«Амур і Психея» — історія, яка походить із «Метаморфоз» (також відомих як «Золотий осел»), написана в ІІ столітті нашої ери Луцієм Апулеєм (або Платоніком). Історія стосується подолання перешкод на шляху кохання між Психеєю і Амуром (Еросом, Купідоном), і їхній остаточний союз у священному шлюбі. Хоча єдиним розширеним оповіданням античності є історія Апулея з ІІ століття нашої ери, Ерос і Психея з'являлися в грецькому мистецтві ще в IV столітті до нашої ери. Неоплатонічні елементи історії та натяки на таємничі релігії дозволяють численні інтерпретаціїStephen Harrison, entry on "Cupid, " The Oxford Encyclopedia of Ancient Greece and Rome (Oxford University Press, 2010), p. 338., і її аналізували як алегорію та в світлі фольклору, казки або міфу.
Історія про Амура і Психею була відома Боккаччо бл. 1370 року. Перша друкована версія датується 1469 роком. Відтоді образ Амура і Психеї широко представлений у класичній традиції. Ця історія була переказана в поезії, драмі та опері, а також широко зображена в живописі, скульптурі та навіть на шпалерахHarrison, "Cupid and Psyche, " in Oxford Encyclopedia of Ancient Greece and Rome, p. 339.. Хоча в римській міфології Психею зазвичай називають її грецьким іменем, її римське ім'я через прямий переклад — Аніма.
В Апулея
Розповідь про Амура і Психею (або Ероса і Психею) знаходиться в середині роману Апулея і займає приблизно п'яту частину творуHarrison, "Cupid and Psyche, " Oxford Encyclopedia of Ancient Greece and Rome, p. 338.. Сам роман — це оповідь від першої особи, головного героя Люція. Перетворений на віслюка внаслідок невдалого чаклунства, Луцій проходить різні випробування та пригоди й зрештою повертає собі людську подобу, з'ївши троянди, священні для Ісіди. Історія Психеї має деякі схожі риси, зокрема тему небезпечної цікавості, покарань і випробувань, а також спокути через божественну прихильністьEntry on «Apuleius», in The Classical Tradition (Harvard University Press, 2010), pp. 56–57..
Як структурне дзеркало загального сюжету, казка є прикладом міз-ан-абім. Це відбувається у складному наративному обрамленні: Луцій переказує історію, яку, у свою чергу, стара жінка розповіла Харіте, нареченій, викраденій піратами у день весілля і ув'язненій у печері. Щасливий кінець для Психеї має заспокоїти страх Харіте перед зґвалтуванням, в одному з кількох випадків іронії АпулеяE.J. Kenney, Apuleius: Cupid and Psyche (Cambridge University Press, 1990), pp. 22–23.
Незважаючи на те, що оповідання не можна пояснити як сувору алегорію конкретного платонівського аргументу, Апулей загалом спирався на такі образи, як важке сходження крилатої душі (Федр 248) і єднання з божественним, досягнуте Душею за допомогою демона Любові (Симпозіум 212b)Jane Kingsley-Smith, Cupid in Early Modern Literature and Culture (Cambridge University Press, 2010), p. 164..
Розповідь
Жили-були цар і царицяНижче наведено стислий виклад з перекладу Кенні (Cambridge University Press, 1990) та переробленого перекладу В. Адлінгтона, здійсненого С. Гаслессом для Класичної бібліотеки Лоеба (Harvard University Press, 1915), з посиланням на латинський текст, що додається до нього., правителі неназваного міста, які мали трьох дочок надзвичайної краси. Наймолодшою і найвродливішою була Психея, шанувальники якої, нехтуючи належним поклонінням Афродіті (богині кохання Венері), натомість молилися і приносили жертви їй. Ходили чутки, що вона була другим пришестям Венери, або ж дочкою Венери від негідного союзу богині зі смертним. Венера образилася і доручила Амуру помститися за неї. Його посилають поцілити стрілою в Психею, щоб вона закохалася в щось огидне. Натомість він дряпає себе власним дротиком, що змушує будь-яку живу істоту закохатися в перше, що вона побачить. Відтак, він глибоко закохується в Психею і порушує наказ матері.
Хоча дві її красиві по-людськи сестри вийшли заміж, обожнювана Психея ще не знайшла кохання. Її батько підозрює, що вони накликали на себе гнів богів, тому звертається до оракула Аполлона. Відповідь викликає занепокоєння: цар чекає не людського зятя, а скоріше драконоподібну істоту, яка гнітить світ вогнем і залізом і якої боїться навіть Юпітер і мешканці підземного світу.
Психею одягають у похоронне вбрання, процесія виносить її на вершину скелі і оголює. Шлюб і смерть зливаються в єдиний обряд переходу, «переходу в невідоме»Papaioannou, «Charite's Rape, Psyche on the Rock, „ p. 319.. Зефір, західний вітер, несе її для зустрічі з призначеним долею чоловіком, і поміщає на чудову галявину (locus amoenus), де вона відразу ж засинає.
Перенесена дівчина прокидається і бачить, що опинилася на узліссі окультуреного гаю (лукусу). Досліджуючи його, вона знаходить чудовий будинок із золотими колонами, різьбленою стелею з дерева цитрусу та слонової кістки, срібними стінами з зображеннями диких і домашніх тварин та мозаїчною підлогою, оздобленою коштовним камінням. Безтілесний голос наказує їй влаштовуватися зручніше, і вона розважається на бенкеті, який сам себе обслуговує, а також співом під невидиму ліру.
Налякана і не маючи належного досвіду, вона дозволяє провести себе до спальні, де в темряві істота, яку вона не бачить, займається з нею сексом. Поступово вона починає з нетерпінням чекати його візитів, хоча він завжди йде до сходу сонця і забороняє їй дивитися на нього. Незабаром вона вагітніє.
Порушення довіри Родина Психеї жадає звісток про неї, і після довгих умовлянь Амур, досі невідомий своїй нареченій, дозволяє Зефіру відвести її сестер нагору в гості. Побачивши розкіш, в якій живе Психея, вони починають заздрити і підривають її щастя, підштовхуючи її розкрити справжню особистість чоловіка, адже, як і передбачив оракул, вона лежить з мерзенним крилатим змієм, який з'їсть її та її дитину.
Однієї ночі, коли Амур заснув, Психея виконує план, розроблений її сестрами: вона дістає кинджал і лампу, які заховала в кімнаті, щоб побачити і вбити чудовисько. Але коли світло натомість виявляє найпрекрасніше створіння, яке вона коли-небудь бачила, вона настільки перелякана, що ранить себе однією зі стріл у відкинутому сагайдаку Амура. Охоплена гарячковою пристрастю, вона розливає гарячу олію з лампадки і будить його. Він тікає, і хоча вона намагається його наздогнати, він відлітає і залишає її на березі річки.
Там її знаходить бог пустелі Пан, який розпізнає на ній ознаки пристрасті. Вона визнає його божественність (numen), а потім починає блукати землею в пошуках свого втраченого кохання.
Психея відвідує спочатку одну сестру, потім іншу; обидві охоплені новими заздрощами, коли дізнаються, хто є таємним чоловіком Психеї. Кожна сестра намагається запропонувати себе як заміну, піднімаючись на скелю і кидаючись на Зефіра, щоб той переправив її, але натомість падає і гине жорстокою смертю.
Мандрівки і випробування Під час своїх поневірянь Психея натрапляє на храм Керери і знаходить усередині безлад хлібних приношень, гірлянд і сільськогосподарського знаряддя. Визнаючи, що не можна нехтувати належним вихованням богів, вона наводить усе в належний порядок, спонукаючи до теофанії самої Керери. Хоча Психея молиться про її допомогу, а Керера визнає, що вона заслуговує на це, богині заборонено допомагати їй проти іншої богині. Подібний випадок стався в храмі Юнони. Психея усвідомлює, що повинна сама служити Венері.
Венера насолоджується тим, що дівчина під її владою, і віддає Психею двом своїм служницям, Тривозі та Смутку, на шмагання та тортури. Венера рве на ній одяг і б'є головою об землю, знущається з неї за те, що вона зачала дитину у фіктивному шлюбі. Потім богиня кидає перед нею велику масу змішаної пшениці, ячменю, маку, нуту, сочевиці та бобів, вимагаючи, щоб до світанку вона розсортувала їх в окремі купи. Але коли Венера відлучається на весільний бенкет, добра мураха жаліє Психею і збирає інших комах, щоб виконати завдання. Венера розлючується після повертається зі свята, і кидає Психеї лише скоринку хліба. У цей момент з'ясовується, що Амур також перебуває в домі Венери, знемагаючи від поранення.
На світанку Венера ставить перед Психеєю друге завдання. Їй належить перетнути річку і взяти золоту вовну від буйних овець, які пасуться на тому березі. В інших місцях ці вівці вказуються як належні ГеліосуМіфографом 6-го століття Фульгенцієм; Joel C. Relihan, Apuleius: The Tale of Cupid and Psyche (Hackett, 2009), p. 65.. Єдиний намір Психеї — втопитися дорогою, але замість цього вона рятується вказівками божественно натхненного очерету, з якого виготовляють музичні інструменти, і збирає вовну, намотану на колючки.
Для третього завдання Психеї їй дають кришталеву посудину, в яку вона збирає чорну воду, що викидається з джерел річок Стікс і Кокіт. Піднявшись на скелю, з якої вона витікає, вона лякається зловісного повітря і драконів, що ковзають по скелях, і впадає у відчай. Сам Юпітер жаліє її і посилає свого орла битися з драконами та принести їй води.
Психея і підземний світ Останнє випробування, яке Венера накладає на Психею, — це пошук самого підземного світу. Вона повинна взяти скриньку (pyxis) і отримати в ній порцію краси Прозерпіни, цариці підземного світу. Венера стверджує, що її власна краса згасла через догляд за її хворим сином, і їй потрібен цей засіб, щоб відвідати театр богів (theatrum deorum).
Знову зневірившись у своєму завданні, Психея піднімається на вежу, плануючи скинутися з неї. Однак вежа раптово починає говорити і радить їй відправитися в Лакедемон, Греція, і шукати місце під назвою Тенарус, де вона знайде вхід до підземного світу. Вежа пропонує інструкції щодо навігації підземним світом:Дихальний шлях Діса є, і крізь роззяві ворота відкривається бездоріжжя. Як тільки ви переступите поріг, ви приймете на себе непохитний курс, який приведе вас до самої Регії в Орку. Але тобі не слід проходити з порожніми руками крізь тіні повз цю точку, а краще нести коржі ячменю з медом в обох рукахКоржі часто приносили в жертву богам, особливо в елевсинській релігії; коржі з ячмінного борошна, змочені медом, які називалися проконія (προκώνια), приносили Деметрі та Коре під час першого врожаю. Див. Allaire Brumfield, «Cakes in the liknon: Votives from the Sanctuary of Demeter and Kore on Acrocorinth», Hesperia 66 (1997) 147—172. і нести дві монети в роті.Говоряча вежа попереджає її зберігати тишу, коли вона проходить повз кількох зловісних фігур: кульгавий чоловік, який керує мулом, нав'язаним палицями, мертвий чоловік, що пливе в річці, що відокремлює світ живих від світу мертвих, і старі жінки, що тчуть. Вони, як попереджає вежа, намагатимуться відвернути її, благаючи про допомогу: вона повинна ігнорувати їх. Він дає їй ласощі, щоб відволікти Цербера, триголового сторожового пса Орка, і дві монети для перевізника Харона, щоб вона могла здійснити зворотну подорож.
Все відбувається за планом, і Прозерпіна задовольняє покірне прохання Психеї. Однак, як тільки вона знову виходить на світло, Психею охоплює смілива цікавість, і вона не може встояти перед тим, щоб не відкрити скриньку в надії покращити власну красу. Всередині вона не знаходить нічого, окрім «пекельного і стигійського сну», який занурює її в глибоке і нерухоме заціпеніння.
Возз'єднання і безсмертне кохання
Тим часом рана Амура загоїлася, перетворившись на шрам, і він тікає з дому матері, вилетівши з вікна. Знайшовши Психею, він знімає сон з її обличчя і кладе його в скриньку, а потім пронизує її стрілою, яка не завдає шкоди. Він піднімає її в повітря і несе, щоб подарувати скриньку Венері.