Заколот на «Баунті» () — повстання 28 квітня 1789 року частини екіпажу на британському кораблі «Баунті» під час подорожі за хлібними деревами у Тихому океані. Центральною особою заколоту проти капітана Вільяма Блая став помічник капітана Флетчер Крістіан. Висаджений заколотниками у шлюпку разом з вірними членами екіпажу капітан Блай подолав понад 6 710 км і майже дивом врятувався. Флетчер Крістіан і решта повсталої команди спробували заснувати власну колонію на одному з островів, однак після кривавих суперечок повстанці розділились — частина з них на чолі з Крістіаном поселилися на острові Піткерн, а решта залишилися на Таїті і були арештовані та повернені на суд до Англії. Історія повстання отримала великий розголос у Великій Британії, набула романтичних та пригодницьких рис, стала основною темою декількох п'єс, книг та віршів. Історією «Баунті» цікавилися та використовували у своїх творах такі відомі письменники та поети, як Байрон, Марк Твен, Жуль Верн, Робер Мерль.

Передісторія

Події навколо корабля «Баунті» відбувалися у той історичний період, коли Британська імперія продовжувала відкривати і приєднувати нові території до свого складу і докладала значних зусиль для розширення існуючих територій, розвитком яких вона намагалася компенсувати втрату у 1775 р. американських колоній. Британські володіння у Вест-Індії були територіями, економічне процвітання котрих вважалося необхідним для зміцнення впливу Великої Британії на Американському континенті. У XVIII сторіччі існувала певна взаємозалежність між індустріальними центрами в Америці — Філадельфією, Нью-Йорком, котрі постачали борошно для харчування рабів на Ямайку, Барбадос та отримували звідти цукор і ром, які вимінювали на товари з Великої Британії. З проголошенням незалежності США цей економічний взаємозв'язок зруйнувався, що поставило в скрутне становище володарів цукрових плантацій, які мусили витрачати додаткові кошти для забезпечення харчами рабів. На думку впливових плантаторів, котру також поділяв уряд Великої Британії, запровадження нещодавно відкритого хлібного дерева до вест-індійських територій мало позитивно відобразитися на економіці цих колоній, знизити вартість виробництва цукру і таким чином дозволити Великій Британії випередити своїх основних конкурентів у регіоні — Францію, Іспанію та Голландію. Ще з часу перших дослідників тихоокеанських островів та особливо після подорожі Джеймса Кука були відомі корисні властивості хлібного дерева, його здатність постачати дешеву та поживну їжуІсторія Баунті. .

Вперше ідеї запровадження хлібного дерева у Вест-Індії з'явилися ще у 1772 р., коли тодішній плантатор, а пізніше губернатор Сент-Вінсенту Валентайн Морріс звернувся з пропозицією до британського уряду надіслати експедицію до Тихого океану з ціллю доставити дерева з островів Океанії до Вест-Індійських колоній. Пізніше у 1775 р. ці пропозиції підтримав і створений плантаторами та рабовласниками Вест-Індійський комітет, який навіть запропонував винагороду у розмірі 100 фунтів капітанові, який доставив би хлібне дерево до Америки. Попри це, ніяких відчутних кроків у цьому напрямку не було зроблено аж до того часу, поки цією ідеєю не зацікавився президент Королівського наукового товариства Джозеф Бенкс. Бенкс був відомим натуралістом, мандрівником, науковцем та меценатом, який сам подорожував у Океанії разом з Джеймсом Куком, куштував хлібне дерево і поділяв думки щодо його користі та необхідності запровадження у американських колоніях Великої Британії. Крім іншого, Бенкс мав і чисто науковий інтерес до хлібного дерева та прагнув придбати декілька саджанців для своєї оранжереї у Лондоні. Користуючись підтримкою та заступництвом короля Георга ІІІ Бенкс почав активно лобіювати цей проект і вже у лютому 1778 р. прем'єр-міністр Вільям Пітт заявив про організацію британським урядом експедиції за хлібними деревамиПолітичні та економічні обставини подорожі за хлібними деревами.

Корабель «Баунті» та екіпаж

Вже через декілька місяців після ухвалення рішення про експедицію британське Адміралтейство придбало для цієї цілі невеличке судно «Бетія» за 1 950 фунтів, перейменувало його на «Баунті» і призначило досвідченого капітана Вільяма Блая керівником майбутньої експедиції. 33-річний лейтенант Блай мав значний досвід не тільки як капітан торгових суден, військовик, але і як навігатор на кораблях відомого дослідника Джеймса Кука і вже відвідував острови Тихого океану у складі його експедиції. Крім того, Блай був знайомий з Джозефом Бенксом, користувався його прихильністю та поділяв з ним пристрасть до ботаніки, природничих наук та мав хист до складання карт нових територій. До призначення на капітанську посаду Блай керував кораблями, які торгували з Вест-Індією і його кандидатуру також підтримували впливові плантатори. Отримавши призначення очолити експедицію, Блай перш за все почав готувати судно до експедиції: вкоротив щогли корабля, обшив дерев'яний корпус мідними листами і почав будувати спеціальні відсіки у трюмі для транспортування хлібних дерев. У той самий час почався й підбір екіпажу корабля.

У виборі екіпажу Вільям Блай керувався потребами експедиції і в першу чергу вибрав садівників та матросів, які вже були у подібних експедиціях, зокрема також у складі експедиції Джеймса Кука. У процесі підбору екіпажу існували й інші проблеми, а саме тиск з боку численних знайомих та протеже, які намагалися влаштувати дітей аристократів та знаті на привабливі посади в команді капітана Блая. Місце в успішній цивільній експедиції мало бути першим кроком у морській кар'єрі багатьох молодих людей і таким чином у команді опинилася на посадах мічманів та штурманів значна кількість молодих та освічених дворян, таких як Флетчер Крістіан, Томас Гайвард та Пітер Гейвуд. Зокрема, Флетчер Крістіан вже служив під начальством Блая на торгових суднах Вест-Індії, отже він був призначений на посаду помічника штурмана одним з перших. За винятком невдалого вибору лікаря-алкоголіка Томаса Гаґґана, переважна більшість членів екіпажу були досвідченими матросами та спеціалістами і вже служили на інших кораблях королівського флоту Великої Британії.

Хоча екіпаж був здебільшого досвідченим та працьовитим, на кораблі існувало декілька потенційних проблем, які відзначав не тільки капітан Блай, але й інші учасники подій. Так, занепокоєння викликав брак вільного місця, скупченість та завелика кількість екіпажу для корабля такого розміру: 46 членів екіпажу мали провести на невеликому кораблі багато місяців тяжких подорожей, та ще з додатковими місцями, відведеними для саджанців хлібних дерев. До того ж, відзначався брак військових офіцерів у поміч капітанові та військової залоги, на яку міг покластися в разі потреби капітан. Всіма цими недоліками під час підготовки експедиції було знехтувано, на них звернули увагу вже після заколоту, який стався під час подорожіІсторія корабля «Баунті» (колишньої «Бетії»). Центр вивчення історії о. Піткерн .

Експедиція за хлібними деревами

Подорож

Подорож «Баунті» відкладалася декілька разів — спочатку Адміралтейство не надавало вчасно наказ на початок експедиції, а пізніше, коли його нарешті отримали, зіпсувалася погода і судно провело кілька тижнів у Портсмуті, намагаючись вийти у море, що їм вдалося тільки 23 грудня 1787 року. Погана погода супроводжувала судно протягом декількох тижнів і після відвідин Канарських островів, де команда поповнила свої запаси, корабель попрямував до мису Горн, через який вони мали намір дістатися Тихого океану. Однак довга затримка корабля у Англії призвела до того, що «Баунті» опинився біля мису Горн під час літнього сезону ураганів у південній півкулі і перехід значно ускладнився. Після тижнів невдалих спроб перейти до Тихого океану через мис Горн капітан Блай ухвалив рішення змінити план і прямувати на схід — через Атлантичний і Індійський океани до Тихого. Такий маршрут був значно довшим, але це дозволяло зберегти корабель і команду, яка потерпала від негоди і холодів.

Як з'ясувалося під час подорожі, капітан Блай дійсно дбав про свою команду. Він не тільки підтримував корабель та команду у зразковій чистоті, але й мав цілий арсенал заходів для підтримки здоров'я матросів — особливо харчі та препарати проти цинги. Блай вважав здоров'я екіпажу однією зі своїх головних задач, тому крім нормального раціону харчування навіть примушував матросів і офіцерів щоденно танцювати, аби дати їм можливість більше рухатися і підтримувати добрий фізичний стан. При першій нагоді корабель заходив у найближчі порти — на мисі Доброї Надії він зупинився на 38 днів, корабель відремонтували та поповнили провіант, команда мала нагоду перепочити і Блай відпустив декількох мічманів на берег та навіть позичив Флетчеру Крістіану трохи грошей. Через сім тижнів Баунті вже був біля узбережжя Тасманії, де корабель знову зупинився поповнити запас води. Саме тут сталося перше непорозуміння між капітаном Блаєм і корабельним теслею Вільямом Перселлом — за суперечку з капітаном його відіслали з берега на корабель. За всю 10-місячну подорож від інфекції помер лише один матрос, і то за недоглядом лікаря-алкоголіка, який не почав вчасно лікувати хворого. Як і на решті британського флоту того часу, на кораблі панувала сувора дисципліна. За наказом капітана винних матросів шмагали різками, але під час подорожі Блая кількість покарань не була вищою ніж у середньому на флоті і не викликала особливих заперечень з боку інших членів командиПодорож від миса Горн. Свідчення капітана Блая.

Таїті

26 жовтня 1788 р. Баунті прибув до острова Таїті, де Блай розраховував почати збір саджанців хлібних дерев. Для успіху експедиції було необхідно налагодити стосунки з місцевим населенням, а особливо з вождями. Блай вже відвідував Таїті у складі експедиції Джеймса Кука, його там добре пам'ятали і радо зустріли. Використовуючи свій вплив на місцевих вождів та з допомогою хабарів була досягнута домовленість, що англійці розіб'ють табір на острові і почнуть збирати саджанці. Капітан Блай висунув цілий список вимог до команди щодо відносин між ними і місцевим населенням. Серед них, зокрема, заборонялося будь-яке насилля чи ворожнеча стосовно таїтян та заборонялася безпосередня торгівля без участі призначеного Блаєм посередника з екіпажу. Насправді стосунки екіпажу з острів'янами дуже швидко стали навіть кращими, ніж вимагав Блай. Таїтяни загалом були дуже привітними до англійців, запрошували на берег і до власних домівок багатьох членів команди.

Таїті вже певний час мало серед англійських моряків репутацію одного з найпривабливіших місць світу. Острови славилися не тільки мальовничими краєвидами, але й різнобарв'ям фауни і флори, приємним кліматом. Таїтяни загалом були дуже прихильними до англійців, не мали негативних моментів у спільній історії, а таїтянки прославилися своєю вродою та надзвичайно ліберальним підходом до статевих стосунків. Сексуальні насолоди англійські моряки часто вимінювали на прості цвяхи і такі розваги не викликали заперечення не тільки з боку Блая, але й з боку таїтян, які радо задовольняли усі примхи відвідувачів з Англії. Часті візити моряків на берег призвели до того, що вже через тиждень з'явилися перші хворі на венеричні захворювання, занесені на острови ще раніше європейськими відвідувачами.