Мико́ла Євге́нович Какурін (* , Орел — † 27 липня 1936, Ярославль) — військовий діяч, полковник Російської армії, армій Української держави, УНР і УГА. Також служив у Червоній армії.
Життєпис Народився у місті Орел, походив з родини офіцера. Закінчив Житомирську класичну гімназію.
У 1904 закінчив Михайлівське артилерійське училище, вийшов підпоручиком до 30-ї артилерійської бригади (Мінськ). Згодом перевівся до 18-ї артилерійської бригади (Люблін). У 1910 закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом. У 1910—1912 командував ротою у 17-му піхотному Архангелогородскому полку. З 1912 року — капітан, старший ад'ютант штабу 5-ї піхотної дивізії (Житомир).
У роки Першої світової війни — офіцер для доручень при штабі 10-го армійського корпусу, в.о. старшого ад'ютанта штабу фортеці Перемишль, начальник штабу 71-ї піхотної дивізії. З серпня 1916 року — в. о. начальника штабу 3-ї Забайкальської козачої бригади, командир 7-го Кавказького піхотного полку. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 08.03.1918 р. — на службі в українській армії: помічник начальника Генерального штабу УНР. У червні 1918 р. призначений помічником начальника Генерального штабу Збройних сил Української Держави. З 30.12.1918 р. — помічник начальника штабу Холмсько-Галицького фронту Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. — помічник військового міністра УНР О. Шаповала. З квітня 1919 р. у штабі III-го Галицького корпусу. У травні-липні 1919 р. — начальник штабу IV-го Галицького корпусу Української Галицької армії. Згодом служив у штабі УГА.
З березня 1920 р. — на службі в Червоній армії: у розпорядженні Всероглавштабу. 3 14.07.1920 р. — у розпорядженні начальника штабу 16-ї армії. З 01.08.1920 р. — начальник 10-ї стрілецької дивізії РСЧА. З 24.10.1920 р. — командувач 3-ї армії. З 31.12.1920 р. — другий помічник командувача Західного фронту; начальник штабу військ, виділених для придушення Тамбовського повстання; командувач військ Вітебського району. З 25.03.1922 р. — командувач військ Бухаро-Ферганського району, брав участь у ліквідації басмачества. З 17.06.1922 р. — помічник командувача військ Туркестанського фронту, пізніше — старший керівник тактики Військової академії РСЧА (згодом академії ім. М. Фрунзе), одночасно був начальником відділу історії Громадянської війни при штабі РСЧА; потім працював у військово-науковому відділі Управління з дослідження та використання досвіду війни штабу РСЧА.
Написав близько 30 робіт з питань стратегії, оперативного мистецтва і тактики періоду Громадянської війни, навчання і виховання військ. Один з ініціаторів створення та автор 3-томної історії Громадянської війни (видана в 1928—1930 роках).
Нагороджений орденами Св. Володимира 4-го ст. з мечами і биндою; Св. Анни 4-го ст.; Св. Анни 3-го ст. з мечами і биндою; Св. Станіслава 3-го ст. з мечами і биндою; Св. Станіслава 2-й ст. з мечами; Червоного Прапора, Червоної Зірки 1-го ступеня Бухарської Радянської Республіки.
19.08.1930 р. був заарештований у Москві в справі колишніх білих офіцерів. 19.02.1932 р. був засуджений до страти, однак вирок змінили на 10 років виправно-трудових робіт. Покарання відбував у Ярославському ізоляторі, де невдовзі помер.
Праці
Стратегія пролетарської держави (1921). Російсько-польська війна 1918—1920 (1922). Стратегічний нарис громадянської війни (1926). Сучасна тактика (1927). Повстання чехословаків і боротьба з Колчаком (1928). Київська операція поляків 1920 (1928). Боротьба за Петроград в 1919 році (1928). Війна з білополяками (1930). Громадянська війна в Україні (1931) та інші.
Джерела та література О. Д. Бойко. Какурін Микола Євгенович // К. Є. Науменко. Какурін Микола Євгенович //
Література
Ненароков А. Историк гражданской войны // Військово-історичний журнал. — 1965. — № 11. — С. 42–49. Перші репресії колишніх офіцерів і початок справи «Весна»
Посилання Какурін Микола Євгенович на www.hronos.km.ru