Вернер Вільгельм Єгер, також Єґер (нар. 30 липня 1888 р. у Лобберіху — пом. 19 жовтня 1961 року в Кембриджі, Массачусетс) — німецький та американський філолог. Був одним із провідних філологів-класиків ХХ століття. Він займав традиційні кафедри у своїй галузі в Базелі, Кілі та Берліні. Багато його праць перекладено іноземними мовами. Єгер заснував наукові журнали та асоціації, деякі з яких існують і сьогодні.

Єгер був головним представником так званого третього гуманізму. Емігрував до США через дистанційоване ставлення до націонал-соціалізму. Там він став першим директором Інституту класичних досліджень Гарвардського університету. За наукові досягнення отримав численні нагороди. У своїй головній праці «Пайдея» він ідеалізував грецьку ідею освіти як основи західної культури.

Біографія

Походження та освіта Вернер Єгер був єдиною дитиною Карла Августа Єгера та його дружини Гелен Біршель. Родина була протестантською. Його батько перейняв невелику друкарню від діда Августа ЄгераDirektor einer Spinnerei in Dillingen an der Donau, die Lithographische Anstalt in Lobberich eröffnete er zu seiner eigenen Unterhaltung im Ruhestand., у якій виготовляли візитні картки, бланки тощо.Manfred Meis, Werner Jaeger und Lobberich, in: Manfred Meis u. a. (Hrsg.), Werner Jaeger, Nettetal 2009, S. 14. Після чотирьох років початкової школи Вернер Єгер відвідував католицьку вищу чоловічу школу в Лобберіху. У 1902 році він перейшов до Кемпенської гімназії Томаеум. Одним із співрозмовників, який став важливим для розвитку Єгера в ці ранні роки, був Луї Біршель, начитаний дідусь по матері. У шістнадцять років Єґер уже читав Грецьку читанку" Віламовіца та його видання «Геракла» Евріпіда зі вступом і коментарями.

У 1907 році, в рік смерті Луїса Біршеля, він склав свій абітур з відмінними оцінками.Manfred Meis, Werner Jaeger und Lobberich, in: Manfred Meis u. a. (Hrsg.), Werner Jaeger, Nettetal 2009, S. 23. У тому ж році він почав вивчати філософію та класичну філологію в Марбурзі, але лише через один семестр переїхав до Берліна. У 1909 році помер його батько. У 1911 році він отримав докторський ступінь у Берліні під керівництвом Германа Дільса з дисертацією про Арістотеля.Дисертація 1911 року ґрунтується на: Werner Jaeger, Studien zur Entstehungsgeschichte der Metaphysik des Aristoteles, 1912. Уперше за 40 років його викладачі відзначили його роботу званням summa cum laude. Єгер висловив сумнів у тому, що «Метафізика» Аристотеля була єдиним трактатом. Швидше, це збірка лекцій, які Аристотель читав у різний час і в яких показано розвиток його мислення. Таким чином Єгер досяг усвідомлення того, що розриви та суперечності у філософії Арістотеля є іманентними і не можуть бути подолані через тлумачення (тобто герменевтично).Gregory Schalliol, Art. Jaeger, Werner (Wilhelm), in: Walter Killy, Literaturlexikon, Bd. 6, Bertelsmann, Gütersloh 1990, S. 66 f. Наставником Єгера став Ульріх фон Віламовіц-Меллендорф. Він регулярно відвідував неофіційні вечори у Віламовица, на які запрошували обдарованих студентів. Між ними зав'язалася справжня дружба, про що свідчить і збережене листування 1911—1928 років.Calder, Werner Jaeger, in: Michael Erbe (Hrsg.), Berlinische Lebensbilder. Geisteswissenschaftler, S. 349. 1913 року Єґер захистив габілітаційну дисертацію в Берліні, написавши про Немесія з ЕмесиWerner Jaeger, Nemesius von Emesa. Quellenforschungen zum Neuplatonismus und seinen Anfängen bei Poseidonios, 1914. після попереднього вивчення рукописів в Італії. Під час Першої світової війни Єгер не був призваний за станом здоров'я і, на відміну від багатьох своїх сучасників, зміг присвятити себе звичній роботі.Eckart Mensching: Nugae zur Philologie-Geschichte II Universitäts-Bibliothek der Technischen Universität, Abteilung Publikationen 1989, ISBN 3-7983-1265-6, S. 61.

Навчання та дослідження 28 березня 1914 року Єгер одружився з Теодорою Даммгольц, яка походила з багатої родини. У 1914 році 26-річного хлопця призначили на кафедру в Базелі, яку колись обіймав Фрідріх Ніцше. Наступного року Вернер Єгер був призначений повним професором на зміну Зігфріду Судгаузу в Кілі. У 1921 році він змінив свого наставника Віламовица-Меллендорфа в Берлінському університеті імені Фрідріха Вільгельма, де викладав 16 років. Тепер він обіймав найпрестижнішу кафедру класичної філології у світі.Calder, Werner Jaeger, in: Michael Erbe (Hrsg.), Berlinische Lebensbilder. Geisteswissenschaftler, S. 335.

З жовтня 1924 року Єгер став членом товариства Notgemeinschaft der Deutschen Wissenschaft, попередника сьогоднішнього Німецького дослідницького фонду, як фахівець з грекознавства.Eckart Mensching: Nugae zur Philologie-Geschichte IV. Über U. von Wilamowitz-Moellendorff, W. Kranz, W. Jaeger und andere. Universitäts-Bibliothek der Technischen Universität, Abteilung Publikationen 1991, ISBN 3-7983-1393-8. У тому ж 1924 році Єгер був обраний членом Прусської академії наук. У ці роки були створені численні текстові видання, трактати та монографії, такі як Аристотель. Основа історії його розвитку (1923, перекладено англійською, іспанською та французькою мовами). Ця робота домінувала в інтерпретації, як і в історичній критиці Аристотеля, понад півстоліття. Далі з'явилася його праця «Роль Платона в структурі грецької освіти» (1928) і його основна праця «Пайдея». Формування грецької людини (1934—1947, перекладена англійською, іспанською та італійською мовами). Тритомна "Пайдея" зображає ідеалізовану картину грецького інтелектуального світу від Гомера до Платона та Демосфена. Вернер Єгер завжди вважав надзвичайно важливим докладати зусиль, спрямованих на збереження старовини задля опанування сьогоденням. Його наукова діяльність характеризується тим, що думка ніколи не розглядається окремо від дії, а завжди має впливати на практику. Він також був наділений сильним відчуттям духовної спадкоємності, що проходить через усі історичні зміни.Wolfgang Schadewaldt, Gedenkrede auf Werner Jaeger, 1963, S. 13.

Прихильність до гуманістичного виховання Вернер Єгер став очевидцем Листопадової революції 1918/1919 років у Кілі. У кризових настроях після поразки в Першій світовій війні він побачив насильницький злам традиції. Він виступав проти «раціоналістичного спустошення і згладжування життя», «нестримного прогресу матеріалізму», «відчуження від культури» і «знищення інтелектуальної індивідуальності».Werner Jaeger, Humanistische Reden und Vorträge, 2. Aufl. 1960, S. 103—105 und S. 164. Крім того, він бачив, що гуманістична гімназія з її традицією давніх мов перебуває під загрозою реформаторських зусиль, і виступав за її збереження. У 1924 році Єгер заснував Товариство античної культури, а в 1925 році — періодичне видання «Античність» (1924—1944), яке мало на меті використати наукові знання про античну культуру як плідний матеріал для сучасного інтелектуального життя.Die Antike 1 (1925), S. 1. Як прямий наступник свого попередника Віламовица, він опублікував серію «Нові філологічні дослідження» (1926—1937). Разом з Емілем Кройманом у 1925 році заснував Німецьку асоціацію класицистів у Берліні. Також у 1925 році заснував Gnomon, оглядовий журнал для всієї класичної археології, а його учень Ріхард Гардер обійняв посаду редактора. Єгер і його соратники читали численні лекції в університетах і на різних зібраннях на підтримку гуманістичної вищої школи. На той час Єгер жив із родиною в берлінському передмісті Штегліц за адресою Кайзер-Вільгельм-штрассе, 11Сьогодні це вулиця Schmidt-Ott-Straße.. Розкішний будинок, який Віламовіц іронічно називав замком, мав високі стелі й мансардні кімнати на верхньому поверсі. Його оточував сад троянд і дерев. Як і його наставник, Єгер запрошував колег і студентів до себе додому. Після розлучення з першою дружиною у 1929 році Єгер одружився вдруге у грудні 1931 року з Рут Гейніц. Вона була студенткою і незабаром народила йому дочку. Віламовіц, який вже був на смертному одрі, не схвалював розлучення.«Коли вона [примітка: перша дружина Єґера Теодора] принесла звістку про розлучення з професором Єґером, мій батько [примітка: Віламовіц] сказав: Досі я завжди захищав його перед усіма, але тепер бачу, що він негідник.» Цитата за Calder, Werner Jaeger, in: Michael Erbe (Hrsg.), Berlinische Lebensbilder. Geisteswissenschaftler, S. 360. Батько Рут доктор Георг Гайніц був єврейської віри, багато років працював директором навчального закладу для хлопчиків і дівчат Моссе у Вільмерсдорфі. Її братом був Ернст Гайніц.

Націонал-соціалізм і еміграція В часи націонал-соціалізму Єгер намагався триматися осторонь політичних подій і загалом був досить аполітичним.Пор. Calder, Werner Jaeger, in: Michael Erbe (Hrsg.), Berlinische Lebensbilder. Geisteswissenschaftler, S. 353. У липні 1933 року він виклав свої погляди на освітню політику прусському міністру освіти Бернгарду Русту. Спроба вплинути на націонал-соціалістичну освітню політику за допомогою нових орієнтирів Асоціації класицистів провалилася.Пор. Werner Jaeger, Die Erziehung des politischen Menschen in der Antike, in: Volk im Werden 1 (1933), S. 43ff. Teilweise wird dieser Aufsatz als eine Selbstgleichschaltung Jaegers gedeutet; vergleiche auch: Werner Jaeger und die attische Demokratie. In: Beat Näf: Von Perikles zu Hitler? Die athenische Demokratie und die deutsche Althistorie bis 1945. Peter Lang, Bonn 1986, ISBN 3-261-03595-1, S. 187—191. У Єгера виникла гостра полеміка з нацистським педагогом Ернстом Кріком.Пор. dazu Ernst Krieck, Dritter Humanismus?, In: Volk im Werden 1.3 (1933), S. 70–71. Націонал-соціалісти вважали концепцію освіти Єгера надто інтелектуальною та позбавленою життєвої сили. Гуманістичний ідеал особистості не міг поєднатися з покірним і мілітаризованим типом маскулінності. Єгер хотів зберегти цивілізаційну традицію, що перебувала під загрозою зникнення. Стало очевидним, що третій гуманізм не має майбутнього в умовах диктатури. У 1934 році Єгер прочитав декілька лекцій як «професор Сатера» в Каліфорнійському університеті в Берклі. У 1936 році він звільнився з прусської державної служби за власним бажанням. Офіційний лист подяки за службу від 12 листопада 1936 року був підписаний Гітлером і Герінгом. Того ж року Єгер емігрував до США. Єврейське походження його другої дружини Рут було однією з вагомих причин, яка змусила подружжя Єгерів та їхніх чотирьох дітей Отто, Гайді, Ерхарда та Терезу до еміграції.

Гарвард