Алала (, alalá — «бойовий вигук») — давньогрецька богиня, уособлення бойового вигуку в давньогрецькій міфології.
Етимологія Її ім'я походить від ономатопеїчного грецького слова ἀλαλή (alalḗ)LSJ entry ἀλαλή , звідси — дієслово ἀλαλάζω (alalázō), «підняти бойовий вигук».
Грецькі воїни нападали на ворогів із цим криком, щоб викликати страх у їхніх лавах. Гесіод стверджував, що афіняни кричали таким чином, щоб наслідувати крик сови — птаха їхньої богині-покровительки АфіниPer Hesiod, Works and Days .
Міфологія Її тіткою була богиня шаленої війни ЕніоQuintus Smyrnaeus, Fall of Troy 8. 424 ff, а дядьком — бог війни Арес, поетичним епітетом якого є Алалалаксіос (). Таким чином, Алала — одна з членів свити Ареса на полі битви поряд із Фобом і Деймом (його синами); Еридою, Андроктасією, Махаєм, Хісмінаєм і Фоної (дітьми Ериди), а також Спартою і Кересом.
У культурі В Італії схожий військовий клич (видозмінений як «Ейа-ейа алала!», Eja Eja Alalà!) був введений у вживання поетом Габріеле д'Аннунціо в серпні 1917 року. Він вирішив поєднати грецький клич із попереднім сардинським. Клич «Гіп! Гіп! Ура!» він вважав занадто варварськимGiovani Bonomo, Storia del Facismo . Клич д'Аннунціо набув поширення в авіаційному корпусі: його вигукували льотчики перед тим, як вирушити в небезпечний політAccording to an illustration for La Domenica Del Corriere, 21-28 October 1917 . У 1919 році він також був популярний серед добровольців, які захопили Фіуме, а потім його підхопили фашисти. Польський поет Артур Марія Свинарський (1900-1965) використовував цей клич як назву збірки своїх віршів, виданої 1926 рокуIsabelle Vonlanthen, Dichten für das Vaterland, Zürich, 2012, p. 229 .
Примітки