Антуан Етьєн Рено Огюстен Серрес (; 1786—1868) — французький лікар і ембріолог. Його вважають піонером неврології. Він був одним з перших, хто сформулював теорію рекапітуляції .

Біографія Етьєн Серрес був сином лікаря Жана Жака Серреса, який працював хірургом у Клераку, та Марі Руссель. Вивчав медицину у Парижі з 1803 року та отримав ступінь доктора медицини в 1808 році. У 1810 році він захистив дисертацію під назвою Essai sur la certitude et l'incertitude en medecine (Есе про впевненість і невизначеність у медицині), яка ґрунтувалася на ідеях П'єра Жана Жоржа Кабаніса (1757—1808). Під час битви за Париж отримав вогнепальне поранення під час лікування хворих. Кулю не витягли, у нього розвинувся остеїт (запалення кістки). Згодом він працював у лікарнях Hôtel-Dieu de Paris і Hôpital de la Pitié, де став головним лікарем у 1822 році. У 1839 році він став завідувачем анатомії в Національному музеї природознавства, наступником П'єра Флуранса (1794—1864). У 1841 році обраний президентом Французької академії наук. У 1865 році став професором антропології в Музеї природознавства. На наукову роботу Серреса вплинули теорії Лоренца Окена (1779—1851), Жоржа Кюв'є (1769—1832) і особливо Етьєна Жоффруа Сент-Ілера (1772—1844). Він страждав від легеневої інфекції і помер, незважаючи на те, що його лікували такі світила як Огюст Нона (1804—1887) і П'єр-Жозеф Манек (1799—1884).

У 1817 році Серрес опублікував есе про зубну систему людини (Essai sur l'anatomie et la physiologie des dents, nouvelle theorie de la dentition). У 1822 році досліджував внутрішньомозкові крововиливи. Він зацікавився неврологічними розладами та проводив експерименти з вівісекцією на голубах, собаках, коровах і конях, спричинюючи параліч і апоплексію. Він співпрацював з Гійомом Дюшенном де Булонем (1806—1875) у дослідженні ролі м'язів обличчя за допомогою електростимуляції.

З німецьким анатомом Йоганном Фрідріхом Меккелем (1781—1833) окреслили «закон Меккеля-Серреса». Це була теорія, яка намагалася встановити зв'язок між порівняльною ембріологією та «схемою об'єднання» в органічному світі. Він ґрунтувався на вірі в те, що в усьому тваринному світі існує єдиний тип тіла і що під час розвитку органи вищих тварин збігалися з формами подібних органів у нижчих тварин. Ця теорія застосовувалася як до хребетних, так і до безхребетних, а також стверджувала, що вищі тварини проходять через ембріологічні стадії, аналогічні дорослим стадіям нижчих форм життя в ході свого розвитку. Це була версія теорії рекапітуляції, пізніше закостеніла у теорії Ернста Геккеля «Онтогенез повторює філогенез».

У сфері тератології Серрес пояснив наявність вад розвитку як випадки затримки розвитку або надмірного розвитку. У нього були розбіжності з Чарльзом Дарвіном щодо еволюційних теорій останнього. Серрес вважав, що люди — істоти, виділені окремо, і вони є найвищою метою всього творіння.

Епоніми

Кут Серреса, також відомий як метафаціальний кут — кут між основою черепа та крилоподібним відростком. Залози Серреса — залишки епітеліальних клітин, що знаходяться в субепітеліальній сполучній тканині піднебіння новонародженого.

Примітки

Джерела

Form and Function a Contribution to the History of Animal Morphology By E. S. Russell. Russell was an «unabashed vitalist» who both rejected and misrepresented the Darwinian formulation of recapitulation defended by Ernst Haeckel (S. Gliboff. 2008. H. G. Bronn, Ernst Haeckel, and the Origins of German Darwinism. MIT Press—see page 22) Rare Volumes, Serres' Comparative Anatomy and Principles of Embryology