Кано́н ( — брусок; прут; лінійка; правило, нормаЕтимологічний словник української мови : у 7 т. / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні  НАН України. — Т. 2:  Д—Копці . — К.: Наук. думка, 1985. — 572 с. — Кано́н — С. 365.) — поліфонічна музична форма, у якій всі голоси виконують мелодію провідного голосу, вступаючи за чергою. Перший голос називається пропо́стою (P), решта голосів, що імітують пропосту — риспо́стою (R). Імітація може бути як точною, так і перетвореною за певними правилами. Складність написання канону полягає в тому, що при накладенні пропости і риспост, багатоголосне звучання канону повинно зберігати благозвучність.

Історія Слово «канон» стало використовуватися для позначення музичної форми тільки в XVI столітті. Перші відомі англійські канони датуються ХІІІ століттям (наприклад, «Sumer Is Icumen In» — «Літній канон»); канони у великій кількості писали в Італії в XIV столітті, використовуючи для них термін caccia, а також використали їх у французьких шансонах. В епоху франко-фламандської школи (1430—1550) форма канону розвилася далі, а сучасні правила твору канонів сформувалися у композиторів римської школи. У цей час форма канону досягла найвищого розвитку. Великої уваги канону приділяли Жоскен Депре, Йоганнес Окегем (якому приписують 36-голосний канон «Deo gratias»), Дж. Палестрина у інші. Вершиною мистецтва канону вважається творчість Й. С. Баха, особливо його «Музичне приношення».

З другої половини XVIII століття, коли на зміну поліфонії приходить гомофонно-гармонічне викладення, канон втрачає свою популярність. У XX столітті інтерес до канону відродив Арнольд Шенберг, використовуючи дванадцятитонову техніку.

Типи канонів Канони можуть розрізнятися за кількістю голосів, інтервалом між першими нотами пропости й риспости, наявністю оберненого або зворотного руху голосів, часовим інтервалом між вступами голосів, темпом проведення риспост

Простий та складні канони Канон може бути написаним на одну мелодію — в цьому разі він називається простим, або на кілька мелодій — в залежності від їх кількості канон може бути подвійним або потрійним каноном.

Звуковисотний інтервал вступу голосів Голоси канону можуть вступати в різні інтервали. Якщо цей інтервал відрізняється від прими чи октави, канон називають інтервальним. При цьому однак, для утримання канону в рамках заданої тональності, інтервали можуть змінювати свою якість (наприклад великі замінюватися малими, а чисті — зменшеними або збільшеними чи навпаки) — в цьому разі канон називається діатоні́чним. Якщо інтервали збігаються в точності, канон називають точним.

Обернений та зворотний канони Голоси можуть проводитися як у прямому русі, так і оберненому (обернений канон), зворотному (ракоході, ракохо́дний канон), або зворотному оберненому русі.

Збільшені та зменшені канони Риспоста може бути розтягнутою або стисненою по відношенню в часі по відношенню до пропости. Такі канони називають мензуральними. Як правило, риспоста може гратися удвічі повільніше за риспосту, в цьому випадку канон називають збільшеним (), або вдвічі швидше — в цьому випадку канон називають зменшеним (). Технічно мензуральні канони найскладніші для написання. Такі канони у великій кількості писали в епоху Відродження, особливо наприкінці XV — початку XVI століть; Окегем написав цілу месу (Missa Prolationum), кожна частина якої є мензуральним каноном.

Нескінчені та спіральні канони

Нескінче́нним () називається канон, кінець якого плавно переходить у початок, тобто такий, котрий можна грати нескінченно довго. При цьому мелодія наприкінці може виявлятися в тій же тональності, у якій вона почалася, або змодулювати в іншу тональність — в цьому разі канон називається спіра́льним ().

Див. також Брате Жаку (пісня) Джерела

Feininger L.K.J. Die Frühgeschichte des Kanons bis Josquin des Prez (um 1500). Emsdetten, 1937. Холопов Ю. Н. Канон. Генезис и ранние этапы развития // Теоретические наблюдения над историей музыки. Москва: Музыка, 1978, с. 127-157.

Примітки

Посилання Холопов Ю. Н. Канон. Генезис и ранние этапы развития Анатомия канона