Dichterliebe, «Любов поета» (створено у 1840), найбільш відомий вокальний цикл, написаний німецьким композитором Робертом Шуманом (Твір 48). Віршована частина складається з 16 пісень, відібраних з поетичної збірки «Ліричні Інтермецо» німецького поета Генріха Гейне, написаних у 1822–23.

Українські переклади Найбільш відомими перекладами «Ліричних інтермецо» Г.Гейне до вокального циклу «Любов поета» були переклади Лесі УкраїнкиЛ.Українка М.Стависький «Генріх Гейне. Книга пісень. Ліричні співанки», Львів: Товариство ім. Шевченка, 1892 , Олекси Новицького та Юрія ОтрошенкаЮ.Отрошенко «П'єси і переклади співаної поезії», Київ, Артекономі, 2014 с.315..

Пісенний цикл Гейне не давав назв віршам з цього циклу, відтак вони збігаються з першими рядками їхніх строф. Український текст дається у перекладі Олекси Новицького.

№ 1 «У сяйві теплих травня днів». У сяйві теплих травня днів Тремтять гілки бубнові. В мені тоді проснулось Палке чуття любові. У сяйві теплих травня днів Дзвенять пташині звуки, І я повідав милій Любові перші муки.

№ 2 «Вінок пахучих квітів». Вінок пахучих квітів Від сліз розцвітає моїх. Моє зітхання в співах Розкажуть солов'ї. І ось за любов я хочу Квіти тобі віддать. Хай же співи і щебетання В саду твоїм дзвенять!

№ 3 «Троянди і лілії і сонця сіяння» . Троянди і лілії і сонця сіяння В мені ви збудили чуттів палання. Я вас позабув, захоплений нею. І жив я, і вірив, що буде моєю. Любові в ній одне сіяння Троянди і сонця і птиць щебетання. Захоплений нею, живу в ній і дишу, Люблю найніжнішу, Люблю її.

№ 4 «Побачу зір очей твоїх» . Побачу зір очей твоїх - І стогін мій в душі затих. О скільки сил дає живий Мені цілунок твій палкий! Схиляюсь я до вуст твоїх, І кличе даль ясних доріг, І кажеш ти: Люблю! Твоя… І гірко, гірко плачу я…

№ 5 «В квітках білосніжних лілій». В квітках білосніжних лілій Я сховаю душу мою. Нехай вони скажуть милій Як палко її люблю. І повен дрожем бажання В серці їй той спів звучить. Ніжніший від милування У зустрічі ясну мить.

№ 6 «Над Рейна світлим простором». Над Рейна світлим простором, Відбившись в дзеркалі вод, Величчям древнім гордим Високий замок встає… В тім замку є картина, що родить глибоке чуття. Осяяла світом дивним бурхливе моє життя. Мені той образ прекрасний нагадує він твої Голівку і очі і погляд твій щасний, Нагадує милу мою…

№ 7 «Не серджусь я». Не серджусь я, І гніву — ні, нема. Хоч і забула ти, Хоч і забула ти. Та гніву — ні, Нема, нема. Горить вогнем краси ясний алмаз, Та в серці ніч, вже промінь там погас. Я все це знав, Не серджусь я, І гніву — ні, нема. Зловісний сон приснився: В твоїй душі скрізь морок там таївся І бачив я в тобі жахливих змій, Яка нещасна ти, о друже мій! Не серджусь я, Не серджусь я!

№ 8 «О квіти, якби ви вгадали». О квіти, якби ви вгадали Який у серденьку жаль. Вони б усі ридали І минула б вся печаль. Коли солов'ї узнали, Яку печаль я таю, Вони б мені заспівали Найкращу пісню свою. Коли зірки почують Зітхання і смуток мій, З небес прилетить до мене Тих зірок світлих рій. Вона лиш добре це знає, Але не зірки ясні. Та серце так терзає І день і ніч мені.

№ 9 «І співом скрипка чарує». І співом скрипка чарує, І сміхом флейти дзвенять, І сміхом флейти дзвенять. Кохана моя танцює, Весільне на ній вбрання, Весільне на ній вбрання. Сурма звучить, закликає, Сурма звучить, закликає. І спів і дзвін і сміх. Душа в печалі ридає, Душа в печалі ридає, Бо стогін скорботний в них.

№ 10 «Чую лиш дивні звуки». Чую лиш дивні звуки: Її сумні пісні. І серце тремтить від муки, І тяжко так мені. Як горем себе я змучу, Від слів втікаю в даль. І змив сльозами горючими Душі гірку печаль.

№ 11 «Її він палко любить». Її він палко любить Та другий в око запав. Та другий любить вже другу - Її за дружину взяв. А дівчина готова І з тим повік дружить, Хто стрівся їй випадково, І скорб юнака гнітить. Хоч давня ця пісня, та має Права міцні свої. Навік розбите серце Усіх, хто знав її.

№ 12 «Я ранком в саду стрічаю». Я ранком в саду стрічаю Літнього сонця привіт. Киваючи, квіти шепочуть, Я їм мовчу в одвіт. І ніжно усі і ласкаво Шепочуть квіти навкруг: З нею не будь ти жорсткий, Наш бідний, печальний друг.

№ 13 «Вві сні я гірко плакав». Вві сні я гірко плакав: Взяла тебе смерті імла. Проснувся я безутішно, Сльоза за сльозою текла. Вві сні я гірко плакав: Навік ти від мене пішла. Проснувся я, та ще довго Сльоза за сльозою текла. Вві сні я гірко плакав, Я чув твою радість і сміх. Проснувся я: сльози ллються, Не можу втримати я їх.

№ 14 «Все сниться ночами образ твій». Все сниться ночами образ твій. Ти зориш привітно наче небо. До тебе лину я сумний І плачу біля тебе. Туманить печаль погляд ясний, Голівка сумно твоя киває, І очі ласкаво зорять: Перлини сліз роняють. І слово тихо шепочеш ти. Даруєш букет, букет кипарисний. Та сон пройшов… Ну так де ж букет? І слово те забуто.

№ 15 «Казок забутих давніх». Казок забутих давніх Підслухав голос десь. Дзвенить він безубавний І манить в край чудес. Квіток же там багато, Мов килимів без мір, І повен ароматом Святковий їх убір. Там ліс співа зелений Пісні прадавніх літ, А вітер тут щоденно Несе йому одвіт. І тінь дідів-туманів Стає із-над землі, І хоровод танцює У місячній імлі. Листочки всі сіяють У іскрах голубих, І вогники мелькають У пущах лісових. Струмок біжить і грає Від мраморних громад, Красу він відбиває, Алмазний водопад. Ах, ах! Коли вже міг піти я В той край, де мріє він. Забуть печаль, любові Не знать, журби і сліз. Вві сні той край сіяє У блиску золотім, Та вранці відлітає Мана прадавніх мрій.

№ 16 «Пісні, які ви люті!». Пісні, які ви люті! Підступний сон страшний! Хай вас в труні сховають — Знойдете супокій. Що в ній іще покрито Я хочу це втаїть. Гайдельберзькой діжки Повинні більш вмістить Дошки міцних носилок. Надійніш мусять буть, Ніж «Майнцький міст» над Рейном — Про це ти не забудь. І велетнів дванадцять Здолають вмить простор. Сильніше треба бути, Ніж Кельна Христофор. Труну — в глибину морськую. Опустять її на дно. В труні тій місце море Судилося одно… Що в тій труні закрито Від вас я не таю: Навік я поховав там Любов і скорб мою.

Записи Українською мовою (переклад О.Новицького) вокальний цикл «Любов поета» Р.Шумана у виконанні соліста Київського театру опери та балету Миколи Фокіна та піаніста Натана Шульмана був записаний у 1956 році для Українського радіоЦентральний державний аудіовізуальний та електронний архів.

Примітки