Левантська археологія — археологічне дослідження Леванту. Вона також відома як сиро-палестинська археологія або палестинська археологіяDavis, 2004, p. 146.Dever, 2001, p. 61. (зокрема, коли область дослідження зосереджена на стародавній Палестині). Окрім важливості для дисципліни біблійної археології, Левант надзвичайно важливий для формування розуміння історії найдавніших народів кам'яного віку.

Поточні археологічні розкопки в Ізраїлі проводяться Відомством старожитностей Ізраїлю (ВСІ), а в районах, які контролюються Палестинською національною адміністрацією (ПА), Міністерством туризму та старовини, яке працює під егідою ВСІ. Палестинська влада забороняє необмежені розкопки на місцях археологічного значення. У Йорданії та на Кіпрі є еквівалентні та схожі органи влади, Генеральний директорат у справах старожитностей і музеїв у Сирії та департамент Міністерства культури та туризму (Туреччина).

Термінологія та сфера застосування Археологія Леванта охоплює розкопки, порятунок, збереження та реконструкцію, а також дослідження за межами об'єкта, інтерпретацію та інші наукові дослідження. Географічний охоплення левантійської археології включає провінцію Хатай в Туреччині, Сирію, Ліван, Ізраїль, Палестину, Йорданію та Кіпр. Термінологія археології в Леванті визначалася по-різному, часто конкуруючими або перекриваючими один одного способами. До та під час періоду Британського мандату в Палестині (1920—1948) археологія регіону зазвичай описувалася як палестинська археологія або біблійна археологія.

Під впливом Вільяма Ф. Олбрайта (1891—1971) біблійні дослідження та розповіді ставали все більш важливими; справді, Олбрайт розглядав палестинську археологію або левантську археологію як підгалузь біблійної археології. «Археологія стародавнього Ізраїлю є лише невеликою частиною набагато більшого дослідження палестинської археології» — описують Франкен і Франкен-Баттерсхілл у книзі «Підручник старозавітної археології» (1963). В огляді північноамериканських дисертацій переважний акцент був зроблений на південному Леванті. Однак лише розглядаючи північний Левант разом із південним, можна розглянути ширші археологічні та історичні питання.

Хоча і класична археологія, і левантська археологія мають справу з тим самим загальним регіоном дослідження, фокус і підхід цих взаємопов'язаних дисциплін відрізняються. Навіть вчені, які продовжували відстоювати роль класичної археології, визнали існування загального розділу левантської археології. Крім того, класична археологія може охоплювати сфери, що стосуються Біблії за межами Леванту (наприклад, Єгипет чи Персія), і вона бере до уваги використання та пояснення біблійних текстів, які левантські археологи ігнорують. Окрім важливості для дисципліни класичної археології, регіон Леванту має вирішальне значення для розуміння історії найдавніших народів кам'яного віку.

В академічному, політичному та громадському середовищі археологія регіону також може бути описана в термінах стародавнього чи сучасного Ізраїлю, Йорданії, Палестини, Лівану, Сирії, Кіпру та турецької провінції Хатай. Археологи можуть визначати географічний діапазон вужче, особливо для запитів, які фокусуються на «Ізраїлі» чи «Палестині», незалежно від того, чи трактуються вони як стародавні чи сучасні території. Змінна термінологія за останні 50 років відображає політичну напруженість, яка існує всередині та на полі.

Левантська археологія у ХХІ столітті відсунула біблійні проблеми на менш домінуючу позицію, функціонуючи як «велике шатро», що об'єднує численні археологічні практики. Левант продемонстрував культурну спадкоємність протягом більшості історичних періодів, що призвело до посиленого вивчення регіону в цілому.

Тимчасовий обсяг Від доісторичних часів до залізного віку хронологічні періоди зазвичай називали відповідно до технологічного розвитку, характерного для тієї епохи. Починаючи з вавилонської епохи і далі, назви ґрунтуються на історичних подіях. Науковці часто розходяться в думках щодо точних дат і термінології, яку слід використовувати для кожного періоду.

Деякі визначення часового масштабу, особливо раніше, мали тенденцію виключати події після візантійського періоду, але часовий обсяг левантійської археології з роками розширювався. У 1982 році Джеймс А. Сауер писав, що ісламські періоди (630—1918 рр. н. е.) були частиною левантійських археологічних досліджень, і що, хоча деякі періоди «ігнорувалися, нехтувалися або навіть відкидалися заради інших періодів», зараз «майже загальновизнаним принципом є те, що до археологічних свідчень усіх періодів слід ставитися з однаковою увагою».

Леслі Дж. Гоппе, написавши в 1987 році, стверджує, що Деверове визначення часового охоплення левантської археології виключає ранньоарабський період (640—1099), період хрестоносців (1099—1291), період мамлюків (1250—1517) та османський період (1517—1918). Проте визначення Девером часового обсягу поля в книзі «Що знали біблійні письменники і коли вони це знали?» (2001), вказує на те, що критика Гоппе більше не діє. Там Девер пише, що часові рамки левантійської археології «поширюються далеко за межі „біблійного періоду“, охоплюючи все від нижнього палеоліту до османського періоду».

Список археологічних періодів Наведений нижче список, від епохи палеоліту до візантійського періоду, складено з визначень, наданих у «Біблійному словнику Мерсера». Для наступних періодів термінологія та дати походять від Сауер і Горре.

Передісторія визначається як період, що передує появі писемності, яка призвела до створення письмової історії. Для Леванту поява писемності відбувається в різні моменти, але пізній бронзовий вік вважається першим періодом, який чітко виходить за межі передісторії. Щоб уникнути субрегіональних конфліктів, передісторія як категорія не розглядається в цьому списку.

Палеоліт (давня кам'яна доба) = 1 500 000–14 000 років до н. Епіпалеоліт (мезоліт, середня кам'яна доба) = 14 000–8 000 років до н. Неоліт (нова кам'яна доба) = 8 000–5 800 років до н. Епоха енеоліту (мідно-кам'яна доба) = 5800–3700 років до н. Бронзова доба Рання бронзова доба= 3700–2500 рр. до н.е EB IV/Проміжна бронза (IB) (раніше EB IV/MB I) = 2500—2000 до н. Доба середньої бронзи (MB) = 2200—1550 рр. до н MB I (раніше MB IIA) = 2000—1750 рр. до н MB II(–III) (раніше MB IIB/C) = 1750—1550 рр. до н. Доба пізньої бронзи (LB) = 1550—1200 рр. до н LB I = 1550—1400 рр. до н.е LB II = 1400—1200 рр. до н.е Залізна доба = 1200—586 рр. до н.е Залізо I = 1200—980 рр. до н.е Залізо IIA = 980—830 до н.е Залізо IIB = 830—721 рр. до н.е Залізо IIC = 721—586 рр. до н.е Вавилонський період = 586—539 рр. до н Перський період = 539—332 рр. до н Елліністичний період = 332–63 рр. до н.е Ранній елліністичний період = 332—198 рр. до н Пізній елліністичний = 198–63 рр. до н Римський період = 63 р. до н. е. — 324 р. н Ранній римський період = 63 р. до н. е. — 135 р. н. е Пізній римський період = 135—324 рр. н Візантійський період = 324—640 н.е Ісламський період = 630—1918 н.е Ранній арабський період = 640—1099 н.е Період хрестоносців = 1099—1291 н.е Період мамлюків = 1250—1517 н.е Османський період = 1517—1918 рр. н. е

Історія Сучасна левантська археологія почалася наприкінці ХІХ століття. Ранні експедиції не мали стандартизованих методів розкопок та інтерпретації, і вони часто були чимось більшим, ніж експедиції з пошуку скарбівRast, 1992, pp. 1-2.. Недостатнє усвідомлення важливості стратиграфії для датування об'єктів призвело до копання довгих траншей посередині ділянки, що ускладнило роботу пізніших археологів.

Едвард Робінсон виявив численні пам'ятки стародавності та опублікував свої висновки разом з Елі Смітом у ключовому тритомному дослідженні під назвою «Біблійні дослідження в Палестині та прилеглих регіонах: Журнал подорожей у 1838 році». У Сирії Ернест Ренан проводив дослідження в 1860-х роках, а Говард Кросбі Батлер з Прінстонського університету проводив дослідження візантійських християнських місць (1904—1909)Dever, William G. "Syro-Palestinian and Biblical Archaeology", pp. 1244-1253.. На початку 1900-х років великі проекти були створені в Самарії, Гезері, Мегіддо та Єрихоні.

Ранню школу сучасної левантійської археології очолював Вільям Ф. Олбрайт, чия робота була зосереджена на біблійних оповіданнях. Сам Олбрайт вважав, що Фредерік Джонс Блісс (1857—1939) був батьком левантійської археології, хоча Блісс не дуже відомий у цій галузі. Джеффрі А. Блейклі пояснює це наступником Блісса у Палестинському дослідницькому фонді, RAS Macalister (1870—1950), який применшив досягнення свого попередника.

Після створення в регіоні незалежних арабських держав у 1960-х рр. були засновані національні школи археології. Дослідницькі центри та перспективи цих установ відрізнялися від західних археологічних підходів, прагнучи уникати біблійних досліджень та пошуку теологічних коренів у Святій Землі та зосереджуватися більше, хоча й не виключно на ісламській археології.

Таким чином арабські археологи додали «новий енергійний елемент до сиро-палестинської археології».

У той час як у середині ХХ століття зросла важливість стратиграфії, типології та валів, тривала тенденція ігнорувати точні дані на користь суб'єктивних інтерпретацій викликала критику. Наприклад, Пол В. Лепп, про якого багато хто вважав, що займе мантію Олбрайт перед його передчасною смертю в 1970 році, писав:«Занадто велика частина палестинської археології є роздутою вигадкою […] Занадто часто суб'єктивна інтерпретація, не заснована на емпіричних стратиграфічних спостереженнях, використовується для того, щоб продемонструвати обґрунтованість іншої суб'єктивної інтерпретації. Ми призначаємо близькі дати групі горщиків на суб'єктивних типологічних підставах і далі наводимо нашу думку як незалежний доказ для аналогічного датування паралельної групи. Занадто велика частина будівництва фундаменту палестинської археології була пов'язана з переслідуванням аргументів ad hominem по колу».У 1974 році Вільям Девер заснував світську, небіблійну школу сиро-палестинської археології та здійснив низку нападок на саме визначення біблійної археології. Девер стверджував, що назву такого дослідження слід змінити на «археологію Біблії» або «археологію біблійного періоду», щоб окреслити вузький часовий фокус біблійних археологів. Френк Мур Кросс, який навчався в Олбрайт і викладав Деверу, підкреслив, що, на думку Олбрайта, біблійна археологія не була синонімом левантійської археології, а скоріше, що «Вільям Фоксвелл Олбрайт вважав палестинську археологію або левантійську археологію невеликим, але важливим розділом. Біблійної археології дивно, що недавні студенти припускають їх взаємозамінні терміни». Девер погодився, що терміни не є взаємозамінними, але стверджував, що «„сиро-палестинська археологія“ — це не те саме, що „біблійна археологія“. На жаль, я мушу сказати, що всі, хто захищатиме Олбрайт і „біблійну археологію“ в цьому землі, на жаль, не мають зв'язку з реальністю в галузі археології».

В останні десятиліття термін левантська археологія загалом замінив сіро-палестинську археологію. Результати електронної бази даних для археологічних досліджень показують «переважну більшість» терміну «Левант» у порівнянні з «Сирією-Палестиною». Насамперед це пов'язано з сильною культурною та географічною спадкоємністю Леванту, північні частини якого загалом ігнорувалися в сиро-палестинській археології. Ближче до кінця ХХ століття палестинська археологія та/або левантійська археологія стали більш міждисциплінарною практикою. Фахівці в галузі археозоології, археоботаніки, геології, антропології та епіграфіки тепер працюють разом, щоб отримати важливі екологічні та неекологічні дані в рамках мультидисциплінарних проєктів.

Осередки левантійської археології

Аналіз кераміки