Німецькі діалекти () ― регіональні форми німецької мови, що самостійно розвинулися як з давньо- та середньоверхньонімецької, так і з давньо- та середньонижньонімецької мов і є генетично незалежними від літературної або стандартизованої німецької мови. Ці діалекти в свою чергу утворюють частину континентальнонімецького або ж західногерманського діалектного континууму.
У соціолінгвістичному контексті німецькі діалекти можуть бути визначені як західногерманські мовні варіації, для яких стандартизована німецька мова є культурною мовою та/або однієї з найбільш споріднених мовJ. Goossens: Zum Verhältnis von Dialektologie und Soziolinguistik. Zeitschrift für Dialektologie und Linguistik, 48. Jahrg. (1981), H. 3, S. 299–312..
Головний розподіл німецьких діалектів традиційно базується на ступені залученості до другого пересування приголосних: повному, частковому або відсутньому. Таким чином утворюються три головні категорії, а саме верхньонімецькі (південнонімецькі), середньонімецькі та нижньонімецькі діалекти. Нижньофранкські мови, які у певному сенсі утворюють окрему категорію, перебувають поза межами даної класифікації.
Загальна інформація Різноманітні варіації німецької мови, стандартизованої німецької мови та діалектів не привʼязуються до політичних кордонів. Варіація є або «мовою», або «діалектом» лише по відношенню до чогось іншого; понятійний статус визначення для мовних варіацій може змінюватися. Наприклад, можна говорити про швейцарську верхньонімецьку () або баварську верхньонімецьку мову (), а також про нестандартизовані варіанти, наприклад, верхньосаксонсько-майснерську або рипуарську кельнськуUlrich Ammon: Was ist ein deutscher Dialekt? In: Klaus Mattheier (Hrsg.): Dialektologie des Deutschen. Tübingen 1994, S. 370..
На заході для назви місцевих діалектів поширеним є слово Platt (ймовірно, нижньофранконський вираз, що означає «зрозумілий, чіткий»), який не є тим самим, що й поняття Plattdeutsch, яке використовується для нижньонімецьких діалектів. У ХІХ столітті Якоб Ґрімм намагався провести різницю між діалектами (більший ареал) та говірками (менший ареал), але ця диференціація не прижилася.
Назви діалектів утворюються за різними формами: назва місця або регіону та Dialekt або Mundart („der Wiener Dialekt“ або „die Wiener Mundart“ для позначення віденського діалекту), місце або регіон та Platt („Aachener Platt“ для діалекту Аахена та „Lothringer Platt“ для лотаринзьких діалектів), складне слово з закінченням -deutsch („Berndeutsch“ для діалекту Берна) або ж іменник з закінченням -isch („Münchnerisch“ для діалекту Мюнхена або „Schwäbisch“ для швабського діалекту)Karte zur Verwendung von Dialekt, Platt, Mundart.
Мови-дахи У більшій частині простору, у якому використовуються німецькі діалекти, німецька вважається мовою-дахом або стандартною мовою. На кордоні з Німеччиною у Франції та Бельгії є певні регіони, де розмовляють німецькими діалектами, але мовою-дахом там є французька, а на півночі Італії є низка мовних островів, де мовою-дахом для німецьких діалектів є стандартизована італійська мова. Аналогічна ситуація спостерігається й у частині мовних островів у центрально-східній і східній Європі та на заморських територіях, наприклад, з діалектом гунсрік.
В Люксембурзі протягом останніх десятиліть у самостійну стандартизовану мову розвинулася люксембурзька мова, яка лінгвістично є середньонімецьким діалектом, але й німецька досі відіграє тут значну роль на рівні писемності; натомість швейцарські діалекти попри численні спільні ознаки та стабільне використання на письмі не перетворилися на самостійну мову. Стандартизована німецька у Австрії, Швейцарії та Німеччині, втім, є варіаціями стандартизованої німецької мови.
У Середньовіччі між собою конкурували середньонижньонімецька та середньонідерландська мови: наприклад, регіон Нижнього Рейну належав до зони впливу нідерландської мови, а єпархія Мюнстера була двомовною. Коли нижньонімецькі діалекти починаючи з XVI століття прийняли нововерхньонімецьку мову як єдину мову письмової комунікації, Нижній Рейн до самого ХІХ століття продовжував послуговуватися нідерландською. На той час прусський уряд вів активну й жорстку мовну політику, метою якої було повне витіснення нідерландської мови та встановлення німецької як єдиної стандартної та письмової мовиWerner Besch u. a. (Hrsg.): Sprachgeschichte: ein Handbuch zur Geschichte der deutschen Sprache, 3. Teilband. De Gruyter, Berlin 2003, S. 2636.. Таким чином у 1827 році було заборонено використання нідерландської мови у початковій школі та церквіWilhelm Böttger: Land zwischen Rhein und Maas: der Linke Niederrhein. In: Monographien deutscher Wirtschaftsgebiete. Nr. 7, 1958, S. 22.Georg Cornelissen: Das Niederländische im preußischen Gelderland und seine Ablösung durch das Deutsche. Röhrscheid, Bonn 1986, S. 93.; попри це у регіоні Клеве до самого кінця ХІХ століття нідерландською викладали та використовували у церквах, тому станом на 1900 рік у Німецькій імперії нараховувалося 80 361 нідерландськомовний громадянинJ. Kempen: Sprachgeschichtliches vom Niederrhein. In: Der Sprachdienst 18, 1974, S. 132.. Кінець використання нідерландської у регіоні Нижнього Рейну закінчився наприкінці 1930-х рр. через заборону нацистського уряду.
Виникнення діалектів
Племінні мови та територіальні діалекти У ранньому середньовіччі на територіях, де пізніше утворилися німецькомовні країни та держави Бенілюксу, існували різні союзи германських племен; це були племена алеманів, баварів, франків, фризів, саксів та тюрингів. На півдні, на території пізнішої Італії, знаходився племінний союз лангобардів, який до того часу досі послуговувався германською племінною мовою. Втім, деякі з цих союзів самі були конгломератами з різних племен, які утворилися лише після Великого переселення народів, наприклад, алемани («всі люди»), франки («вільні») та сакси («брати по мечу»). У ІХ столітті племена обʼєдналися у державі Карла Великого і починаючи з Х століття були організовані у таких племінних герцогствах, як Баварське, Франконське, Лотаринзьке (розділеному з 959 року на Нижню та Верхню Лотарингію) та Швабське, а також у Тюринзькому ландграфстві. Територія фризів була вільно приєднана до регіону панування Лотарингії. У ході державної реформи ХІІ століття племінні герцогства були скасовані.
Наскільки ці племена мали власні мови, наразі невідомо, і це питання по-різному обговорюється у дослідженнях з історії мови. У VIII столітті, а подекуди й раніше, зʼявилися з одного боку близькоспоріднена давньоверхньонімецька і з іншого боку близькоспоріднена давньонижньонімецька письмові мови (остання, втім, частково зазнала впливу нижньофранкської), які здебільшого використовувалися у літературі. У часи середньоверхньо- та середньонижньонімецької мов ці письмові мови мали статус мов літератури та діловодства. Мови для ефективної усної комунікації лише починали зароджуватися.
Історичні діалекти Ранньо- та пізньосередньовічні діалекти можна виявити лише у дуже обмеженій мірі з тодішніх писемних мов, адже вони були досить сильно орієнтовані на міжрегіональний простір та прагнули уникати місцевих характерних рис. Втім, багато чого вказує на те, що суттєві риси сучасних німецьких діалектів сформувалися вже у ранньому середньовіччіWolfgang Kleiber, Konrad Kunze, Heinrich Löffler: Historischer Südwestdeutscher Sprachatlas. Aufgrund von Urbaren des 13. bis 15. Jahrhunderts. Band I: Text. Einleitung, Kommentare und Dokumentation. Band II: Karten. Einführung, Haupttonvokalismus, Nebentonvokalismus, Konsonantismus. Francke, Bern/München 1979 (Bibliotheca Germanica 22 A/B)..
Інші вказівки на мову, яка використовувалася у ранньому та пізньому середньовіччі, надають унікальні зразки окремих особливо характерних діалектів мовних островів, наприклад, як мозельсько-франконська трансільванська саксонська або гірно-алеманський вальзерський діалект: мовні особливості, які є спільними як для діалектів, так для регіонів походження або розселення, та водночас є обмеженими іншими діалектами, вказують на час виникнення ще до еміграціїFür die Walser vgl. etwa Paul Zinsli: Walser Volkstum in der Schweiz, in Vorarlberg, Liechtenstein und Piemont. Erbe, Dasein, Wesen. Huber, Frauenfeld/Stuttgart 1968 (und zahlreiche Neuauflagen), zur Sprache S. 137–195..
Діалектні простори Наприкінці ХІХ століття вважалося, що межі німецьких діалектів знаходились у межах старих кордонів германських племен. Германіст Ґеорґ Венкер у 1870-х рр. розіслав до шкіл у Рейнській провінції опитувальники, у яких учні мали перекласти запитання на свої діалекти; далі такі ж опитувальники були надіслані до Північної та Середньої Німеччини, а згодом і до Швабії, Франконії та Швейцарії. Таким чином до 1939 року поступово був охоплений весь німецькомовний простір, а результати дослідження були нанесені на карту. При цьому було зʼясовано, що німецькі діалекти орієнтуються не на історичні племінні герцогства давніх часів, а скоріше на їхні середньовічні території, і що між ними існували широкі перехідні зони. Відповідно хіба що мозельсько-франконський діалект фактично відповідає старим політичним кордонам Трірської архієпархіїTheodor Frings: Sprache. In: Hermann Aubin, Theodor Frings, Josef Müller: Kulturströmungen und Kulturprovinzen in den Rheinlanden. Geschichte, Sprache, Volkskunde. Bonn 1926, S. 90–185., а внутрішньошвабський () відповідає старим політичним кордонам Старого ВюртембергаFriedrich Maurer: Zur Sprachgeschichte des deutschen Südwestens. In: Friedrich Maurer (Hrsg.): Oberrheiner, Schwaben, Südalemannen. Räume und Kräfte im geschichtlichen Aufbau des deutschen Südwestens. Straßburg 1942, S. 167–336..
Діалектний континуум лише у виняткових випадках має власні мовні кордони. Втім, вже у часи молодограматиків мовознавці досліджували діалектні континууми, які вони визначали на підставі ізоглос та їхніх поєднань; наприклад, Бенратська лінія є діалектним розділом між нижньонімецькою і нижньофранкською мовами з одного боку та середньонімецькою мовою з іншого боку. Кордоном між середньонімецькою та південнонімецькою слугує Шпаєрська лінія (лінія appel/apfel) або також Гермерсхаймська лінія (лінія pund/pfund). Втім до 1970-х рр. було традиційним проводити діалектні межі між нижньонімецькою та середньонімецькою мовами по лінії Юрдінґена (лінія ik/ich) та між середньонімецькою та південнонімецькою по Карлсруйській лінії (лінія enk/euch та mähen/mähet). Проте ці ізоглоси тепер вважаються недостовірними, адже вони, окрім всього, відносять до середньонімецької як східнофранконську, яка зазнала явного впливу південнонімецької мови, так і сусідню їй південнорейнсько-франконську.
У новішій діалектології діалектні континууми вже визначаються не лише на підставі окремих явищ, а на підставі ареально-типологічних досліджень, які з одного боку спираються на структуралістську інтерпретацію спільної системи голоснихVgl. etwa Alfred Lameli: Raumstrukturen im Niederdeutschen Eine Re-Analyse der Wenkerdate. In: Niederdeutsches Jahrbuch 139 (2016), S. 7–28 (online); Peter Wiesinger: Die Einteilung der deutschen Dialekte und Phonologische Vokalsysteme deutscher Dialekte. In: Werner Besch u. a.: Dialektologie. Ein Handbuch zur deutschen und allgemeinen Dialektforschung (= Handbücher zur Sprach- und Kommunikationswissenschaft, 1.2). Berlin / New York 1983, S. 807–900 bzw. 1042–1076 sowie Baldur Panzer, Wolf Thümmel: Die Einteilung der niederdeutschen Mundarten auf Grund der strukturellen Entwicklung des Vokalismus (= Linguistische Reihe, 7). München 1971., а з іншого ― на діалектометричні виміри відстанейAlfred Lameli: Strukturen im Sprachraum. Analysen zur arealtypologischen Komplexität der Dialekte in Deutschland (= Linguistik – Impulse & Tendenzen. 54). Walter de Gruyter, Berlin/Boston 2013, ISBN 978-3-11-033123-3..
Спорідненості та розмежування