Мірза Тагі Хан-е Фарахані (), більш відомий як Амір Кабір (перс. 9 січня 1807 р — 10 січня 1852), був головним міністром Насер ад-Дін Шаха Каджара протягом перших трьох років його правління. Його багато хто вважає «першим реформатором Ірану», модернізатором, якого «несправедливо усунули», оскільки він намагався провести «поступові реформи» в Ірані. Амір Кабір заснував перший центр вищої освіти в Ірані та другу перськомовну газету в країні. Він заборонив підкуп, тортури підсудних і в'язнів, а також структурував іранську податкову та фінансову систему. Будучи прем'єр-міністром, він також наказав придушити бабізм і стратити засновника руху Баба . В останні роки свого життя він був засланий до саду Фін у Кашані та був убитий командою Насер ад-Дін Шаха 10 січня 1852 року.
Історія та досягнення
Початок кар'єри
Амір Кабір народився в Хазаве в районі Арак, на території нинішньої провінції Марказі в Ірані. [Його батько, Карбалай Мохаммад Корбан, вступив на службу до Мірзи Бозорга Каем-Макама з Фарахану на посаду кухаря, а коли Мірзу Бозорга призначили головним міністром Аббаса Мірзи, наслідного принца, в Тебрізі, Карбалай Корбан супроводжував його туди, взявши з собою сина. Амір Кабір спочатку допомагав батькові у виконанні домашніх обов'язків у господарстві Мірзи Бозорга, який розгледів у хлопчикові ознаки незвичайного таланту і віддав його на навчання до своїх дітей. Мірза Бозорг помер у 1237/1822 році, і його син Мірза Бозорг став наступником на посаді міністра при кронпринцові. Під егідою сина Амір Кабір вступив на державну службу, будучи призначеним спочатку на посаду лашкарневіса (військового реєстратора) азербайджанської армії. У 1251/1835 році його підвищили до посади мостофі-є незама, призначивши відповідальним за нагляд за фінансами азербайджанської армії, а через кілька років він став відповідальним за забезпечення, фінансування та організацію тієї ж армії, отримавши титул вазір-є незама.
Під час перебування на посаді Амір Кабір брав участь у багатьох місіях за кордоном. Майже чотири роки він провів в Ерзурумі у складі комісії з делімітації османсько-іранського кордону. Він чинив опір спробам виключити Мохаммарех (сучасний Хоррамшахр) з-під іранського суверенітету і змусити Іран виплатити компенсацію за військові вторгнення в район Солайманіє. У цьому він діяв незалежно від центрального уряду в Тегерані, який не тільки не зміг сформулювати послідовну політику щодо османів, але й виступав проти більшості ініціатив Аміра Кабіра. Хоча між Іраном та Османською державою було укладено певну форму договору, кордони все ще не були делімітовані, коли почалася Кримська війна і британські та російські посередники, які тепер воювали між собою, відійшли. Тим не менш, Амір Кабір з перших вуст дізнався про процедури міжнародної дипломатії, а також про цілі та політику Британії та Росії щодо Ірану. Це допомогло йому в розробці власної чіткої політики щодо цих двох держав, коли він став головним міністром.
Більше того, роки його перебування в Ерзурумі припали на час османської військової та адміністративної реформи, відомої під назвою «Танзімат». Певна обізнаність про них дійшла до Аміра Кабіра в Ерзурумі і надихнула його принаймні на один аспект його політики на посаді головного міністра: усунення впливу клерикалів на державні справи. Пояснюючи британському консулу в Тебрізі в 1265—1849 роках власну рішучість зробити авторитет держави першорядним, він сказав: «Османський уряд зміг почати відроджувати свою владу тільки після того, як зламав владу мулл».
Реформи армії Амір Кабір повернувся до Тебріза у 1263/1847 році. Через рік, зі збереженням посади і титулу вазір-е-незама, його призначили лала-баші або головним вихователем наслідного принца Насер-аль-Діна, якому ще не виповнилося й п'ятнадцяти років. Незабаром після цього, в Шаувалі, 1264 р./вересень 1848 р., Мохаммед Шах помер, і Насер ад-дін мав вирушити до Тегерану, щоб посісти трон. Але його міністр, Мірза Фатхаллах Насір-аль-Молк Аліабаді, не зміг зібрати необхідних коштів, тому Насер-ад-Дін звернувся до Аміра Кабіра, який вжив необхідних заходів. Довіра Насер-ад-Діна до аміра Кабіра зростала, і невдовзі після від'їзду з Тебріза він присвоїв йому звання аміра-незама з повною відповідальністю за всю іранську армію. Після прибуття до Тегерану він також призначив його головним міністром (шахс-е аввал-е Іран) з додатковими титулами амір-е кабір і атабак (Ḏu'l-qaʿda, 1264 р. / жовтень 1848 р.). Перший титул став його загальним позначенням; другий, використаний вперше з часів Салджуків, вказував на стосунки наставництва між міністром і його молодим господарем.
Його призначення на посаду головного міністра викликало обурення, особливо королеви-матері, Малек Джахан Ханом та інших принців, які були обурені скороченням Аміром Кабіром їхніх витрат та утримань. Інтриги його супротивників призвели до заколоту роти азербайджанських військ, розквартированих у Тегерані; але за сприяння імама П'ятничної молитви в Тегерані Мірзи Абуль-Касема, який наказав тегеранським купцям закрити базар і озброїтися, заколот було невдовзі придушено, і Амір Кабір повернувся до виконання своїх обов'язків.
Ще більший безлад панував у низці провінційних міст, особливо в Мешхеді. Наприкінці правління Мохаммед-шаха губернатором Хорасану був призначений Хамза Мірза Гешмат-аль-Доле, але його владу оскаржив Хасан-хан Салар, який за допомогою деяких місцевих вождів підняв повстання проти центрального уряду (1262/1846). Хамза Мірза залишив Машад Хасан-хану і втік до Герату. Амір Кабір відправив проти Хасан-хана дві армії, друга з яких, під командуванням Солтана Морад Мірзи, розбила його війська і взяла його в полон. Амір Кабір стратив його (1266/1850) разом з одним із синів і одним із братів — покарання безпрецедентної жорстокості для такого провінційного опору центральній владі і явна ознака наміру Аміра Кабіра утвердити прерогативи держави.
Адміністративні реформи Після відновлення порядку в провінціях Амір Кабір звернувся до широкого спектра адміністративних, культурних та економічних реформ, які стали головним досягненням його короткого міністерства. Його безпосереднім успіхом стала вакцинація іранців від віспи, яка врятувала життя багатьох тисяч, якщо не мільйонів людей. Зіткнувшись з порожньою скарбницею після прибуття до Тегерану, він насамперед взявся за збалансування державного бюджету, намагаючись збільшити джерела надходжень і зменшити державні витрати. Щоб допомогти йому в цьому, він створив бюджетний комітет на чолі з Мірзою Юсофом Мостофі-аль-Мамалеком, який оцінив дефіцит бюджету в один мільйон іранських томанів. Після цього Амір Кабір вирішив різко скоротити зарплати державних службовців, часто вдвічі, і скасувати велику кількість стипендій, що виплачувалися пенсіонерам, які мало або взагалі не працювали на державній службі. Цей захід збільшив його непопулярність серед багатьох впливових осіб і, таким чином, сприяв його остаточній ганьбі та смерті.
Водночас він намагався стягнути прострочені податки з губернаторів провінцій і племінних вождів, відправляючи в кожну провінцію країни асесорів і збирачів. Збір митних зборів, який раніше передавався приватним особам, тепер став безпосередньою відповідальністю центрального уряду, а рибальство на Каспії, важливе джерело доходів, було виведено з-під російської монополії і передано в підряд іранцям.
Управління королівськими землями (халесаджат) було переглянуто, а доходи, отримані з них, стали більш ретельно контролюватися, ніж раніше. В основу оподаткування інших земель було покладено врожайність і продуктивність, а не площу, а раніше занедбані землі було введено в обробіток. Ці різноманітні заходи для заохочення сільського господарства і промисловості також приносили користь скарбниці, підвищуючи рівень національного добробуту, а отже, і податкоспроможність.
Особливий інтерес викликає турбота Аміра Кабіра про економічний розвиток Хузестану (тоді відомого як «Арабестан»), який він визначив як територію стратегічного значення, з огляду на його розташування на початку Перської затоки, а також потенційного процвітання. Він запровадив у провінції вирощування цукрової тростини, побудував дамбу Насері на річці Кархе та міст у Шуштарі, а також розробив плани розвитку Мохаммари. Він також вжив заходів для заохочення посадки американської бавовни поблизу Тегерана та Урмії.
Дар аль-Фанун і культурні досягнення
Серед різноманітних заходів, вжитих Аміром Кабіром, заснування Darolfonun у Тегерані було, мабуть, найтривалішим за своїм ефектом. Десятиліттями пізніше багато частин цього закладу було перетворено на Тегеранський університетFor an illustrated report on Darolfonun see: |The pertinent photographs (15 in total) can be viewed here: а решта стала середньою школою Даролфонун . Початковою метою закладу було навчання офіцерів і державних службовців для відновлення держави, розпочатого Аміром Кабіром, але як перший навчальний заклад, що викладав сучасне навчання, він мав набагато ширший вплив. Серед предметів, які викладалися, були медицина, хірургія, фармакологія, природнича історія, математика, геологія та природознавство. Інструктори були здебільшого австрійцями, завербованими у Відні Дауд Ханом, ассирійцем, який познайомився з Аміром Кабіром під час роботи османсько-іранської прикордонної комісії. На той час, коли інструктори прибули до Тегерана в Мохаррамі, 1268/листопад 1851 року, Аміра Кабіра вже було звільнено, і прийняти їх випало Дауд Хану. Австрійські інструктори спочатку не знали перської мови, тому для допомоги у викладанні довелося найняти перекладачів; але деякі з них незабаром вивчили перську досить добре, щоб складати підручники цією мовою з різних природничих наук. Вони мали вплинути на еволюцію більш простого та ефективного прозового стилю в перській мові, ніж існував раніше. Дар уль-Фунун мав значні коливання в наборі, головним чином через коливання зобов'язань шаха щодо фінансування закладу. Явне зниження інвестицій стало очевидним, коли відвідувач повідомив у 1870 році, що в закладі навчається сімдесят студентів і лише один європейський інструктор. Мірза Ака Хан Нурі, наступник Аміра Кабіра, намагався переконати Насер-аль-Діна Шаха скасувати весь проект, але Даролфонун незабаром став посмертним пам'ятником своєму засновнику.
Амір Кабір зробив другий опосередкований внесок у розробку перської мови як сучасного засобу масової інформації, заснувавши газету Vaqayeʿ-ye Ettefaqiyeh, яка збереглася під різними назвами аж до правління Мозаффар-ад-дін-шаха . Мінімальний тираж був забезпечений, вимагаючи передплати від кожного чиновника, який заробляв понад 2000 ріалів на рік. Засновуючи журнал, Амір Кабір сподівався надати більшої ефективності урядовим постановам, довівши до них увагу громадськості; таким чином текст декрету, що забороняє стягнення союрсату, був опублікований у третій частині газети. Він також хотів ознайомити своїх читачів зі світовими політичними та науковими подіями; серед матеріалів, про які повідомлялося в перший рік публікації, були боротьба Мадзіні проти імперії Габсбургів, розробка проекту Суецького каналу, винахід повітряної кулі, перепис населення Англії та дії канібалів на Борнео.