільдії Юди Мойсейовича Хондо, за професією педагогиня, яка розпочала свою трудову діяльність як вчителька в Карасубазарській кримчацькій Талмуд-Торі, раптово померла в 1940 році, похована в Керчі. Лев Кая був старшим сином у ній. Молодша сестра — Клара Ісааківна Кая (1916—1975), померла і похована в Одесі. Молодший брат — Яків Ісаакович Кая (1917—1942), зник безвісти на фронті. Племінниця — Наталія Леонідівна Коробач, дочка К. Каї, яка підтримувала тісні стосунки з Левом Ісааковичем аж до його смерті в 1988 році, нині мешкає в м. Ашдоді, Ізраїль. Дружина — Ганна Федорівна Панкова, померла у січні 1988 року у Сімферополі. Двоюрідний брат і близький друг — Яків Бакші (1915—1998), збирач та зберігач пам'яті про Ісаака Каю, економіст за фахом, до останніх днів життя мешкав у Гянджі, Азербайджан.

Кая здобув традиційну початкову освіту в кримчацькій Талмуд-Торі в Карасубазарі (нині м. Білогірськ), завідувачем якої аж до закриття в 1921 був його батько Ісаак Кая. Закінчив середню школу в Сімферополі, пізніше вступив до Казанського індустріального технікуму. Продовжив навчання у Ленінградському хіміко-технологічному інституті. Після отримання диплома був направлений на роботу до міста Грозного. З 1940 року і аж до арешту 1942 року обіймав посаду головного інженера карбідного заводу.

16 травня 1942 року заарештований в Грозному. Пізніше, 1 березня 1944 року за звинуваченням у контрреволюційному саботажі та зв'язку з німецькою розвідкою (ст. 58-14 КК РРФСР) засуджено до 10 років позбавлення волі з ув'язненням у ВТТ (про вирок дізнався вже в таборі). Основну частину терміну відбував у ВТК Узбекистану, у 1948 переведений у Горлаг у Норильську. Звільнений 1951 року, повністю реабілітований через шість років — 1957 року. Згодом повернувся на батьківщину (1953 року переїжджає на постійне проживання до Сімферополя). У 1960-х — 1970-х роках працював начальником кисневої станції.

Після смерті батька, видатного кримчацького просвітителя Ісаака Каї (помер 30 березня 1956 року, похований на 3-му єврейському цвинтарі м. Одеса), Лев Ісаакович виявляє великий архів етнографічних матеріалів, лінгвістичних праць та досліджень з кримчанської тематики. За спостереженням М. Коробач, знайомство та вивчення архіву батька визначили заняття краєзнавця на наступні 30 років.

Помер року у СімферополіГурджи М. Я. Незабытые имена: Лев Исаакович Кая (1912—1988) // «И жить, и памятью вернуться…». Крымчаки: история, этнография, культура / Сост. М. Гурджи. Иерусалим, 2021. С. 197—202.. Похований на міському цвинтарі «Абдал».

Краєзнавча діяльність Із середини 1960-х активно займався вивченням матеріалів Кримського обласного державного архіву. У сферу досліджень краєзнавця входила історія, культура, мова та етнографія старожильчих іудейських громад Криму: караїмів і раббанітів-кримчаків. Науковий інтерес Лева Каї поширювався також на історію литовських, польських і західноукраїнських караїмських громад. Лев Кая вручну переписав і частково опрацював значний обсяг архівних документів, що становлять собою велику наукову цінністьО. Б. Белый. Научный архив Л. И. Кая… // История и археология Юго-Западного Крыма (Симферополь. 1993. С. 239—246). При жизни были опубликованы только две работы исследователя: Кая Л. И. Оплошность караимского раввина Фенерли: эпизод из времен судебного дела Бейлиса // Еврейский исторический альманах / Сост. А. Разгон. М., 1987. С. 37-45. Кая Л. И. Цу гешихте фун Чуфут-Кале // Советиш Геймланд. 1979. № 11. С. 65-66.. Переписав практично всі російськомовні справи із фонду Таврійського та Одеського караїмського духовного правління (Ф. № 241), що зберігалися у Кримському обласному державному архіві (КОДА). Окремий інтерес становлять також передруковані ним на друкарській машинці рідкісні публікації з історії та етнографії караїмів, переклад на російську книгу С. Шишмана, а також колекція самодіяльних робіт караїмських та кримчацьких авторів. Серед них — праці Семіти Кушуль, З. Сінані, В. Ачкіназі,Бориса Кокеная та деяких інших.

Лев Ісаакович тісно співпрацював і вів велике листування з вченими: В.Черніним, М. Езером (Макушкіним), М. Полінською, І. Котлером, М. Куповецьким, О. Хазановим, К. Старковою, В Філоненком, В. Лебедєвим, Р. Каплановим, А. Торпусманом, Є. Сатановським, М. Членовим, Л. Черенковим та інші фахівці з гебраїстики, філології та тюркології в СРСР середини 1970-х — кінця 1980-х років. З листування Лева Ісаковича з ученими можна багато чого довідатися не тільки про біографію і праці дослідника, а й почерпнути важливу інформацію про стан кримчацької та караїмських громад того періоду: Кая розповідає про провідні персоналії общинного життя того часу. Крім того, там же він повідомляє про свої дослідження: листи багато в чому доповнюють праці Каї, оскільки саме в них краєзнавець з гіркотою говорить про проникнення міфологеми про тюркське походження в кримчацьке середовище. Крім цього, дослідник занурюється і в більш ранні періоди історії свого народу, викладаючи цінні відомості, наводячи водночас посилання на джерела, які він так і не включив у свої роботи.

У нарисах, написаних Левам Каєю в останні роки життя, автор вступає в гостру полеміку з караїмськими громадськими діячами, вченими минулого і сьогодення, що спеціалізуються на цій тематиці, які, на його думку, навмисне, відмовляючись від їхнього юдейського минулого, фальсифікували етнічну історію караїмів, вигадуючи різного роду міфологеми про етногенез і мову власного народу. Явище фальсифікації та спотворення історії, на думку Лева Каї, було спричинене в караїмів бажанням дистанціюватися від важкої долі єврейського народу, який зазнав релігійної дискримінації в Російській імперії, зазнав величезних втрат у Голокості та зазнав різного роду переслідувань з причини «п'ятого пункту» в післявоєнний радянський період.

Майстерно володіючи матеріалом і володіючи енциклопедичними знаннями, Лев Кая послідовно виступав проти фальсифікації історії, ґрунтуючись на власних архівних знахідках. За стилістикою викладу праці краєзнавця близькі до публіцистики: давалася взнаки відсутність системної історичної освіти, а також знань у методології написання наукових праць та аналізі джерел. Статті потребують докладних коментарів фахівців: історик-любитель Кая, закликаючи опонентів до дискусії, не приховував при цьому особистого, часто негативного, ставлення до того чи іншого автора або караїмського громадського діяча.

Проте, незважаючи на їхній дещо аматорський і емоційний характер, статті Лева Каї мали свого часу — і мають зараз — велике академічне значення. У 1980-ті роки вони стали ластівками процесів перебудови і гласності, що насувалися, які торкнулися, зокрема, і наукового світу. Його статті поширювалися тоді як своєрідний напівлегальний самвидав і читалися, мабуть, десятками найрізноманітніших людей. Недарма одну з його статей було опубліковано у відомому самвидавському журналі того часу — Єврейському історичному альманасі. Сам Кая, звісно, мріяв про публікацію своїх робіт в офіційній радянській пресі та наукових виданнях, але навіть у роки перебудови його праці були надто різкими й незручними. Єдиною прижиттєвою публікацією Лева Каї в радянських органах преси стала коротка замітка про історію Чуфут-Кале, опублікована 1979 року мовою ідиш.

В 1981 завдяки вимогам Лева Каї був відновлений хрест над пам'ятником російським воїнам, що загинули при штурмі Євпаторії під час Кримської війни. У 1983 році, також на наполегливу вимогу Каї, було демонтовано безмогильну пам'ятку Б. Кокенаю на караїмському цвинтарі поблизу Чуфут-Кале (повернутий на місце в 1989 караїмським товариством).

Спадщина Частина наукового архіву Лева Каї нині зберігається в окремому фонді Р-4967 «Кая Лев Ісаакович — краєзнавець» Державного архіву Республіки Крим у Сімферополі (213 справ за 1892—1988 роки). Друга частина архіву (особистий фонд Лева Каї) знаходиться у Міжрегіональній громадській організації «Федерація єврейських організацій та громад — Ваад (Рада)» у Москві.

Декілька робіт дослідника опубліковано в наші дні в Криму та ІзраїліСм. Кая Л. И. Крымчакские имена // «И жить, и памятью вернуться…». Крымчаки: история, этнография, культура / Сост. М. Гурджи. Иерусалим, 2021. С. 149—155. Кая Л. И. Деревня Раатлыкой. Первое сельскохозяйственное поселение крымчаков в Крыму. Альманах «Кърымчахлар». Сборник статей и документов о крымчаках (XVI—XXI вв.). Ред. М. Кизилов и Н. Сумина. Выпуск 1. Симферополь. 2020 С.13-19.. Восени 2022 року було видано збірку статей та документів «Між століть, епох та доль. Кримчаки та караїми Кримського півострова у XVIII—XX століттях» (редактори-упорядники М. Я. Гурджі та М. Б. Кизилов), до якого включені всі раніше невидані праці краєзнавця.

Критика Д. Прохоров і О. Білий так оцінюють праці Л. І. Кая, об'єднані темою «Нариси з історії караїмів у Росії»: На жаль, поряд із використанням документального матеріалу архіву, роботи Л. І. Каї вирізнялися полемічним характером і певною тенденційністю; дослідник мав схильність лише на підставі неоднозначних фактів політичної історії караїмів XIX—XX ст. однозначно вирішувати багато питань етногенезу й етнічної історії цього народу…

Бібліографія «Караимские имена и фамилии (каталог)» (Симферополь, 1968). «Материалы о крымчаках КОГА» (Симферополь, 1969). «История одного памятника» (Симферополь, 1979). «О так называемом караимском языке» (Симферополь, 1981). «Оплошность (признание) газзана Фенерли» (Симферополь, 1987). «Деревня Раатлыкой. Первое сельскохозяйственное поселение крымчаков в Крыму» (Симферополь, 1987). «Баловни судьбы. Очерки истории караимов России» (Симферополь, 1988). «Цу гешихте фун Чуфут-Кале»// Советиш геймланд. 1979. № 11. С. 65-66.

Примітки

Література Гурджи М. Я. Гражданин, учёный, человек // Альманах «Кърымчахлар», Вып. 2-3 , Симферополь, 2007.С.32-37. Чернин В. Из крымских тетрадей // Тель-Авив — Герцлия, 2019. Архивная копия от 26 января 2022 на Wayback Machine Меж веков, эпох и судеб. Крымчаки и караимы Крымского полуострова в XVIII—XX веках / Редакторы-составители М.Гурджи и М.Кизилов. Иерусалим-Симферополь, 2022. Гурджи М. Я. Незабытые имена: Лев Исаакович Кая (1912—1988) // «И жить, и памятью вернуться…». Крымчаки: история, этнография, культура / Сост. М. Гурджи. Иерусалим, 2021. С. 197—202. Кизилов М. Б. Крымчаки: современное состояние общины // Евроазиатский еврейский ежегодник — 5768 (2007/2008). С. 56-82. Гурджи М. Я. Незабытые имена: Лев Исаакович Кая 1912—1988. Архивная копия от 12 мая 2021 на Wayback Machine Гурджи М. Я. Вспоминая Исаака Самуиловича Кая (1887—1956) Архивная копия от 12 мая 2021 на Wayback Machine Торпусман А. Вспоминая Рашида // Рашид Мурадович Капланов. Труды, Интервью, Воспоминания. Москва, 2010. С. 300—302. Гуркович В. Н. Этнограф по призванию (Л. И. Кая) // Альманах «Кърымчахлар». Вып. 2-3. Симферополь, 2007. С. 51-59.