Ма́сниця, рідше Ма́сляницяМасляниця «Українська Релігієзнавча Енциклопедія», ЗапустиВеликий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. ISBN 966-569-013-2, Пу́щення, Сиропу́ст, Масни́й тиждень, Си́рний тижденьМасниця, масний тиждень, сирний тиждень // Кишеньковий словник атеїста (укр). — Київ: Політвидав України. — 1978. — С. 143., Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділяЮліан Катрій. М'ясопусна й Сиропусна неділі. Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004. — 472 с. ISBN 966-561-327-8 — традиційне східнослов'янське, зокрема й українське свято, що відзначається протягом тижня перед Великим постом.

Свято закінчення зими і початку весни відоме майже всім європейським народам, хоча й із різними назвами. Християнська церква прив'язала його до тижня напередодні Великого посту. Саме тому свято не має чітко встановленої дати в календарі, а залежить від дати Великодня, яка, як відомо, є змінною. Зазвичай вона припадає на кінець лютого — початок березня і займає, ніби проміжне місце між зимою та весною. Його відзначення полягає у проведенні гучних святкувань — карнавалів (серед яких найвідоміший Венеційський карнавал з характерними масками і розкішними костюмами). Власне й саме слово «карнавал» походить від латинського carnem vale — м'ясо прощай. У чехів це свято називається масопуст (), у словаків — фашіанг (), у поляків — остатки (), у словенців — пуст (), у болгар — сирні заговезни, у македонців — поклади, у сербів — покладе, у росіян — маслениця. На більшій території України це свято відоме як Масниця, в окремих регіонах побутують також такі назви як Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень. Юрій Пуківський // журнал «Локальна Історія».2019. № 2Ольга Хворостовська. Запусти, Пущення, Масниця, Масляна… «Львівська Пошта»Сиропусна Неділя – Неділя прощення. Що таке «сиропуст»? Українська Греко-Католицька Церква в Італії Центр, схід і південь святкує Масниці, які теж називають «Колодки» чи «Колодієм». В побуті вживаються ще інші назви «Заговини», «Ніжкові заговини», наприклад. Масниці це те ж, що Масний, він же Тлустий, Жирний тиждень в багатьох культурах. Західніші регіони України називають цей тиждень Запусти/Запуст, Сиропуст (бо ще можна їсти сир та інший набіл) Маріанна Душар «Пані Стефа» — 13 лютого 2018. Цей тиждень відомий найбільше за обрядом Колодія, який святкували по всій Україні.

Свято активно відзначалося не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром у 988 році. Найбільш активного святкування Масниця набула у IX—XII століттях, в часи і на теренах Київської Русі.

Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем Масниці. Це останній напередодні Великого посту тиждень, коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або просто Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.

Християнська церква додала Масницю у свій календар, проте свято так і не набуло християнського змісту. Але оскільки християнство почало бути панівною релігією в Україні, то з часом автентична дата святкування Масниці була забута. Н. Дубровський зауважує, що багато обрядів є чисто зимовими і не можуть відзначатися навесні 

Традиції

В обряді носити Колодку чітко простежується елементи глибинних рудиментів — «законодавцями» були не чоловіки, а жіноцтво.В.Скуратівський

Обряд колодки чи Колодія відзначали напередодні Великого посту — останнього тижня м'ясниць. Це був, власне завершальний термін, коли ще можна було справляти весілля.

Слов'янський обряд передбачав на Масницю дівчатам і неодруженим хлопцям прив'язувати до ноги дерев'яну колоду на знак засудження або покарання за те, що вони не одружилися в належний час. У цей тиждень старші жінки жартома «карають» тих молодих парубків, які протягом року не знайшли пари і не одружилися. Таким був звичай наших Предків — усе живе мусить бути в парі. Тих, хто не знаходив собі дівчини, вважали причиною порушення гармонії, ладу в природі.

Неодруженим парубкам чіпляли до ноги колодку, яку виготовляли спеціально для цього обряду, обплітали її стрічками, квітками. Цю відзнаку парубок повинен був волочити за собою, поки не дасть відкупного, тобто не пригостить жінок за таку честь, яку вони влаштували для нього. Такі обряди мали виховне значення, примушували замислитись про продовження роду, сприяли пошукам нареченої.

Одружені жінки у понеділок зранку збираються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю — Колодку. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що Колодка «народилася».О.Воропай Купують наливки, сідають за стіл навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з «народженням». Потім ходили по селу і прив'язували Колодку, тобто загорнуте у полотно полінце, до ноги парубкам та дівчатам які не скористалися з весільного сезону і не побралися, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, що ніхто не бажав ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка і солодощі.

Дівчата теж в'яжуть Колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча Колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за Колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.

Бабський тиждень

В Україні Масниці мають свою яскраво виражену індивідуальність.

Зокрема на Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами — купували (запивали) Колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень — повертала Колодку. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

Головним почастунком на Масницю є вареники з сиром і сметаною, пироги з сиром, налисники. Головним напоєм — наливки і інші трунки. Головним місцем події виступає шинок.

Свято Колодія характерне лише для України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко дохристиянських часів. Протягом цілого тижня паралельно з іншими обрядами проходило коротке Колодчине життя.

У понеділок Колодка «народжувалась», у вівторок — «хрестилася», у середу справляли «похрестини», у четвер «помирала», у п'ятницю Колодку «хоронили», а в суботу «оплакували». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.

Як і молодиці, дівчата в цей день п'ють трунки і співають:

Не пускає мене мати: На вулицю погуляти, А хоч пустить, то пригрустить:  — Іди, доню, не барися: У сінечки та й вернися! Бо на дворі піст наступає, А хто його проскаче, Той Великодня не побаче …

У четвер на цьому тижні господині збираються компаніями і спеціально п'ють та гуляють — «щоб телята водились!» Вони ж і не прядуть на цьому тижні — «щоб масло не гіркло!»

У п'ятницю — частунок тещі. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу — «щоб горло не пересихало». Хто одружувався в осінні М'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних Свят — якщо добра, або на третій — якщо зла. Хто ж оженився в різдвяні М'ясниці, той возився з тещею в п'ятницю на Масницю. Разом з тещею запрошувались ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (натяк на сварливість).

Ніжкові заговини

На перший день Загальниці, в останній тиждень М'ясниць, за стародавнім звичаєм готувався холодець зі свинячих або баранячих ніжок; тому цей день ще називався Ніжкові заговини.

На Слобожанщині хлопці та дівчата, після вечері на Ніжкові заговини збирали зі столу кістки, виходили на подвір'я, ставали під коморою і кидали кістками у ворота. Існує повір'я, що хто в цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе.

Релігійні особливості

Починається святкування Масниці перед Великим постом, який триває 48 днів до Великодня.

Сиропусний тиждень складається з трьох частин: «зустріч» у понеділок, кульмінаційна точка або «перелом» у «широкий четвер» і «прощальна неділя».

Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже александрійський патріарх Теофіл († 412), а перед тим установлена М'ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610—641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м'яса цілий тиждень перед Великим постом. У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам'ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя у молитві, пості й покути. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.

Сирна Седмиця завершиться Прощеною неділею. Цього дня у церкві здійснюється чин прощення, коли духовенство та парафіяни взаємно просять прощення одне в одного, щоб вступити у Великий піст з чистою душею.

У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення у Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався увечері після скоромної вечері. Усі монахи в присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обій­малися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: «Пасха священная нам днесь з'явилася…». Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: «…і друг друга обіймім! Промовмо: „Браття“, — і тим, що ненавидять нас; простім усе…». Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресіння, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.

Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скоромну передпісну вечерю. Потім усі, на­стоятелі й звичайні монахи, одягалися у монаші мантії та йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ста­вали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: «Прости мені, Отче», — чи — «Прости мені, Брате», трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з Великої вечірньої Сиропусної неділі: «Сіде Адам прямо Рая, і свою наготу ридая плакаше…». Після обряду прощення всі мовчки розходилися.

На Пущенні, чи Сирному тижні немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу, але м'яса вже не їдять. У православних храмах починають здійснювати Великопісні служби.

Обрядова їжа

Холодець зі свинячих ніжок, вареники з сиромС.Килимник, налисники, сир, капуста з олією, капусняк, «огірки» — розсіл огірковий, яєшня на маслі, сир зі сметаною, різні каші, борщ з рибою, локшина на молоці та інші пісні страви, в розумінні не м'ясні.

В Галичині є традиції пекти пампухи і смажити хрусти/вергуни. Це не є дуже поширеним, і виглядає на вплив центральноєвропейської традиції «тлустого» четверга чи вівторка (залежно від країни). Пампухи «pączki» є дуже популярними в цей період в Польщі та польських діаспорах США і Канади.

Але хай там як, сенс останнього тижня перед постом в Україні — приготувати себе до нього духовно і фізично. Їжа полегшується, м'яса не їмо ще з попереднього тижня (Мясопуст). Тобто по суті це спокійний час, примирення з собою і оточуючими, намагання вирішити образи, очікування посту. Закінчується Прощеною неділею.

Тлумачення української традиції