«Гормон та Ізамбар» (, варіанти Gormond et Isembart, Gormund et Isembard) — французька епічна поема, одна з найдавніших жест, від якої збереглися лише фрагменти. Її тема — напад сарацинів на Нормандію внаслідок зради одного з франкських вельмож.

Поема написана восьмискладним асонансованим віршем, що говорить про її архаїчність (всі інші поеми написані десяти- або дванадцятистопним віршем); можливо, це найдавніша з найвідоміших поем. Обсяг фрагментів, що збереглися, — 661 рядок.

Зміст Зміст поеми реконструюється з урахуванням її переказів, включених до пізніші твори:

« Римована хроніка» Філіпа Муске (Chronique rimée de Philippe Mouskes, XIII століття) Loher und Maller (1437), німецький прозовий переказ французького лицарського роману XIV століття Lohier et Mallart

Крім того, сюжет схематично викладено в «Історії бриттів» Гальфріда Монмутського.

Ізамбар, посварившись зі своїм сюзереном (можливо, дядьком) королем Людовиком Благочестивим, залишає країну і вступає на службу до сарацинського правителя Гормона, що оселився в Англії. Ізамбар не лише відкидає християнську віру, а й переконує Гормона вирушити у похід для завоювання Франції. Сарацинське військо висаджується на французькому березі, спустошує околиці та спалює монастир Сен-Рик'є. Король Людовик зі своїм військом йде назустріч сарацинам і дає їм вирішальну битву.

Уцілілий фрагмент Гормон відважно бореться, долаючи багатьох християнських лицарів, що змушує Людовика самому вступити в бій. Людовик завдає Гормону смертельного удару, але й сам отримує важку рану. Зрадник Ізамбар продовжує бій і у свою чергу перемагає багатьох супротивників, зокрема і рідного батька (вони не впізнають один одного під час поєдинку). Битва триває чотири дні. У сарацинському таборі спалахує чвара, внаслідок чого Ізамбар залишається один, пораненим, на полі бою. Чотири франкські лицарі добивають його. На порозі смерті Ізамбар кається у всіх своїх гріхах і повертається в лоно християнської церкви. Людовик помирає від отриманих ран через місяць після описаних подій.

Історична основа У 881 році вікінги переправилися через Ла-Манш (їх база була в Англії), спустошили графство Понтьє (на півночі Пікардії), пограбували та спалили абатство Сен-Рик'є, але 3 серпня були розбиті військами французького короля Людовика III під Сокуром.

У латинському житії Альфреда Великого, складеному на початку X століття, згадується такий собі Гудрум, ватажок загону вікінгів, який у 870—878 роках вів війну з Альфредом, але врешті зазнав поразки і змушений був присягнути на вірність Альфреду і прийняти хрещення. Сам Гудрум, мабуть, не брав участі у набігу на Францію; він перебував у цей час у Норфолку.

Відповідно до епічних умовностей місце вікінгів у поемі зайняли сарацини, час дії зміщено ближче до епічного, з'явився стійкий епічний мотив зради.

Історія королів Британії Гальфрід Монмутський у своїй « Історії королів Британії» наводить такий епізодІсторія бриттів, 184 :Спадкоємцем [Мальгона] став Каретик, теж прихильник міжусобних воєн, ненависний Богові та бритам; переконавшись у його мінливості й ненадійності, сакси перекинулися на бік Гормунда, правителя Африки, і дісталися до Ібернії, куди той приплив із величезною кількістю кораблів і де підпорядкував собі народ цієї землі. Потім, завдяки їхній зраді, він безперешкодно переправився зі ста шістдесяти тисячами африканців на острів Британію, який спустошували й плюндрували, з одного боку, віроломні сакси, а з іншого — корінні його мешканці, що безперервно затівали між собою братовбивчі війни. Отже, уклавши союз із саксами, він напав на короля Каретика і після багатьох битв змусив його тікати, віддаючи місто за містом, аж доки не загнав до Цирецестрії, яку взяв у облогу. До Гормунда прибув туди Ізембард, небіж Лодевика, короля франків, і уклав із ним договір про дружбу. Через цю угоду та любов до царя африканців він зрікся християнської віри, що її сповідував, щоб за допомогою згаданого царя забрати в дядька галльське королівство, з якого той, як він казав, насильницьки й несправедливо його вигнав. Захопивши Цирецестрію і віддавши це місто на поталу вогню, Гормунд вступив у бій з Каретиком і відкинув його за Сабріну у Валлію. Слідом за тим, спустошивши поля, він спалив деякі ближні міста. І він не припиняв цих підпалів, поки не спалив від моря до моря майже все, що було на поверхні острова, тож переважну більшість селищ, розбитих таранами, перетворили на руїни, а непоховані трупи селян і церковнослужителів, за умови, що всюди виблискували клинки піднятих мечів і ревіло полум'я, усіяли собою землю. Уцілілі тікали від таких страшних лих, сподіваючись, що в майбутніх поневіряннях знайдуть, нарешті, для себе порятунок і притулок.Тут явно видно вплив епічного сюжету, оскільки ніякі африканці Британію, певна річ, не руйнували.

Видання

Reiffenberg F. de. La mort du Roi Gormont. — In: Chronique rimée de Philippe Mouskes. T. ІІ. Bruxelles, 1838, p. IX—XXXII. Scheler A. La mort de Gormond, Fragment unique conserva à la Bibliothèque royale de Belgique réédité et annoté. — In: Bibliophile belge, t. X (1875), p. 149—198. Heiligbrodt R. Fragment de Gormund et Isembard, Text nebst Einleitung, Anmerkungen und vollständigem Wortindex. — In: Romanische Studien. Bd. ІІІ (1878), S. 501—596. Bayot A. Gormond et Isembart, Reproduction photocollographique du manuscrit unique, II. 181, de la Bibliothèque royale de Belgique, avec une transcription littérale. Bruxelles, 1906. Gormont et Isembart, fragment de chanson de geste du XIIe siècle, édité par A. Bayot. Paris, 1914 (CFMA, № 14). Друге вид. — Paris, 1921; третє вид. — Paris, 1931. (Текст видання 1914 року в Інтернет-архіві)

Примітки

Література

Rudolf Zenker. Das epos von Isembard und Gormund. Sein inhalt und seine histoischen grundlagen, nebst einer metrischen übersetzung des Brüsseler fragments. Halle a. S. , M. Niemeyer, 1896 (Текст у різних форматах в Інтернет-архіві)