Московський похід 1654 — успішний похід царя Московії Олексія I з військом проти Речі Посполитої на чолі з Яном-Казимиром, на початку московсько-річпосполитської війни 1654—1667 років, увінчався окупацією Смоленська і значної частини земель Великого князівства Литовського.
Передісторія Протягом XVI—XVII століть Велике князівство Литовське і Руське (з 1569 року у складі — Речі Посполитої) було головним противником Московії на заході. З часу правління Івана III перевагу в протистоянні мала Московія, але укладання Люблінської унії 1569 різко змінило баланс сил у регіоні. Об'єднання військових зусиль Великого князівства Литовського та Польського королівства призвело до поразки Московії спочатку в Лівонській війні, потім у Польсько-московській війні 1609-18 років. Відвоювання земель, втрачених за Деулінським перемир'ям (насамперед Смоленська), стало однією з найважливіших цілей московськоїзовнішньої політики. Першу спробу вирішити це завдання було зроблено в 1632—1634 роках під час невдалої Смоленської війни. Поступове відновлення держави після Смутного часу, військові та економічні перетворення дозволили уряду царя Олексія Михайловича добре підготуватися до нового етапу московсько-польського протистояння.
У свою чергу Польсько-литовська республіка, на початку 1650-х років, переживала глибоку кризу. Жорстка політика влади щодо козацтва та покозаченого населення на приєднаних по Люблінській унії українських землях викликала постійні народні повстання (Повстання Наливайка 1594-96 років, Повстання Жмайло 1625 року, Повстання Федоровича 1630 року, Повстання 1637 року, Повстання Острянина та Гуні 1638 року). У 1648 році в Україні почалася Хмельниччина, під час якої козакам вдалося значно послабити військову міць Речі Посполитої. У середині 1650-х років у протиборство зайшло в глухий кут. Сил козаків не вистачало, щоб здобути широку автономію або незалежність, а Річ Посполита не мала можливості придушити повстання. У цей час різко загострилися протиріччя між Польщею і Литвою, де низка представників знаті на чолі з віленським воєводою Янушем Радзівілом відкрито висловлювалися за розірвання унії з Польщею та планували перехід під протекторат Швеції.
Під час повстання Хмельницький неодноразово показово звертався за допомогою до царя Олексія Михайловича, погоджуючись перейти у московське підданство. Розуміючи, що згода цього означає війну з Річчю Посполитою, цар зволікав з рішенням. До 1653 рішення про війну було прийнято: Земський собор схвалив взяття у підданство царя Малої Русі. У січні 1654 року відбулася Переяславська рада, де козача старшина переважно підтримала підданство московському цареві. Так визначилася друга мета війни — закріплення контролю Московії над українськими землями. Активні бойові дії розпочалися влітку 1654 року. Незважаючи на події в Україні, головного удару було завдано проти Великого князівства Литовського — на Смоленськ та інші території Литви.
Збройні сили Московії
У XVII століття московське військо перебувало у процесі реформування. Традиційні види військ поступово замінювалися на полки «нового ладу», організовані та навчені за європейським зразком. До традиційних видів належали: у кінноті — помісна кіннота сотенного ладу, загони козаків, татар; у піхоті — стрілецькі прикази. Полки нового ладу були представлені: у кінноті — гусарськими та рейтарськими полками, у піхоті — драгунськими та солдатськими полками. За традицією московськее військо мало значну і якісну артилерію як облогову, так і польову.
Готуючись до кампанії 1654, Московська держава максимально використовувала свій мобілізаційний потенціал. Кількість військ, задіяна 1654 року, було максимально як за московсько-польську війну 1654-67 років, і за весь попередній період Московії. Більшість збройних сил було розгорнуто проти Великого князівства Литовського у складі трьох основних армій та одного допоміжного корпусу:
Північно-Західна армія (воєводи — Василь Петрович Шереметєв, Степан Стрєшньов, Ждан Кондирєв. Місце розгортання — Великие Луки) Чисельність — 13146 осіб за нарядом (зокрема дворян і дітей боярських сотенної служби — 3063 чол., городових козаків — 883 чол., солдатів — 8700 чол., астраханських татар — 500 чол.). Реальна чисельність була меншою і відрізнялася від чисельності «за нарядом», становлячи приблизно 11 000 осіб.Новосельский А. А. Очерк военных действий боярина Василия Петровича Шереметева в 1654 году на Новгородском фронте. // Исследования по истории эпохи феодализма. — , 1994. — С. 117—136. Центральна армія (командувач — цар Олексій Михайлович, місце розгортання — Вязьма) воєводи: Государів полк — 4 сотні стольників, 3 сотні стряпчих, 8 сотень дворян московських, 17 жилецьких сотень, 13 сотень міських дворян, гусарський полк Христофора Рильського — 1000 осіб, рейтарський полк («перша тисяча») Василя Фандроцького — 1000 осіб, 3 солдатські полки (Александра Леслі, Александра Гібсона, Кашпіра Яндера) — 5600 чол.., 1 драгунський полк (Клавдіуса Деспевіля) — 1600 осіб, окремі драгунські роти — 600 осіб, 9 наказів московських стрільців (Михайла Зибіна, Семена Полтєва, Івана Баскакова, Йосипа Костяєва, Василя Філософова, Івана Нелідова, Дмитра Зубова, Артамона Матвєєва, Матвія Спиридонова). Загалом у складі Государевого полку від 17000 до 20000 осіб. Великий полк — князь Яків Черкаський, князь Семен Прозоровський, князь Андрій Литвинов-Мосальський. Крім інших частин мав у своєму складі бл. 6000 московських чинів і міських дворян із бойовими слугами, рейтарський полк Ісаака Фанбуковену — 1000 осіб, 1 солдатський полк Олексія Бутлера — 1600 осіб, 2 накази московських стрільців (Авраама Лопухіна і Логіна Анічкова). Загалом у складі Великого полку — бл. 9000 осіб. Передовий полк — князь Микита Одоєвський, Федір Хворостінін, князь Дмитро Львов. Мав у своєму складі до 2700 осіб помісної кінноти, рейтарський полк Філіпа Фанбуковенена — 1000 осіб, солдатський полк Франца Траферта — 1600 осіб і наказ московських стрільців Степана Коковінського. Загалом у складі Передового полку — близько 6000 осіб. Сторожовий полк — князь Михайло Тьомкін-Ростовський, Василь Стрєшньов, Іван Алфєр'єв. Мав у своєму складі бл. 2300 осіб помісної кінноти, бл. 100 осіб мордви і черемисів, рейтарський полк Василя Кречетникова — 800 осіб, солдатський полк Аріста Фанмендіна — 1600 осіб, наказ московських стрільців Івана Азар'єва. Загалом у складі Сторожового полку — близько 6000 осіб. Єртаульний полк — Петро Шереметьєв, князь Тимофій Щербатов. Формувався під час походу з доданих частин інших воєводських полків. Наряд — Федір Долматов-Карпов, князь Петро ЩетинінДворцовые разряды. — Т. III. — , 1852. — С. 410—412.. До складу наряду входив корпус облогової артилерії (40 важких гармат: 34 од. — голландського лиття, 6 московського лиття — Наряд супроводжував драгунський полк Антонія Грановського — 1000 осіб. Чисельність армії — до 41 000 осібКурбатов О. А. Полки драгунского и солдатского строя, существовавшие к началу русско-польской войны 1654-67 гг. // Единорогъ: Материалы по военной истории Восточной Европы эпохи средних веков и Раннего Нового времени. Вып. 2 — М.: Квадрига, 2011, с. 502—510..Бабулин И. Б. Смоленский поход и битва при Шепелевичах … с. 42-45. Південно-Західна армія (воєводи — князь Олексій Трубецький, князь Григорій Куракін, князь Юрій Долгоруков, князь Семен Пожарський, Семен Ізмайлов, місце розгортання — Брянськ). Полк включав бл. 3500 осіб помісної кінноти, 7 солдатських полків (Данила Краферта, Іван Ниротморцев, Германа Фанстадена, Олександра Барклая, Якова Флека, Єлисея Циклера, Миколи Фанстадена) — 11200 осіб, два накази московських стрільців (Якова Юхим'єва і Леонтія Азар'єва) — 1000 осіб. Чисельність — близько 18 000 осіб. Козацький корпус (командир — полковник Іван Золотаренко, місце розгортання — Новгород-Сіверський) Чисельність — близько 20 000 осіб. Ніжинський, Чернігівський и Стародубський полки)Мальцев А. Н. Россия и Белоруссия в середине XVII века. — : МГУ, 1974. Псковський корпус (воєводи — Лев Салтиков, Степан Єлагін, місце розгортання — Псков) Чисельність — 1147 осіб (зокрема 79 дворян сотенної служби, 773 стрільці, 125 солдатів, 120 інших, 10 гармат).
Війська, залучені для наступу, становили переважну частину збройних сил Московії. В Україну був направлений Севський розрядний полк воєводи Андрія Бутурліна (у тому числі 3 драгунські полки — 4500 осіб). Для його підтримки та для забезпечення безпеки з боку кримських татар на Білгородській межі був розгорнутий Рильський розрядний полк Василя Борисовича Шереметєва, що включав, окрім інших частин, 4 солдатські та драгунський полки нового ладу. Комплектування армій на литовському напрямі змусило різко скоротити гарнізони всередині країни — охорону Москви забезпечували лише шість стрілецьких приказів. У ході кампанії чисельність армії постійно скорочувалася.
Збройні сили Речі Посполитої На відміну від збройних сил Російської держави, управління армією Речі Посполитої було децентралізованим. Насамперед Велике князівство Литовське і Польща мали самостійні збройні сили з окремою системою комплектування, постачання та управління. Польська армія могла бути використана для дій на території князівства тільки за згодою сейму і за безпосередньої загрози.
Через неправильну оцінку обстановки та впливу польських магнатів основні сили планувалося задіяти в Україні, а литовський (білоруський) напрямок розглядався як другорядний. Це викликало затримку у посиланні польських (коронних) військ на допомогу Литві та їх невелику чисельність. Головними проблемами литовської армії було недостатнє фінансування збройних сил та небажання шляхти брати участь у обороні країни. До цих факторів, що послаблюють обороноздатність країни, додався сепаратизм частини еліти Великого князівства Литовського, насамперед Януша Радзівілла, та промосковський настрій частини селянства та міського населення східної частини князівства.
Недооцінивши противника, командування Речі Посполитої в період кампанії нарощувало свої сили в Білорусі, проте більша частина не встигла взяти участь у відбитті наступу російських військ. Загалом у кампанії взяли участь такі з'єднання:
Литовське компутове війско старого найму або «дивізія правого крила» (командувач — великий гетьман литовський Януш Радзивілл). Чисельність — 11 211 коней і порцій або близько 10 000 осіб (зокрема 3 гусарські хоругви (374 коней), 7 рейтарських (1020 коней), 26 козацьких (2424 коні), 9 татарських (960 коней), 11 драгунських (2724 коні), 2 полки і 6 рот німецької піхоти (2909 порцій), а також 7 рот польсько-угорської піхоти (800 порцій). Сформована на початку 1654 року, на фронті — з червня 1654 року. Необхідність використовувати загони для захисту протяжної лінії оборони призвела до того, що безпосередньо під командуванням гетьмана перебувало близько 8000 осіб. Литовське компутове війско нового найму або «дивізія лівого крила» (командувач — польный гетьман литовський Вінцент Корвін-Госевський) Чисельність — 5450 коней і порцій, або близько 5000 осіб (зокрема 3 гусарських (440 коней), 10 козацьких (1180 коней), 4 татарських (450 коней), 6 рейтарських (920 коней), 10 драгунських (1560 коней) хоругв, полк німецької піхоти (600 порцій) і полк польської піхоти (300 порцій). Сформована в липні-серпні 1654 року, на фронті — з вересня 1654 року. Коронний корпус (командир — Богуслав Радзивілл) Чисельність — 5800-6000 коней і порцій, або 5300-5400 чол. (зокрема 2 піхотні, 2 драгунські, 5 рейтарських полків і 8 татарських хоругв), що становило 20 % коронного компутного війська. Сформовані в липні-серпні 1654 року, на фронті з жовтня 1654 року. Посполите рушення. Мало бути зібрано з усього князівства згідно з королівськими універсалами липня 1654 року. Чисельність — Номінально мало налічувати 23 000 осіб, але на практиці було виставлено кілька тисяч осіб. Частина військ посполитого рушення діяла тільки у своїх повітах. Перші з'єднання з'явилися на фронті вже в липні 1654 року, але більшість було використано пізніше.