Ерік Кéмпбелл (; 11 квітня 1893, Янг, Новий Південний Уельс, Австралія – 2 вересня 1970, Канберра, Австралійська столична територія, Австралія) — австралійський політичний діяч, військовий офіцер і згодом соліситор, голова ультраправої організації «Нова гвардія» у Новому Південному Уельсі в Австралії.

Під час Першої світової війни Кемпбелл командував артилерійськими підрозділами на Західному фронті й дослужився до звання майора. Після війни, у 1919 році, здобув юридичну освіту й став соліситором у Сіднеї. Близько шести років після повернення з фронту продовжував службу в резервних частинах армії. У 1925 році Кемпбелл разом із ще одним колишнім військовим з Австралійського імперського війська організував групу з п’ятисот осіб, яка мала допомагати уряду в боротьбі з робітничими протестами та підтримати його спроби депортувати двох профспілкових лідерів.

Юридична кар’єра Кемпбелла складалася успішно, але після початку Великої депресії та приходу до влади лейбористського уряду Джека Ленга в Новому Південному Уельсі він долучився до таємної консервативної організації, відомої як «Стара гвардія». У лютому 1931 року він заснував її бойове відгалуження — «Нову гвардію», яка виступала проти уряду Ленга, комуністів та лівих профспілок. Організація швидко зростала, і до 1932 року в її лавах налічувалося приблизно 60 тисяч осіб. Це стало можливим завдяки військовій дисципліні, добре організованій системі вербування та чіткій командній структурі. З січня по серпень 1933 року Кемпбелл подорожував Європою, де встановлював контакти з британськими, німецькими та італійськими фашистськими рухами. Після повернення до Австралії він почав запроваджувати у «Новій гвардії» нацистські вітання, парамілітарні ритуали та інші зовнішні ознаки тоталітарних режимів. Одночасно він відкрито висловлював своє захоплення Адольфом Гітлером і Беніто Муссоліні. Це призвело до того, що членство в організації почало стрімко скорочуватися, особливо після відставки Ленга в травні 1932 року.

Коли вплив «Нової гвардії» ослаб, Кемпбелл спробував себе у політичній діяльності й наприкінці 1933 року заснував «Центральну партію», яка прагнула зруйнувати партійну систему. Проте на виборах 1935 року в Новому Південному Уельсі партія зазнала повного провалу й незабаром припинила існування. У 1941 році Кемпбелл повернувся до свого рідного міста Янг і фактично відійшов від публічного життя. У 1945 році він безуспішно намагався балотуватися до федерального парламенту від Аграрної партії.

У 1965 році він видав мемуари «The Rallying Point», у яких виклав власний погляд на створення «Нової гвардії». Ерік Кемпбелл помер у Канберрі в 1970 році.

Життєпис

Раннє життя Ерік Кемпбелл народився 11 квітня 1893 року в місті Янг, що розташоване в регіоні Південно-Західних Схилів штату Новий Південний Уельс. Він був наймолодшою дитиною Аллана Кемпбелла та Флоренс (уродженої Рассел). Його батько був місцевим юристом. Ерік мав трьох старших братів.Family records, per Ancestry.com. Освіту він здобував приватним чином, а після цього почав працювати у батьковій юридичній конторі на посаді стажера-юриста.

Кемпбелл служив у званні сержанта у рядах старших кадетів Нового Південного Уельсу. У 1911 році він вирушив до Великої Британії як учасник Коронованого кадетського контингенту Нового Південного Уельсу, щоб узяти участь у параді на честь коронації короля Георга V і королеви Марії в червні того року. Під час перебування контингенту в Англії король особисто провів його огляд. У листі, опублікованому в сіднейській газеті «Evening News», Кемпбелл писав: «Він поставив мені кілька запитань під час огляду – я був єдиним кадетом у контингенті, до кого він звернувся».

Наприкінці 1913 року Кемпбелл вступив до добровольчих підрозділів Австралійської польової артилерії.World War I service record: У січні 1914 року отримав тимчасове звання лейтенанта польової артилерії.

Військова служба

Ерік Кемпбелл записався до Австралійських імперських сил в місті Янг 1 квітня 1916 року та був зарахований до 27-ї батареї 7-ї бригади польової артилерії. Завдяки попередній службі у рядах добровольчих артилеристів він одразу отримав звання капітана. У травні Кемпбелл вирушив із Сіднея на військовому кораблі «H.M.A.T. Argyllshire». 29 грудня 1916 року він перетнув Ла-Манш і прибув до Франції, де взяв участь у бойових діях на Західному фронті. У липні 1917 року його перевели до 12-ї австралійської (армійської) польової артилерійської бригади, підвищили до звання майора та призначили командиром 46-ї батареї. У листопаді 1917 року Кемпбелл був отруєний газами, тому відправлений на лікування до Лондона. Його виписали у січні 1918 року, і вже у лютому він повернувся на фронт.

У квітні 1918 року його вдруге уразило газом у Робекі, на півночі Франції, утім він залишився на службі. Його батарея брала участь у боях біля Стразееля в червні, а з серпня до листопада 1918 року вела бої на Соммі аж до завершення війни.

Кемпбелл нагороджений Орденом «За видатні заслуги» 31 грудня 1918 року. У лютому 1919 року він покинув Велику Британію на борту «S.S. Anchises» і прибув до Сіднея 18 квітня. У червні 1919 року його офіційно демобілізували.

Повоєнний час Після повернення до Сіднея Кемпбелл здобув юридичну освіту та 29 серпня 1919 року отримав право на роботу адвокатом. З 1920 по серпень 1926 року він працював у партнерстві з адвокатом Септімусом Роу в офісі на Пітт-стріт у Сіднеї. У цей час Кемпбелл надалі залишався на військовій службі, командував 9-ю бригадою польової артилерії на базі Голсворті у південно-західному Сіднеї в званні майора.

У грудні 1924 року Кемпбелла підвищили до звання підполковника у резервних військах. У 1924–1925 роках він проходив службу у званні штатного офіцера Генерального штабу при генерал-майорі Чарльзі «Діггері» Бранді, командувачі округу у Вікторія-Баракс.

Кемпбелл вів активне соціальне життя, був членом кількох клубів, зокрема Імперського військового клубу для колишніх офіцерів та елітного «Union Club». Він захоплювався гольфом і входив до «Royal Sydney» та «Killara Golf Club». Крім того, Кемпбелл був масоном і членом «Rotary Club» у Сіднеї.

«X Force» Після Першої світової війни Австралійська спілка моряків здобула репутацію бойової профспілки, яка активно боролася за покращення умов праці. У січні 1925 року спілка розпочала конфлікт із судновласниками щодо права на відбір екіпажів. Це спричинило низку страйків, пов'язаних із питанням контролю над працевлаштуванням. Судновласники намагалися домогтися через Арбітражний суд скасування реєстрації профспілки. Загальний страйк моряків у червні-липні 1925 року призвів до значних перебоїв у судноплавстві, а консервативні політики покладали провину за заворушення на комуністів та «іноземних агітаторів». Увага суспільства зосередилася на головах профспілки — її президенті Томі Волші та секретареві Якобі Джонсоні, які народилися за межами Австралії.

30 травня 1925 року Лейбористська партія на чолі з Джеком Ленгом перемогла на виборах у Новому Південному Уельсі, отримавши більшість у два місця. Ленг став прем'єр-міністром і скарбником у новому уряді штату.

У липні 1925 року федеральний уряд, очолюваний прем'єр-міністром Стенлі Брюсом, ухвалив поправку до Закону про імміграцію, яка дозволяла уряду під час «серйозних промислових заворушень» депортувати іноземних профспілкових організаторів. Брюс планував використати цей закон проти Волша та Джонсона, очікував масових протестів робітників у відповідь. У серпні 1925 року уряд ухвалив Закон про миротворців, що дозволяв призначати «миротворчих офіцерів» з повноваженнями поліцейських для «збереження громадського порядку по всій Австралії». Наприкінці серпня Волшу та Джонсону вручили повістки для явки перед Депортаційною комісією в Сіднеї. Після слухань комісія ухвалила, що їхня присутність в Австралії «завдає шкоди миру, порядку та належному управлінню Співдружності». 14 листопада 1925 року коаліція Брюса виграла федеральні вибори, під час яких головною темою кампанії стала боротьба з «індустріальною анархією». 20 листопада, уночі, Волша та Джонсона заарештували федеральні поліцейські та відправили на острів Гарден-Айленд.

Під час їхнього ув’язнення Еріка Кемпбелла відвідав його давній знайомий з війська Вільям Джон Скотт. Вони познайомилися у 1919 році в демобілізаційному таборі в Англії та стали друзями. Скотт повідомив Кемпбеллу, що прем’єр-міністр Брюс наказав йому організувати загін із 500 колишніх офіцерів Австралійського імперського війська для допомоги поліції у разі масових протестів профспілок. Кемпбелл погодився та, як згодом стверджував, «виконав завдання всього за кілька днів у повній таємниці». Ще в жовтні «Labor Daily» опублікувала статтю, в якій посилалась на «надійне джерело» і викривала плани уряду щодо створення таємної сили, яку порівнювали з італійськими фашистами. У документі йшлося про «необхідність суворої секретності» та інструкції знищувати всі письмові накази шляхом спалення. У ньому згадувалися місця збору під кодовою назвою «X-станції», через що загін отримав назву «Сила X». Однією з таких локацій мав стати штаб у Вікторія-Баракс, де Кемпбелл працював помічником командувача генерал-майора Бранда.

11 грудня 1925 року Високий суд Австралії ухвалив звільнення Волша та Джонсона, визнавши рішення Депортаційної комісії незаконним. Очікувані масштабні протести так і не відбулися, а «Сила X» зникла в тіні. Загін, який зібрали Кемпбелл і Скотт, став першою спробою створення секретної воєнізованої структури для підтримки консервативного федерального уряду. Це був лише початок подальшої діяльності Кемпбелла в цьому напрямку.

Юридична діяльність У серпні 1926 року партнерство між Еріком Кемпбеллом і Септімусом Роу, які працювали адвокатами в «Rickard House» на Пітт-стріт, 84 у Сіднеї, розірване «за взаємною згодою». Після цього Кемпбелл продовжив юридичну діяльність під назвою «Campbell and Campbell» разом зі своїм старшим братом Алланом. Вони тимчасово орендували офіси у «Rickard House». У січні 1930 року до партнерства приєднався ще один брат — Вільям Кемпбелл з Оранжа, після чого фірма перейменована на «Campbell, Campbell and Campbell». Четвертий брат, Ніл Кемпбелл, також був пов’язаний із сімейною юридичною справою, працював на посаді бухгалтера.

У липні 1928 року Кемпбелл виступав адвокатом відомих авіаторів Чарльза Кінгсфорд-Сміта та Чарльза Улма у справі проти Кейта Андерсона, який претендував на частку прибутків від нещодавнього транстихоокеанського перельоту, здійсненого двома пілотами, а також на частку у власності літака «Southern Cross». Андерсон — льотчик, подорожував до Америки разом із Кінгсфорд-Смітом і Улмом для участі у транстихоокеанському перельоті, був змушений повернутися до Австралії, коли ще тривали підготовчі роботи, і не зміг повернутися, щоб взяти участь у польоті. Його позов остаточно врегульовано у лютому 1929 року без будь-яких грошових виплат.

«Стара гвардія» У жовтні 1929 року в Австралії відбулися дві події, які спричинили суттєві зміни в економічній, соціальній та політичній сферах. 12 жовтня Австралійська лейбористська партія на чолі з Джеймсом Скалліним здобула переконливу перемогу на федеральних виборах, а чинний прем’єр-міністр Стенлі Брюс навіть втратив своє місце в парламенті. Лейбористи успішно представили Брюса як політика, який прагнув послабити права працівників через демонтаж системи трудового арбітражу. Наприкінці жовтня стався крах Нью-Йоркської фондової біржі, що спричинило глобальну економічну кризу та початок «Великої депресії». Протягом наступного року рівень безробіття в Австралії стрімко зростав. У відповідь уряди різних штатів ухвалювали жорсткі заходи економії: скорочували державні витрати, зменшували зарплати держслужбовцям і згортали громадські роботи. Однак у Новому Південному Уельсі голова опозиції Джек Ленг рішуче виступив проти таких заходів. Його популістська риторика знайшла підтримку серед виборців, і в жовтні 1930 року Ленг тріумфально переміг на виборах у штаті.