Міге́ль (Міґе́ль) де Серва́нтес Сааве́дра (, ; 29 вересня 1547 — 22 квітня 1616) — іспанський новеліст, драматург і поет, класик світової літератури («Галатея», «Дон Кіхот», «Мандри Персилеса та Сигізмунда», «Прикладні новели»). Відомий, насамперед, як автор роману «Дон Кіхот», який багато критиків називають першим сучасним романом та одним із найкращих творів світової художньої літератури.
Життєпис
Дитинство і юність Інформація про життя Сервантеса часто суперечлива, її важко зібрати. Тому що, за словами Еміля Шасла: « його смерть в 1616 році залишилася без належної уваги (…). Протягом всього XVII століття ніхто не попіклувався ні його могилою, ні повним виданням його творівÉmile Chasles. Michel de Cervantès, sa vie, son temps, son œuvre politique et littéraire, Paris, Didier, 1866, 458 p. (lire en ligne)..» До того як лорд Картерет виявив, що життєпис Сервантеса має бути написано, навіть сто років після смерті Сервантеса не було відоме місце його народження. Проте багато біографів, які взялися за написання життєпису Сервантеса висловили помилкові гіпотези, перекладачі вдалися до шахрайств, а довірливі сприйняли буквально автобіографічні оповіді автора.
Вважають, що Мігель де Сервантес Сааведра народився в місті Алькала-де-Енарес. Припускають, що він народився 29 вересня, у день Архангела Михаїла, і за традицією отримав ім'я святого. Мігель де Сервантес був хрещений у місті Алькала-де-Енарес, у парафіяльній церкві святої Марії.
Його бабусею та дідусем по батькові були Хуан де Сервантес, адвокат, і Леонор де Торребланка, дочка Хуана Луїса де Торребланка, лікаря кордовського лікаря. Його батька звали Родріго де Сервантес, за походженням із Кордови, він працював хірургом. За словами Жана Бабелона: «Він був некваліфікованим і нужденним лікарем, який практикував під час своїх частих мандрів», що пояснює чому Мігель отримав неметодичну освіту. Походження та релігія його предків суперечливі. За словами Америко Кастро та Даніеля Ейзенберга, предки двох гілок родини Сервантеса були навернені в християнство. Жан Канаваджо виступає проти такого аналізу. Він наполягає на тому, що факт єврейського походження «не доведено» і порівнює Сервантеса з Матео Алемана, для якого походження задокументоване. Однак в Іспанії суперечка виходить за історичних межі і у вищій мірі заполітизоване: народження Сервантеса, найбільш емблематичного письменника Іспанії, має місце відразу після указу про вигнання євреїв з Іспанії. Однак не варто перебільшувати його вплив на розуміння творчості Сервантеса.
«Його підозрювали, його все ще підозрюють в тому, що він мав підозріле походження. Написано, навіть, правдоподібні книжки, начинені кабалістичними інтерпретаціями. Деякі його висловлювання прочитані на івриті, біблійні натяки, незважаючи на все ми впевнені в одному нехай Сервантес і мав маранське походження, але він не знав жодного слова на івриті.» — Мішель де Кастільйо. Його мати звали Леонор де Кортінас, про яку відомо мало. У Сервантеса були брати Андрес, Родріго і Хуан, сестри Андреа, Луїса і Магдалена. Слід звернути увагу, що прізвище «Сааведра» не з'являється в жодному ранньому документі Сервантеса. Це прізвище не використовується і його братами й сестрами. Від народження Сервантес мав би мати ім'я «Мігель де Сервантес Кортінас». Він почав використовувати прізвище «Сааведра» лише після того, як повернувся з алжирського полону, можливо для того, щоб відрізнятися від Мігеля де Сервантеса де Кортінас, якого вигнали з королівського двору.
У 1551 році Родріго де Сервантес зі своєю сім'єю переїхав до Вальядоліда. Через борги він був ув'язнений на декілька місяців. У 1556 році він направився до Кордови, щоб отримати спадок Хуана де Сервантеса, дідуся майбутнього письменника, а також щоб втекти від кредиторів.
Навчання
Не існує точної інформації щодо перших років навчання Мігеля де Сервантеса. Найімовірніше, він мав навчатися у Вальядоліді, Кордові або Севільї. Також можливо, що він навчався у закладі єзуїтів, вже в романі «Бесіда собак» він розповідає про єзуїтську школу, що здається алюзією на його роки навчання. Жан Бабелон вважає, що він, безумовно, відвідував університети Алкали та Саламанки, беручи до уваги його описи мальовничого життя студентів. Інформація, яку він подає в своїх творах не дозволяє зробити висновок, що Сервантес навчався в університеті, як зазначає Жан Канаваджо. 1566 року він переїхав до Мадрида. Він відвідує . Закладом керував професор граматики , який опублікував у 1569 р. книгу про хворобу та смерть королеви Елізавети Валуа, третьої дружини короля Філіпа II. Лопес де Ойос включає в цю книгу три вірші Сервантеса, «нашого дорогого і коханого учня», які є його першими пробами пера: молодий чоловік написав ці вірші на честь померлої королеви. Саме в цей час Сервантес відкрив для себе театр, відвідуючи виступи та , твори яких грали в містах та селах мандрівні актори. Він обожнював світ театру, і його знаменитий гідальго заявляє у другій частині шедевра «Дон Кіхот»: «...пасу очі й не напасу, дивлячись на комедійників» (переклад Миколи Лукаша).
Подорож до Італії та Лепантська битва
Алжирський полон Під час свого повернення з Неаполя до Іспанії на борту галери Сонце () османська флотилія під командуванням Арнаута Мамі взяла у полон Мігеля і його брата Родріго. Це сталося 26 вересня 1575 року. Їх захопили біля мису Кап-де-Креус, що поруч з селищем Кадакес, або містечка Росас чи Паламос, на узбережжі, яке зараз називають Коста-Брава, і відправили до міста Алжира. Сервантеса став рабом грецького ренегата Далі Мамі. Той факт, що у Сервантеса знайшли рекомендаційні листи від Хуана Австрійського і герцога Сесси, дав підстави полонителям Сервантеса вважати, що він є дуже важливою персоною, і вони могли вимагати за нього хороший викуп. Тож вони встановили за свободу Сервантеса ціну в п'ятсот золотих ескудо.Під час п'яти років ув'язнення Сервантес, чоловік сильний духом та із сильною мотивацією, намагався втекти чотири рази. Щоб уникнути покарання своїх товаришів по втечі, він брав відповідальність за все, що робив проти своїх ворогів і надавав перевагу тортурам над зрадою. Завдяки офіційній інформації та книзі ченця Дієго де Аедо «Топографія та загальна історія міста Алжира», ми володіємо важливими знаннями про полоненого. Ці події з його життя доповнюються його комедіями «Алжирські угоди», «Алжирські курорти» і розповіддю про Полоненого, яка входить до першої частини Дон Кіхота, між 39 і 41 розділами. Без сумніву, з плином часу стало відомо, що твір, опублікований ченцем Дієго де Аедо, був написаний не ним. Еміліо Сола вважає, що автором цього твору був Антоніо де Соса, товариш по полону Мігеля де Сервантеса. Данієль Айзенберг припустив, що автором твору не є Еміліо Соса, який не був письменником, а твір написаний великим алжирським полоненим, з творами якого твір Аедо показує надзвичайну подібність.
Перша спроба втечі не вдалася тому, що мавр, який мав вести його разом із товаришем по біді до іспанського Орана, зрадив їх у перший день. В'язні були змушені повернутися до Алжира, де їх забили у кайдани. Тим часом, мати Сервантеса домоглася зустрічі із великою кількістю високопоставлених осіб з надією викупити своїх дітей. 1577 року підписали угоди, але суми бракувало, щоб викупити обох. Мігель віддав перевагу тому, щоб на волю випустили його брата Родріго, який повернувся до Іспанії. У Родріго був план, створений його братом, направлений на визволення Мігеля та його чотирнадцяти або п'ятнадцяти товаришів. Сервантес зустрівся з іншими в'язнями у секретній печері, чекаючи на іспанську галеру, яка мала їх забрати. Галера дійсно прийшла і двічі пробувала наблизитися до берега, але була захоплена. Християни, що знаходилися в печері, також були знайдені, завдяки зраднику, який отримав прізвисько Позолотник (). Сервантес оголосив, що є єдиним організатором цієї спроби втечі. Бей (турецький губернатор) Алжиру, Азан Баха, ув'язнив його в своїй резиденції, забивши в кайдани, де Сервантес провів п'ять місяців.
Третю спробу Сервантес запланував, сподіваючись втекти сухопутним шляхом до Орана. Він послав туди вірного мавра з листом для Мартіна де Кордоби, в якому пояснював план і просив провідників. На жаль, посланець був ув'язнений і листи знайшли. З листів було видно, що вони належать Мігелю де Сервантесу, який усе і спланував. Його засудили до двох тисяч ударів палицею. Цей вирок не було виконано, тому що багато хто за нього поклопотався.
Остання спроба втечі відбулася завдяки гарній сумі грошей, яку Сервантесові дав один валенсійський купець, що знаходився в Алжирі. Сервантес придбав судно, здатне транспортувати шістдесят полонених християн. Перед тим, як усе мало реалізуватися, один із тих, хто мав би бути звільненим, екс-домініканець доктор Хуан Бланко де Пас, розповів увесь план Азанові Баха. В нагороду зрадник отримав щит і глечик масла. Азан Баха перемістив Сервантеса у свій власний палац на жорсткіших умовах ув'язнення. Потім він вирішив відвезти його до Константинополя, де втеча навряд чи могла б здійснитися. Сервантес знову узяв на себе всю відповідальність.
У травні 1580 року до Алжира приїхали отці-тринітрарії (цей орден займався угодами щодо визволення полонених), брат Антоніо де ла Белья і брат Хуан Хіль. Брат Антоніо вирушив з експедицією визволених. Брат Хуан Хіль, у якого було лише триста ескудо, намагався визволити Сервантеса, за якого вимагали п'ятсот. Чернець почав збирати у християнських купців суму, якої бракувало. Чернець здобув її, коли Сервантес, зв'язаний «двома ланцюгами і цвіркуном», вже знаходився на галерах, які Азан Баха направляв до Константинополя. Завдяки 500 ескудо, Сервантеса визволили 19 вересня 1580 року. 24 жовтня він повернувся до Іспанії з іншими визволеними. Він приїхав до міста Денія, звідки переїхав до Валенсії. У листопаді-грудні Сервантес повернувся зі своєю родиною до Мадрида.
Повернення до Іспанії У травні 1581 року Сервантес переїхав до Португалії, де в той час знаходився двір Філіпа II, з метою знайти щось, з чим переробити своє життя і заплатити борги, які отримала його сім'я з метою викупу Сервантеса з Алжира. Йому довірили таємне завдання в Орані, через те, що він мав багато знань про культуру і звичаї північної Африки. За цю роботу він отримав 50 ескудо. Сервантес повернувся до Лісабона, а наприкінці року — до Мадриду.
Письменник помер у 1616 році у злиднях. За кілька днів до смерті 69-річний Мігель де Сервантес постригся у монахи. Похований був у церкві.
Літературна діяльність
Літературна діяльність Мігеля почалася доволі пізно, коли йому було 38 років. Після першої новели «Галатея» (1585 рік) він написав чимало драматичних творів, які користувалися невеликим успіхом.
Тож заради насущного хліба майбутній автор «Дон Кіхота» змушений поступити на інтендантську службу; йому доручають закуповувати провіант для «Непереможної Армади». Та ці обов'язки приносять йому самі невдачі, він навіть потрапляє під суд і якийсь час сидить у в'язниці.
Проте він не припиняє своєї письменницької діяльності, спершу нічого не друкуючи. Особисті поневіряння фактично стають матеріалом для його майбутньої письменницької праці.
З 1598 до 1603 року немає майже жодних звісток про життя Сервантеса. 1603 року він з'являється в Вальядоліді, де займається дрібними приватними справами, що дають йому убогий заробіток, а в 1604 році виходить в світ перша частина роману «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», що мала величезний успіх в Іспанії (за кілька тижнів розійшлося перше видання і в тому ж році чотири наступних) і за кордоном (переклади багатьма мовами). Проте матеріальне становище автора не змінилося, лише посилилося вороже ставлення до нього, що виразилося в глузуваннях, наклепах, переслідуваннях.
Від цього часу й до самої смерті літературна діяльність Сервантеса не припинялася: в проміжку між 1604 і 1616 роками з'явилися друга частина «Дон Кіхота», всі новели, багато драматичних творів, поема «Подорож на Парнас» і роман «Мандри Персілеса і Сигізмунди», що був надрукований уже після смерті автора.