Карл Людвіг Берне (народився як Леб Барух ; 6 травня 1786 — 12 лютого 1837) — німецько-єврейський політичний письменник і сатирик, якого вважають приналежним до руху «Молода Німеччина».
Біографія Карл Людвіг Берне народився як Леб Барух 6 травня 1786 року у Франкфурті-на-Майні в єврейській родині. Він був сином Якоба Баруха, банкіра. Його дід був урядовим чиновником.
Берне та його брати приватно навчалися у Якоба Сакса, а пізніше у ректора Моше. У віці 14 років він вивчав медицину у професора Гетцеля в Гіссені. Через рік його відправили вивчати медицину до Берліна під керівництвом лікаря Маркуса Герца, у будинку якого він жив. У віці 16 років Барух закохався в 38-річну дружину свого покровителя Генрієтту Герц. Після смерті її чоловіка в 1803 році він зізнався їй, що кохає її в серії листів. Коли він вступив до університету Галле, вона мала вплив на його навчання у професора Рейла. Він вивчав конституційне право та політологію в університетах Гейдельберга та Гіссена. Там він отримав ступінь доктора філософії в 1809 році з дисертацією Ueber die Geometrische Vertheilung der Staatsgebiete .Singer, Isadore; Cohen, Max. «Karl Börne». The Jewish Encyclopedia Online. Retrieved 3 January 2011.
Повернувшись до Франкфурта, тепер столиці великого герцогства під суверенітетом князя-єпископа Карла фон Дальберга, він отримав у цьому місті. (1811) призначення поліцейського актуарія.
У 1814 році йому довелося залишити свій пост через національну приналежність. Озлоблений утисками, яких зазнавали євреї в Німеччині, він зайнявся журналістикою та редагував франкфуртські ліберальні газети Staatsristretto та Die Zeitschwingen .
У 1818 році він прийняв лютеранський протестантизм, змінивши своє ім'я з Леб Барух на Людвіг Берне. З 1818 по 1821 рік він був редактором Die Wage, газети, яка вирізнялася жвавими політичними статтями та кваліфікованою, але саркастичною театральною критикою. Ця газета була придушена поліцією, і в 1821 році Берне відійшов від журналістики і вів спокійне життя в Парижі, Гамбурзі та Франкфурті.
Після Липневої революції (1830) він поспішив переїхати до Парижа, сподіваючись знайти суспільство ближче до його власних уявлень про свободу. Хоча до певної міри розчарований у своїх сподіваннях, він більше не сприймав політичний стан Німеччини прихильно; це надало додаткового запалу блискучим сатиричним листам (Briefe aus Paris, 1830—1833, опубліковані в Парижі, 1834) , які він почав публікувати в своєму останньому літературному проекті, La Balance, відродженні «Заробітної платні». «Briefe aus Paris» стали найважливішою публікацією Берна і визначною віхою в історії німецької журналістики. Після її появи його почали вважати провідним мислителем у Німеччині того часу.
Твори Берна відомі своїм блискучим стилем і ретельною французькою сатирою. Його найкращі критичні статті можна знайти в « Похвалі Жану Полю» (1826) — письменнику, до якого він ставився з теплою симпатією і захопленням, в « Драматичних листах» (1829—1834) і в дотепній сатирі « Менцель — франкожер» (1837). Він також написав низку оповідань та нарисів, найвідомішими з яких є «Монографія про німецьку пошту» (1829) та «Поет» (1822).
Бібліографія
Gesammelte Schriften (пер. «Зібрання творів»), у 4 томах (1829—1834) Nachgelassene Schriften (пер. «Посмертні твори»), у 6 томах (Мангейм, 1844—1850) Nachgelassene Schriften (пер. «Посмертні твори»), у 12 томах (Гамбург, 1862—1863, перевидання 1868) Nachgelassene Schriften (пер. «Посмертні твори») за редакцією А. Клаара у 8 томах (Лейпциг, 1900) Börnes Leben (пер. «Життя Берна»), (Гамбург: K. Gutzkow, 1840) L. Börne, sein Leben und sein Wirken (пер. "L. Börne, his Life and his works ") (Берлін: M. Holzmann, 1888) Börnes Briefe an Henriette Herz (пер. «Листи Берна до Генрієтти Герц»), (1802—1807) повторно відредагований Л. Гейгером (Ольденбург, 1905) Börnes Berliner Briefe (пер. «Берлінські листи Берна») (Берлін, 1905) Historische Schriften (пер. «Історичні твори»), (Дармштадт: G. Gervinus, 1838). (есе) Hovedströmninger i det 19 de Aarhundredes Litteratur том vi. (Копенгаген: G. Brandes, 1890; німецький переклад 1891; англійський переклад 1905) Das junge Deutschland (пер. «Молода Німеччина») (Штутгарт: J. Proelss, 1892).
Примітки
Посилання