Синтґунт — фігура в німецькій міфології, засвідчена виключно в давньоверхньонімецькому «лікуванні конем» Мерзебурзького заклинання ІХ-Х століття. У заклинанні Синтґунт згадується як сестра персоніфікованого сонця, Сунна (чиє ім'я є алітерацією до Синтґунт)Orchard (1997:112).. Обидві сестри згадуються як такі, що здійснюють чари, щоб зцілити коня Фола. Ця фігура також не засвідчена в інших джерелах. У тексті за ними йдуть Фрія та Уолла, також алітераційні та названі сестрами.
Оскільки Синтґунт не засвідчено, її значення в іншому випадку невідоме, але існують деякі наукові теорії про її роль у німецькій міфології, засновані на запропонованій етимології та потенційному значенні її розміщення в заклинанні.
Заклинання Заклинання зцілення коня описує Синтґунт як сестру Сунни: Phôl ende Wuodan fuorun zi holza. dû wart demo balderes folon sîn fuoz birenkit. thû biguol en Sinthgunt, Sunna era swister; thû biguol en Frîja, Folla era swister; thû biguol en Wuodan, sô hê wola conda: sôse bênrenki, sôse bluotrenki, sôse lidirenki: bên zi bêna, bluot zi bluoda, lid zi geliden, sôse gelîmida sîn. Фол і Водан пішли до лісу. Там кінь Бальдера вивихнув собі ногу. Тоді його заклинала Синтґунт, сестра Сунни; Тоді його заклинала Фрія, сестра Фулли; Тоді його заклинав Вотан, який добре це вмів: Як пошкодження кістки, як кровотеча, як пошкодження зв’язок: Кістка до кістки, кров до крові, зв’язки до зв’язок — нехай зростеться, як склеєне.
Етимологія Етимологія Sinthgunt неясна. В оригінальному рукописі Sinthgunt пишеться Sin ht gunt (курсив додано). У ХІХ столітті Софус Бугге суворо дотримувався цього прочитання, запропонувавши складну сполуку на основі германського *Sin-naχt-gund, тобто «той, що ходить вночі»Sophus Bugge: Studien über die Entstehung der nordischen Götter- und Heldensagen. München 1889, p. 298. Cf. Rudolf Simek: Lexikon der germanischen Mythologie, p. 374.. В результаті зв'язку із Сунною, персоніфікованим сонцем, ця етимологія була витлумачена як посилання на місяць. Однак це читання спричинило проблеми; Місяць у німецькій міфології вважається чоловічим символом, прикладом чого є уособлення місяця у скандинавській міфології Мані, чоловічої фігури. За словами Сімека, в історичних літописах бракує доказів будь-якого культу персоніфікованих небесних тіл у стародавніх германських народівRudolf Simek: Lexikon der germanischen Mythologie, pp. 392, 397..
Шаффнер відкидає цю етимологію, як і Айхнер, тому що перший елемент Sinht- не може бути заснований на передбачуваному більш ранньому германському *sinχt-. Така германська форма утворила б давньоверхньонімецьке *sīht шляхом регулярних змін звуківStefan Schaffner: Die Götternamen des Zweiten Merseburger Zauberspruchs, p. 169.. Змінене ім'я Sinthgunt передбачає протогерманську сполуку *Senþa-gunþjō, перший елемент означає «набіг, (військовий) похід», другий — «бій». Це тлумачення чудово підходить до інших давньоверхньонімецьких жіночих імен, таких як Sindhilt (від *Senþa-χilðijō, другий елемент якого також означає «бій», порівн. давньоскандинавське hilðr, давньоанглійське hild)Stefan Schaffner: Die Götternamen des Zweiten Merseburger Zauberspruchs, p. 169 f.. Крім того, Сімек також згадує тлумачення «небесне тіло, зірка»Simek (2007:285-286)..
Локалізація Фігури Фулли (Uolla) і Фрігг (Friia) засвідчуються разом у пізніших давньоскандинавських джерелах (хоча не як сестри), і висуваються теорії про те, що Фулла колись могла бути аспектом Фрігг. Це уявлення призвело до теорії про те, що подібна ситуація могла існувати між фігурами Синтґунт та Сола, оскільки їх могли сприймати як аспекти однієї сутності, а не цілком окремі фігуриBostock (1976:29).. Подібним чином Вольфганг Бек аналізував її як підпорядковану богиню з оточення Сунни, свого роду «богиню ситуації», ґрунтуючись на її унікальній появі в джерелахWolfgang Beck: Die Merseburger Zaubersprüche, pp. 163–171, here p. 171..
У 19 столітті Фрідріх Кауфман зарахував Синтґунт до валькірій, оскільки в їхніх іменах часто зустрічаються елементи -gund і -hildFriedrich Kauffmann: Der Zweite Merseburger Zauberspruch. In: Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur 15 (1891), pp. 207–210; Friedrich Kauffmann: Noch einmal der zweite Merseburger Spruch. In: Zeitschrift für deutsche Philologie 26 (1894), pp. 454–462.. Стефан Шаффнер і Гайнер Айхнер нещодавно погодилися з ним, спираючись на статтю Гюнтера Мюллера про цілющі властивості валькірійGunter Müller: Zur Heilkraft der Walküren. Sondersprachliches der Magie in kontinentalen und skandinavischen Zeugnissen. In: Frühmittelalterliche Studien 10 (1976), pp. 358 ff..
Карл Гейм відкинув Кауфмана і об'єднав Синтґунт з Ідіс з першого Мерзебурзького заклинання, як особливо визначену групу германських богиньKarl Helm: Altgermanische Religionsgeschichte, Vol. 2.2, Universitätsverlag Winter, Heidelberg 1953, pp. 219, 227..
Примітки
Джерела
Bostock, John Knight. King, Charles Kenneth. McLintock, D. R. (1976). A Handbook on Old High German Literature. Oxford University Press. Orchard, Andy (1997). Dictionary of Norse Myth and Legend. Cassell. Simek, Rudolf (2007) translated by Angela Hall. Dictionary of Northern Mythology. D.S. Brewer.
Wolfgang Beck: Die Merseburger Zaubersprüche (Imagines Medii Aevi 16). Wiesbaden 2003, ISBN 3-89500-300-X. Heiner Eichner: Zum Zweiten Merseburger Zauberspruch. In: Heiner Eichner, Robert Nedoma (Hrsg.): „insprinc haptbandun“. Referate des Kolloquiums zu den Merseburger Zaubersprüchen auf der XI. Fachtagung der Indogermanischen Gesellschaft in Halle/Saale (17.-23. September 2000). Teil 2. In: Die Sprache – Zeitschrift für Sprachwissenschaft. Bd. 42, Heft 1/2 (2000/2001; erschienen 2003). Harrassowitz, Wiesbaden 2001, . Michael Lundgreen: Merseburger Zaubersprüche. In: Heinrich Beck, Dieter Geuenich, Heiko Steuer (Hrsg.): Reallexikon der Germanischen Altertumskunde. Bd. 19, de Gruyter, Berlin/New York 2001, S. 601–604, ISBN 3-11-017163-5. Vladimir Orel: A Handbook of Germanic Etymology. Brill, Leiden/Boston 2003, ISBN 90-04-12875-1. Stefan Schaffner: Die Götternamen des Zweiten Merseburger Zauberspruchs. In: Heiner Eichner, Robert Nedoma (Hrsg.): „insprinc haptbandun“. Referate des Kolloquiums zu den Merseburger Zaubersprüchen auf der XI. Fachtagung der Indogermanischen Gesellschaft in Halle/Saale (17.-23. September 2000). Teil 1. In: Die Sprache – Zeitschrift für Sprachwissenschaft. Bd. 41, Heft 2 (1999; erschienen 2002). Harrassowitz, Wiesbaden 1999, .