Зґвалтування Персефони або Викрадення Персефони — класичний міфологічний сюжет у західному мистецтві, що зображує викрадення Персефони Аїдом. У цьому контексті слово зґвалтування вживається щодо традиційного перекладу латинського («схоплений» або «винесений»), що стосується викрадення нареченої, а не можливого наступного сексуального насильства.Metamorphosen 5,385–391. Übersetzung von Reinhart Suchier.
Міф
Міф про викрадення Персефони в різних джерелах існує в кількох версіях. Він вже коротко згадується в «Теогонії» (вірш 914), яку Гесіод написав близько 700 р. до н. нашої ери. Одне з найдавніших текстових свідчень, хорова пісня Евріпіда «Єлена» (412 р. до н. е.), називає гірську матір із гір Іда в Малій Азії матір'ю викраденої дівчини.Martin Hose: Studien zum Chor bei Euripides, Teil 2 (= Beiträge zur Altertumskunde. Band 20). Teubner, Stuttgart 1991, S. 29–33.Bernhard Gallistl: Schmerz und Freude der Mütter. Zum 2. Stasimon der euripideischen Helena. In: Würzburger Jahrbücher für die Altertumswissenschaft. Neue Folge Band 41, 2017, S. 145–18. У IV столітті нашої ери Клавдій Клавдіан написав De raptu Proserpinae, епічну поему в трьох книгах.
Спочатку буде відтворено найстаріший, майже повний наратив, а саме Гомерівський гімн 2 «Деметрі», а потім версію римського поета Овідія, яка є найбільш важливою через її вплив та історію мистецтва сучасності.
Гомерівський гімн Персефона — дочка Зевса і Деметри. Аїд хотів зробити її своєю дружиною, тому він отримав дозвіл від її батька Зевса та допомогу від Геї, щоб викрасти її в підземний світ. Коли Персефона збирала квіти в полі, Аїд виїхав на своїй колісниці з тріщини на землі і повіз неслухняну Персефону. Далеко від Деметри, господині врожаю, яка ріже золотим серпом, вона гралася і збирала квіти з дочками Океану, трояндами, крокусами і прекрасними фіалками, ірисами, гіацинтами і нарцисами. Земля виростила нарцис як чудову пастку для прекрасної дівчини за задумом Зевса, щоб догодити Аїду, який отримує все. Це було дивовижне видовище для всіх, безсмертних богів і смертних людей, з його коріння виросло сто маленьких голівок, які випромінювали такі солодкі пахощі, що сміялося все широке небо над головою і вся земля, і солоний морський приплив. Дівчинка була зачарована і простягнула обидві руки, щоб вхопити цю пишність. Та коли вона це зробила, земля розверзлася, і володар Аїд, з яким ми всі ще зустрінемося, вилетів на своїх безсмертних конях на рівнину Ніси. Володар Аїду, син Кроноса, той, кого називають багатьма іменами. Благаючи про пощаду, вона була затягнута в золоту колісницю.Homerische Hymnen 2 Für Demeter 4ff. Zitiert nach Marianne Beuchert: Symbolik der Pflanzen — Von Akelei bis Zypresse. Frankfurt a. M. 1995, S. 233f.Свідками викрадення були лише Геката та Геліос. Саме вони пізніше розповіли про це Деметрі, яка негайно вирушила на пошуки дочки, але не змогла її знайти. Дев'ять днів вона блукала по землі, не вживаючи ні амброзії, ні нектару, і дев'ять ночей шукала, тримаючи в руках факел, будь-які сліди своєї дочки. Нарешті, на десятий день, вона зустріла Гекату, яка також несла факел і розповіла їй про викрадення, але не змогла назвати викрадача.
Деметра і Геката піднялися до палацу Геліоса, обидві з палаючими смолоскипами, який у відповідь на її наполегливе благання сказав Деметрі, що Аїд викрав її дочку. Але вона не повинна надто перейматися цим, адже він був богом, її братом і правителем третини світу.
Деметра, однак, була нажахана пограбуванням і далеко не заспокоїлася. Вона не хотіла більше мати нічого спільного з богами і покинула Олімп, перевтілившись у стару жінку і блукаючи серед людей, які її не впізнавали. Так вона прийшла в Елевсин до джерела Дів, де сіла під оливковим деревом. До цієї криниці прийшли дочки елевсинського царя Келея: Каллідіка, Клісідіка, Демо і Каллітоя. Вони запитали уявну стареньку, звідки вона прийшла і чому опинилася так далеко від батьківщини. Деметра відповіла, що її звуть Досо, що вона родом з Криту, що її пограбували пірати, але їй вдалося втекти.
Тоді дочки Келеоса запросили Деметру до будинку свого батька, де її люб'язно прийняла його дружина Метаніра. Але богиня була мовчазна і сповнена смутку, не бажаючи нічого їсти і пити, поки слуга Ямба не розвеселив її дотепними жартами. Вона відмовилася від запропонованого вина, але попросила натомість випити кікеона. Потім богиня взяла під свою опіку Демофона, покійного сина Келеоса і Метанейри. Вона намастила хлопчика амброзією, в результаті чого він чудово розквітнув і став більше схожим на бога, ніж на людину, але коли одного разу вночі вона піднесла його до вогню, щоб зробити безсмертним, то здивувала Метанейру, яка здійняла великий крик, вважаючи, що божевільна стара годувальниця хоче спалити її сина.
Це дуже розлютило богиню, і вона витягла хлопчика з вогню, залишивши його помирати. Тоді вона виявилася у своєму справжньому вигляді і зажадала, щоб їй побудували храм в Елевсині, що й сталося. Коли Деметра нарешті заснувала Містерії Елевсіна, Келей став першим з верховних жерців.
Однак перед цим вона дала волю своєму гніву та відчаю: наказала рослинам перестати проростати, і незабаром вся земля спорожніла, так що виникла небезпека, що всі люди помруть від голоду, а боги залишаться самі на Олімпі, без хмар жертовного диму, які до цього часу були для них такими приємними. Тому Зевс відправив Гермеса в Аїд, щоб звільнити Кору для блага богів.
Аїд, здавалося, не бажав підкорятися волі Зевса, але, перш ніж вона сіла на колісницю Гермеса, змусив Персефону з'їсти трохи гранатових зеренBibliotheke des Apollodor 1,5,3: einen Kern. Коли Персефона повернулася до Деметри, мати запитала її, чи не їла вона нічого в підземному царстві, на що Коре зізналася, що Аїд змусив її з'їсти кілька гранатових зерняток. Оскільки це сталося, а ніхто, хто скуштував їжу мертвих, не може залишитися у верхньому світі назавжди, Персефона повинна була прожити в підземному царстві з Аїдом чотири місяці, а решту вісім місяців їй було дозволено провести на землі з матір'ю.Homerischer Hymnos an Demeter 399—400 Деметра нарешті змирилася з цим і погодилася відновити родючість землі. Вона спустилася на землю, де дозволила першому зерну прорости на полі Рарос поблизу Елевсина і заснувала Елевсинські містерії. Чотири місяці в підземному царстві уособлюють безплідний час на землі, Деметра сумна і тому жодна рослина не цвіте, але коли з нею донька, все розквітає і процвітає.
«Метаморфози» Овідія
Овідій двічі розглядав тему зґвалтування Прозерпіни, а саме у своїй найвідомішій праці «Метаморфози»Ovid, Metamorphosen 5,341–571 та у «Фастах».Ovid, Fasti 4,417–620
Метаморфози починаються з дещо іншого опису: під час Гігантомахії гігантський Тифон був похований під Сицилією, де він досі неспокійно бореться зі своєю бандою та змушує землю тремтіти. Плутон у підземному світі боїться за себе та своє королівство, і, перш за все, що земля може розірватися і сонце може засяяти в його тіньовому царстві. Страшний Аїд має традицію. У «Теогонії» Гесіода сказано, що Аїд тремтів у підземному царстві, а його брат Зевс відважно бився з Тифоном і зрештою переміг його.Hesiod, Theogonie 820ff. Щоб заспокоїтися, Плутон сідає на колісницю, запряжену четвіркою вороних коней, щоб оглянути основи Сицилії.
Під час цієї подорожі його помічає Венера, яка сидить високо в горах у компанії Купідона. Вона вірить, що оскільки жодна частина світу не може бути врятована від стріл Купідона, підземний світ тепер також повинен відчути свою частку сили кохання. А крім того, Прозерпіна, яка ще незаймана, вже є для неї колючкою. Мінерва й Діана вже заприсяглися проти невинності й відійшли від її влади; Купідон повинен негайно вразити Плутона своєю стрілою, коли той, нахмурившись, розглядає основи острова.
У творі Овідія викрадення відбувається на озері Пергуза біля Енни на Сицилії: Під час глибокого припливу біля стін Генни утворюється озеро, під назвою Пергус, лежить озеро. Більше пісень лебединих, ніж ця не можна почути навіть у потоці ковзних хвиль Кайстро. По всьому березі води оповиті лісом. Листям, як захисною завісою, жало фіалки, що світиться. Гілки охолоджують, а луки живлять тірійські квіти. Панує постійна весна. ...Плутон, уражений стрілою Купідона, бачить Прозерпіну, яка грається зі своїми супутниками та збирає квіти, закохується, хапає її та мчить — «така поспішність раптової любові»Ovid, Metamorphosen 5,396: usque adeo est properatus amor. — через пагорб, долину та Palicorum Lacus, що кипить сірчаним димом.Озеро в святилищі хтонічної Палікої, сьогодні Лаго ді Нафтія поблизу Палагонії
Німфа Кіана мала сміливість стати на шляху Аїда, але він змусив землю розверзтися і спустився в підземне царство разом з колісницею і нареченою, яка не хотіла йти. Кіана була настільки розбита своєю невдачею, що буквально розчинилася в сльозах і перетворилася на джерело Кіану.
В Овідія також Церера вирушає на пошуки своєї втраченої дочки. Вона також носить смолоскипи під час своїх нічних пошуків, хоча цього разу вона запалює цілі стовбури ялин на вулкані Етна.Ovid, Metamorphosen 5,441ff. Коли вона відчуває спрагу під час своїх неспокійних пошуків і її люб'язно приймає Місме, стара жінка, яка дає їй випити Кікеон, який вона випиває за один раз, Аскалабос висміює її, висміюючи її жадібне пияцтво. У покарання Церера перетворює його на ящірку.
Коли Церера облетіла всю земну кулю в пошуках доньки, вона повернулася на Сицилію і, нарешті, до витоків Кіану. Вона могла б розповісти їй, що сталося з Прозерпіною, але у своєму перетвореному стані не мала ні язика, ні губів. Тому вона дозволила загубленому поясу Персефони плавати на поверхні води. Коли Церера побачила пояс, вона зрозуміла, що сталося. Жіночий пояс зазвичай вважається символом цноти, але для римлян він мав особливе значення. На римських весіллях пояс зав'язували особливим вузлом, nodus herculaneus, який наречений повинен був розв'язати у шлюбну ніч, перш ніж наречена і наречений могли вперше з'єднатися.
Церера була в повному відчаї. Вона прокляла околиці і весь світ, виснажила землю, зіпсувала все насіння і вбила худобу та хліборобів. Перед обличчям цієї нестримної волі до руйнування зі свого джерела вийшла німфа Аретуса, яка знала про місцезнаходження Прозерпіни завдяки своїм далекосяжним підземним зв'язкам. Вона попросила Цереру пощадити невинну землю і повідомила їй, що її дочка тепер цариця серед мертвих. Церера, тепер уже не тільки у відчаї, але й вкрай обурена, звернулася до Юпітера і зажадала повернення дочки. Він погодився, але за умови, що Прозерпіна ще не їла їжі в Аїді.
Церера вирушає за своєю дочкою, але це не судилося. Прогулюючись садом підземного царства, Прозерпіна побачила гранатове дерево і спробувала його плід, всього сім зерен. Цього не бачив ніхто, окрім Аскалафа, істоти підземного світу, якого Прозерпіна в покарання перетворила на пугача, окропивши його водами Флегетона.
Але супутниці Прозерпіни також перетворилися: Після того, як вони обшукали всі землі світу, їхні тужливі заклики до викраденої подруги нарешті рознеслися по морях, і боги перетворили їх на пернатих сирен, яких від морських птахів відрізняють лише людські голови.
Нарешті всі змирилися: Прозерпіна повинна півроку пробути в підземному царстві і півроку вона з матір'ю.Ovid, Metamorphosen 5,567, Fasti 4,614; Hyginus, Fabulae 146
Далі йде перетворення Аретузи в історії Овідія, а потім міф про Тріптолема, який також пов'язаний з Елевсинськими містеріями.
«Фасти» Овідія Овідій знову розповідає про зґвалтування Прозерпіни у «Фастах» (4,417–620) — римському календарі свят у віршованій формі. Подія датується 12 червня. Проте, у квітні за римським календарем свят починаються Ludi Cereris, ігри на честь Церери.
Тут Овідій стримує свою поетичну фантазію, тому його оповідь дещо умовніша: